Вікіпедія

Ед і Лоррейн Воррен

американські дослідники паранормальних явищ

Едвард Воррен Майні (англ. Edward Warren Miney, 7 вересня 1926 — 23 серпня 2006)[1] і Лоррейн Ріта Воррен (англ. Lorraine Rita Warren), в дівоцтві Морен (англ. Moran, 31 січня 1927 — 18 квітня 2019)[2] — американські дослідники паранормальних явищ, відомі своїми описами контактів з привидами. Едвард був демонологом-самоуком, письменником і лектором. Лоррейн стверджувала, що вона ясновидиця і медіум.

Едвард Воррен Майні
Edward Warren Miney
Лоррейн (зліва) та Ед (справа) Воррени
Народився 7 вересня 1926(1926-09-07)
Бриджпорт (Коннектикут), США
Помер 23 серпня 2006(2006-08-23) (79 років)
Монро (Коннектикут), США
Діяльність демонолог, дослідник паранормальних явищ
Сайт warrens.net
Лоррейн Ріта Воррен
Lorraine Rita Warren
Лоррейн Воррен в 2013 році
Ім'я при народженні Лоррейн Ріта Морен
Народилася 31 січня 1927(1927-01-31)
Бриджпорт (Коннектикут), США
Померла 18 квітня 2019(2019-04-18) (92 роки)
Монро (Коннектикут), США
Діяльність дослідниця паранормальних явищ
Сайт warrens.net

В 1952 році пара заснувала Товариство психічних досліджень Нової Англії (NESPR), найстарішу спілку мисливців за привидами в Новій Англії[3]. Воррени написали багато книг про паранормальні явища та власні розслідування різноманітних повідомлень про паранормальні активності. Пара стверджує, що протягом своєї кар'єри дослідили близько 10 тисяч таких випадків[4]. Воррени були одними з перших дослідників привидів у Амітивіллі. Згідно з Ворренами, офіційним сайтом NESPR та декількома іншими джерелами, NESPR використовує велику кількість осіб, зокрема лікарів, дослідників, офіцерів поліції, медсестер, студентів та представників духовенства у своїх розслідуваннях[5][6][7].

Історії про полювання на привидів, популяризовані Ворренами, лягли в основу або надихнули на створення великої кількості художніх і документальних фільмів та телесеріалів, зокрема серію фільмів Жах Амітивілля та Закляття[8].

Американські скептики Перрі ДеАнджеліс і Стівен Новелла оцінюючи докази Ворренів описують їх як «улесливі» (англ. blarney). Дослідники паранормальних явищ Джо Ніккел і Бенджамін Редфорд дійшли до висновку, що найвідоміші випадки контакту з привидами в Амітивіллі і Коннектикуті ніколи не траплялись і були вигадані[9].

Відомі розслідування ред.

Анабель ред.

Докладніше: Анабель (лялька)

Як стверджують Воррени, 1968 року дві співмешканки заявили, що в їхню ляльку Реґґеді Енн вселився дух дівчинки під ім'ям Анабель Хіггінс. Оглянувши ляльку, Воррени повідомили, що нею маніпулюють потойбічні сили і помістили її в свій сімейний «Музей окультизму». Легенда про ляльку надихнула на створення декількох фільмів з серії «Закляття» і стала мотивом для багатьох інших[10].

Сім'я Перрон ред.

В 1971 році Воррени заявили, що дім сім'ї Перронів в місті Гаррісвілл (Род-Айленд) був атакований відьмою, яка жила там на початку XIX століття. Згідно з теорією Ворренів, Батшеба Шерман прокляла цю землю, внаслідок чого будь-хто, хто там оселявся помирав жахливою смертю. Ця історія лягла в основу фільму «Закляття» 2013 року. Лоррейн Воррен брала участь в зйомках в ролі консультанта і також з'явилась у фільмі в ролі камео. Репортер газети USA Today описав події, що виступили фактичною основою фільму[11][12].

Амітивілль ред.

Докладніше: Жах Амітивілля

Одним з найвідоміших розслідувань Ворренів став випадок 1975 року, відомий як «Жах Амітивілля». Пара з Нью-Йорка Джордж і Кеті Латс заявили, що їм не дають спокою жорстокі демонічні сили. Їхня присутність в сімейному домі стала настільки сильною, що змусила пару його покинути. Автори книги «Змова Жаху Амітивілля» Стівен і Роксанна Каплен охарактеризували цей випадок, як «містификація»[13]. Лоррейн Воррен заявила репортеру газети «The Express-Times», що випадок не був містифікацією. Історія лягла в основу книги 1977 року «Жах Амітивілля» і заснованих на ній фільмів жахів 1979 і 2005 років з ідентичною назвою, а також надихнула на подальше створення однойменного кіносеріалу (1979—2017). Версія подій, описана Ворренами згадується у фільмі «Закляття 2» (2016). За твердженнями Бенджаміна Редфорда, ця історія «спростовується очевидцями, слідством та судово-медичними доказами»[14]. В 1979 році юрист Вільям Вебер заявив, що він, Джей Енсон, та мешканці вигадали цю історію жахів «після багатьох пляшок вина»[15][9].

Полтергейст з Енфілда ред.

Докладніше: Енфілдський полтергейст

В 1977 році Воррени розслідували справу в Енфілді (північна околиця Лондона), де одна з сімей страждала від переслідування полтергейстом. У той час як деякі незалежні спостерігачі охарактеризували цей інцидент, як містифікацію від дітей «що прагнуть привернути до себе більше уваги», Воррени були впевнені, що справа полягала в «одержимості демонами». Історія надихнула на створення фільму Закляття 2, хоча критики відмічають, що справжня роль Ворренів в інциденті була «набагато менша ніж зображено у фільмі», і що, ніби-то, Воррени з'явились до сім'ї без запрошення і їх не впустили до будинку[16][17][18].

Парапсихолог Ліон Плейфер, що досліджував випадок в Ендфілді разом з Морісом Гроссом[19] також стверджує, що у фільмі роль Ворренів в розслідуванні значно перебільшена. В 2016 році він зазначив, що вони «з'явилися один раз» і Ед Воррен сказав йому: «з цього [випадку] можна отримати багато грошей». Плейфер підтвердив твердження, що Ворренів «не запрошували» до будинку в Енфілді і «доки не прийшов Воррен, ніхто в родині ніколи не чув про них»[20][21].

Арне Джонсон ред.

В 1981 році Арне Джонсона було звинувачено у вбивстві свого орендодавця Алана Боно. Ед і Лоррейн були запрошені в будинок ще до вбивства, щоб допомогти впоратись з одержимістю демоном у молодшого брата нареченої містера Джонсона. Після вбивства Воррени заявили, що містер Джонсон також був одержимим. В суді Джонсон просив виправдальний вирок у зв'язку зі своєю демонічною одержимістю, але безуспішно. Інцидент було описано в 1983 році в книзі Джеральда Бріттла «Диявол в Коннектикуті». Історія також надихнула на створення фільму жахів Закляття 3: За велінням диявола (2021)[22]

Будинок Снедекерів ред.

В 1986 році Ед і Лоррейн відвідавши будинок сім'ї Снедереків у Саутінгтоні (Коннектикут), в якому колись розміщувалась похоронна контора, заявили, що в ньому присутні демони. Випадок був описаний у книзі 1993 року «In a Dark Place: The Story of a True Haunting» і ліг в основу телефільму 2002 року з серії «A Haunting» на телеканалі Discovery. В 2009 році вийшов фільм «Привиди в Коннектикуті», де у дуже вільній формі переповідалась версія подій Ворренів. Письменник в жанрі жахів Рей Гартон, який описував події в будинку сім'ї Снедекерів, пізніше поставив під сумнів правдивість розповідей, що містяться в його книзі, зазначивши: «Та сім'я через серйозні проблеми з алкоголем і наркотиками не змогла викласти свою історію прямо. Я був розчарований — важко писати науково-популярну книгу, коли всі причетні до історії люди розповідають тобі різні версії»[23]. Досліднику паранормальних явищ Бенджаміну Редфорду Гартон так описував Лоррейн: «Якби вона сказала мені, що завтра зранку зійде сонце, я б послухав інші версії»[24].

Сім'я Смерл ред.

Жители Пенсільванії Джек і Жанет Смерли повідомили, що в їхньому будинку відбуваються різноманітні надприродні феномени, включно зі звуками, запахами та видіннями. Дослідивши це місце в 1986 році, Воррени констатували, що дім став пристанищем для трьох духів, а також демона, який, ймовірно, здійснював сексуальне насильство щодо Джека і Жанет[25][26]. Версія подій Смерлів лягла в основу книжки 1986 року під назвою «The Haunted» і телефільму 1991 року з такою ж назвою.

Кладовище Юніон ред.

В книзі Еда Воррена «Graveyard: True Hauntings from an Old New England Cemetery» 1992 року він описує випадок, як йому довелось побачити на кладовищі Юніон Білу Пані, одягнуту в білу сорочку і чепець. Він також стверджує, що йому вдалось «зафіксувати її присутність» на плівку[27].

Критика ред.

В 1997 році наукові скептики Стівен Новелла і Перрі ДеАнджеліс, що досліджували справи Ворренів в рамках роботи у Товаристві скептиків Нової Англії (NESPR), дали інтерв'ю для газети «Коннектикут Пост». Вони охарактеризували пару, як милих людей, але їхні заяви про демонів і привидів «у кращому разі — безглуздим страханням про привидів, в гіршому — небезпечним шахрайством». Дослідники придбали 12-доларовий квиток і оглянули всі докази існування привидів і духів, які були у Ворренів, подивились відеозаписи та перевірили їхні найкращі підтвердження. Висновок розслідувачів звучав як «Це все надто надумано». У знімках, які їм надали Воррени, вони не помітили нічого потойбічного, лише проблеми, пов'язані з неправильною роботою спалаху. «Вони розповіли … купу небелиць про докази, яких в них більше немає… Вони не проводили достатніх наукових досліджень; у них є заздалегідь визначене пояснення, якого вони дотримуються, в прямому і релігійному сенсі», — зазначає Новелла[28].

В статті газети «Сідней морнінг геральд», де досліджувалось, чи фільми про надприродне дійсно засновані на реальних подіях, це розслідування використовувалось, щоб довести зворотнє. В статті процитовано слова Новелли: «Вони [Воррени] стверджували, що мають наукові докази, які насправді доводять існування привидів. Це звучало як річ, яку можна перевірити і ми вчепились в неї своїми допитливими зубами. Те, що ми виявили — дуже приємна пара, справді щирі люди, але абсолютно ніяких переконливих доказів…»[29]. В той час як і ДеАнджеліс, і Новелла стверджували, що не вважають, що Воррени хотіли комусь нашкодити, вони застерігали, що твердження подібні до тверждень Ворренів спантеличують та вводять в оману суспільство щодо легітимності наукового підходу[30].

Примітки ред.

  1. ↑ Obituary of Ed Warren. Abriola Parkview Funeral Home. 26 серпня 2006. Архів оригіналу за 21 серпня 2021. Процитовано 3 вересня 2021.
  2. ↑ Birk, Libby (19 квітня 2019). How Did Lorraine Warren Die?. PopCulture.com. Архів оригіналу за 20 квітня 2019. Процитовано 21 квітня 2019.
  3. ↑ Brown, Alan (30 вересня 2008). Ghost Hunters of New England. Lebanon, New Hampshire: University Press of New England. с. 3.
  4. ↑ Paranormal Investigator Lorraine Warren Dies At 92. Outlook India. 20 квітня 2019. Архів оригіналу за 23 квітня 2022. Процитовано 16 травня 2022.
  5. ↑ Amanda Cuda (28 квітня 2019). 'Beyond the grave' – the Warrens' paranormal legacy. Associated Press News. Архів оригіналу за 2 квітня 2022. Процитовано 16 травня 2022.
  6. ↑ Jeremy D'Entremont (2011). Ocean-Born Mary: The Truth Behind a New Hampshire Legend. Arcadia Publishing. с. 81. ISBN 9781614238454. Архів оригіналу за 2 квітня 2022. Процитовано 16 травня 2022.
  7. ↑ Ed & Lorraine Warren — Homepage. Архів оригіналу за 20 січня 2019. Процитовано 16 травня 2022.
  8. ↑ Lorraine Warren: All the Horror and Paranormal Movies She Inspired. Movies (англ.). Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 3 листопада 2020.
  9. ↑ а б Nickell, Joe (2019). Lorraine Warren dead at ninety-two. Skeptical Inquirer. 43 (4): 7.
  10. ↑ McLoughlin, Pam (5 жовтня 2014). Real 'Annabelle' story shared by Lorraine Warren at Milford's Lauralton Hall. New Haven Register. Архів оригіналу за 18 березня 2015. Процитовано 24 лютого 2015.
  11. ↑ Elsworth, Peter (17 липня 2013). 'The Conjuring' depicts family's reported haunting in Burrillville farmhouse in '70s. The Providence Journal. Архів оригіналу за 3 серпня 2017. Процитовано 21 липня 2013.
  12. ↑ Alexander, Bryan (22 липня 2013). The 'true' story behind 'The Conjuring'. USA Today. Архів оригіналу за 4 серпня 2013. Процитовано 5 серпня 2013.
  13. ↑ Downes, Lawrence (14 квітня 2005). Editorial Observer; The Devil We Know on the Island We Love. New York Times. Архів оригіналу за 7 листопада 2012. Процитовано 17 серпня 2011.
  14. ↑ Radford, Benjamin. The Amityville Horror. Urban Legends Reference Pages. Snopes.com. Процитовано 25 жовтня 2011.
  15. ↑ Associated Press (27 липня 1979). 'Amityville Horror 'amplified over bottles of wine' – lawyer. Lakeland Ledger. Архів оригіналу за 4 липня 2020. Процитовано 25 жовтня 2011.
  16. ↑ Nickell, Joe (2012). The Science of Ghosts: Searching for Spirits of the Dead. Prometheus Books. с. 281–. ISBN 978-1-61614-586-6.
  17. ↑ Hawkes, Rebecca (12 травня 2015). What did the Enfield Haunting have to do with Ed and Lorraine Warren?. The Telegraph. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 11 січня 2022. Процитовано 4 вересня 2016.
  18. ↑ Conjuring 2 vs the True Story of the Enfield Haunting [Архівовано 8 листопада 2020 у Wayback Machine.] Historyvshollywood.com
  19. ↑ Lyon Playfair, Guy (1980). This House Is Haunted: The True Story of a Poltergeist. Stein and Day. ISBN 978-0-7387-1867-5.
  20. ↑ Newkirk, Greg (1 липня 2016). Conjuring the Truth: Enfield Poltergeist Investigator Says Ed and Lorraine Warren Never Investigated Case. Week in Weird. Архів оригіналу за 14 грудня 2021. Процитовано 17 травня 2022.
  21. ↑ MonsterTalk – The Enfield Poltergeist, interview with Guy Lyon Playfair. MonsterTalk. 8 березня 2017. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 21 квітня 2021.
  22. ↑ Lynne Baranski (26 жовтня 1981). In a Connecticut Murder Trial, Will (demonic) Possession Prove Nine-Tenths of the Law?. People Magazine. Архів оригіналу за 5 вересня 2015. Процитовано 17 серпня 2008.
  23. ↑ Nickell, Joe (May 2009). Demons in Connecticut. Skeptical Inquirer. CSI. Архів оригіналу за 9 січня 2016. Процитовано 17 серпня 2011.
  24. ↑ Radford, Ben (2017). Investigating Ghosts: The Scientific Search for Spirits. Corrales, New Mexico: Rhombus Publishing Company. с. 201. ISBN 978-0-936455-16-7.
  25. ↑ ‘Demon in home’ grabs our attention
  26. ↑ Lakeland Ledger. Архів оригіналу за 17 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022.
  27. ↑ Ed & Lorraine Warren, Graveyard: True Hauntings from an Old New England Cemetery (St. Martin's, 1992). Архів оригіналу за 9 вересня 2019. Процитовано 17 травня 2022.
  28. ↑ Patrick, Mike (24 жовтня 1997). Truth or Scare? Ghost hunters' stories fail to rattle skeptics. № Vol 6. Connecticut Post. с. Front Page, A14.
  29. ↑ Byrnes, Paul (12 липня 2013). The devil among us. Sydney Morning Herald. Fairfax Publishing. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 13 грудня 2014.
  30. ↑ Beck, Stefan (18 серпня 2013). A Night with The Conjuring's Ed & Lorraine Warren. The Daily Beast. The Daily Beast Company LLC. Архів оригіналу за 27 травня 2016. Процитовано 31 травня 2016.


Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ед_і_Лоррейн_Воррен&oldid=41989227