Вікіпедія

Едді Бойд

Е́дді Бойд (англ. Eddie Boyd), повне ім'я Е́двард Р́айлі Бойд (англ. Edward Riley Boyd; 25 листопада 1914, Кларксдейл, Міссісіпі — 13 липня 1994, Гельсінкі, Фінляндія) — американський блюзовий піаніст і співак.

Едді Бойд
Зображення
Едді Бойд в Амстердамі, 1968
Едді Бойд в Амстердамі, 1968
Основна інформація
Повне ім'я Едвард Райлі Бойд
Дата народження 25 листопада 1914(1914-11-25)
Місце народження Кларксдейл, Міссісіпі, США
Дата смерті 13 липня 1994(1994-07-13) (79 років)
Місце смерті Гельсінкі, Фінляндія
Поховання цвинтар церкви Сант-Лаурі, Вантаа
Роки активності 1940-ті–1980-ті
Громадянство США
Професія музикант
Інструменти вокал, фортепіано
Жанр блюз
Псевдоніми Літтл Едді Бойд
Гурти Little Eddie Boyd and his Trio, Eddie Boyd and his Chess Men
Співпраця Fleetwood Mac, John Mayall & the Bluesbreakers
Лейбли Bea & Baby, Blue Horizon, Chess, Decca, J.O.B., RCA Victor, Storyville
CMNS: Файли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бойд.

Відомий як автор пісень «Five Long Years» (блюзового стандарту, який увійшов у репертуар таких виконавців, як Бадді Гай, Мадді Вотерс, Б.Б. Кінг, Ерік Клептон, the Yardbirds та ін.), «24 Hours» і «Third Degree». За своє життя зробив понад 100 записів на різних лейблах, у тому числі Blue Horizon, Chess, Decca, J.O.B. і RCA Victor.

Біографія ред.

Едвард Райлі Бойд народився 125 листопада 1914 року на плантації Стовалл поруч з Кларксдейлом, Міссісіпі. Його батько Вільям Бойд був гітаристом і грав у місцевих беррелхаузах та джук-джойнтах. У віці 13 років Бойд залишив плантацію і переїхав в Кларксдейл. Через політику сегрегації, яка тоді діяла у більшій частині півдня країни, у 1936 році Бойд переїхав до Мемфіса (спробув грати спочатку на губній гармоніці і гітарі, однак потім переключився на фортепіано, під впливом Рузвельта Сайкса і Лероя Карра); спочатку грав у місцевих барах на вулиці Біл-стріт. Створив власний гурт the Dixie Rythm Boys, який також включав трубача Едді Чайлдса, кларнетиста Алекса Еткінса і ударника Роберта Гарнера.

У 1941 році переїхав у Чикаго, де почав працювати на заводі. Там акомпанував губному гармоністу Сонні Бой Вільямсону («Elevator Woman», 1945), а також іншим зіркам лейблу Bluebird, таким як Джаз Гіллум і Тампа Ред. У квітні 1947 року записав свою дебютну платівку «I Had to Let Her Go»/«Kilroy Won't Be Back» з гуртом Дж. Т. Брауна на RCA Victor; піаніст працював на лейблі до 1949 року. У жовтні 1951 року записав сесію (чотири композиції) на студії Chess, однак Леонард Чесс відмовився її випускати.

Наступну сесію, у червні 1952 року («It's Miserable to Be Alone»/«I'm Pleading») на J.O.B., Бойд записав за власний кошт. У червні 1952 року на J.O.B. записав пісню «Five Long Years» (з «Blue Coat Man» на стороні В), яка стала хітом і 8 листопада 1952 року посіла 1-е місце (і протрималась впродовж 7 тижнів) в хіт-параді R&B Juke Box журналу «Billboard». Пісня у підсумку стала блюзовим стандартом, увійшовши у репертуар таких виконавців, як Бадді Гай, Мадді Вотерс, Б.Б. Кінг, Ерік Клептон, the Yardbirds та ін. Після успіху платівки, Бойд залишив роботу на заводі і підписав контракт з лейблом Parrot, власником якого був чиказький ді-джей Ел Бенсон. Однак Бенсон продав контракт без згоди самого Бойда студії Chess. У 1953 році Chess випустив два хіти Бойда «24 Hours» (з Робертом Локвудом-молодшим і Віллі Діксоном) і «Third Degree». Активно гастролював до 1957 року, коли потрапив у ДТП і був важко поранений. Через складі стосунки з Леонардом Чессом, Бойд залишив лейбл і в 1958 році повернувся на J.O.B., де записав «I Love You»/«Save Her Doctor». Того ж року перейшов на інший чиказький лейбл Bea & Baby, де у 1959 році записав три сингли (з гітаристом Робертом Локвудом-мол.). Після цього записувався на невеликих лейблах: Key Hole (1960), La Salle (1961), Mojo (1961), Art-Tone (1962), Push (1962), Esquire (1962) і Palos (1964).

У 1965 році Віллі Діксон запросив Бойда взяти участь в гастролях в Європі у складі Американського фолк-блюзового фестивалю. У жовтні 1965 року у Лондоні записав альбом Five Long Years (1966), який вийшов на лейблі Fontana. Страждаючи через расову дискримінацію в Сполучених Штатах, він був змушений емігрувати. Наступні п'ять років жив у Франції, Нідерландах, Бельгії, Швейцарії і Данії. Записав два альбоми для Майка Вернона в Англії, разом з гуртом Джона Мейолла John Mayall & the Bluesbreakers і Fleetwood Mac, а також з голландською групою Cuby and the Blizzards. У 1970 році оселився в Гельсінкі, Фінляндія, після того як познайомився з місцевою жінкою на ім'я Лейла (у 1977 році вони одружились). Записав альбом Praise to Helsinki (1970). Регулярно гастролював і записувася в Європі (включаючи альбоми на Sonet і Storyville), зрідка бував в США. У 1986 році виступив на чиказького блюзовому фестивалі, пізніше він записував тільки музику в стилі госпел.

Помер 13 липня 1994 року у віці 79 років у Гельсінкі. Похований на цвинтарі церкві Сант-Лаурі у Вантаа.

Визнання ред.

У 2011 році пісня Едді Бойда «Five Long Years» (J.O.B., 1952) була включена до Зали слави блюзу в категорії «Класичний блюзовий запис — сингл/пісня».

Дискографія ред.

Альбоми ред.

  • Five Long Years (Fontana, 1966)
  • Praise the Blues (Philips, 1967) з Cuby + Blizzards
  • Eddie Boyd and His Blues Band featuring Peter Green (Decca, 1967)
  • 7936 South Rhodes (Blue Horizon, 1968) з Fleetwood Mac
  • Praise to Helsinki (Love, 1970)
  • The Legacy of the Blues Vol. 10 (Sonet, 1974)
  • Brotherhood (Finnish Blues Society, 1975)
  • Live (Storyville, 1976)
  • Vacation from the Blues (Jefferson, 1976)
  • Hand In Hand (Blue Angel, 1978) з Ulli's Blues Band
  • My Lady (Lobo, 1978)
  • Soulful (Magic Angel, 1980) з Ulli's Blues Band
  • A Sad Day (Paris Album, 1980)
  • Lover's Playground (Stockholm, 1984)

Сингли ред.

  • «I Had to Let Her Go»/«Kilroy Won't Be Back» (RCA Victor, 1947) з Дж. Т. Брауном
  • «It's Miserable to Be Alone»/«I'm Pleading» (J.O.B., 1952)
  • «Five Long Years»/«Blue Coat Man» (J.O.B., 1952)
  • «Cool Kind Treatment»/«Rosa Lee Swing» (Chess, 1953)
  • «24 Hours»/«The Tickler» (Chess, 1953)
  • «Third Degree»/«Back Beat» (Chess, 1953)
  • «That's When I Miss You So»/«Tortured Soul» (Chess, 1953)
  • «Nothing But Trouble»/«Picture in the Frame» (Chess, 1954)
  • «Hush Baby, Don't You Cry»/«Came Home This Morning» (Chess, 1954)
  • «Drifting»/«Rattin' and Running Around» (Chess, 1954)
  • «The Story of Bill»/«Please Help Me» (Chess, 1954)
  • «The Nightmare Is Over»/«Real Good Feeling» (Chess, 1955)
  • «I'm a Prisoner»/«I've Been Deceived» (Chess, 1955)
  • «Life Gets to Be a Burden»/«Don't» (Chess, 1956)
  • «Four Leaf Clover»/«Just a Fool» (Chess, 1956)
  • «I Got a Woman»/«Hotel Blues» (Chess, 1957)
  • «I Got the Blues»/«She's the One» (Chess, 1957)
  • «Save Her Doctor»/«I Love You» (J.O.B., 1958)
  • «I'm Commin' Home»/«Thank You Baby» (Bea & Baby, 1959)
  • «Blue Monday Blues»/«The Blues Is Here to Stay» (Bea & Baby, 1959)
  • «Come Home!»/«You've Got To Reap!» (Bea & Baby, 1959)
  • «It's So Miserable to Be Alone»/«Empty Arms» (Blue Horizon, 1967)
  • «The Big Boat»/«Sent for You Yesterday and Here You Come Today» (Blue Horizon, 1968)

Література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Едді_Бойд&oldid=42111841