Дятел сіролобий
| Дятел сіролобий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
_at_Jayanti,_Duars,_West_Bengal_W_IMG_5275.jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Yungipicus canicapillus (Blyth, 1845) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Picoides canicapillus Dryobates semicoronatus Dendrocopos canicapillus | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Дя́тел сіролобий[2] (Yungipicus canicapillus) — вид дятлоподібних птахів родини дятлових (Picidae). Мешкає в Східній і Південно-Східній Азії.
Опис ред.
Довжина птаха становить 14-16 см, представники підвиду Y. c. mitchellii досягають довжини 20-27 см, представники підвидів Y. c. semicoronatus. Верхня частина тіла пістрява, чорно-біла, нижня частина тіла білувата. На надхвісті біла ромбоподібна пляма, відсутня у спорідненого бурощокого дятла. Лоб і тім'я бурувато-сірі. потилиця чорна. У самців на скронях є невеликі червоні плями. Решта голови пістрява, через очі проходять чорні смуги, під дзьобом чорні "вуса". Щоки і горло білуваті, над очима білі "брови". Очі червоні, дзьоб і лапи темно-сірі. Молоді птахи мають тьмяніше забарвлення, тім'я у них чорне. Червоні плями на головах молодих самців помітніші, ніж у дорослих птахів.
Підвиди ред.
Виділяють одинадцять підвидів:[3]
- Y. c. doerriesi Hargitt, 1881 — південь Приморського краю, Манчжурія, Корейський півострів;
- Y. c. scintilliceps (Swinhoe, 1863) — східний Китай;
- Y. c. kaleensis (Swinhoe, 1863) — центральний і південний Китай, Тайвань;
- Y. c. swinhoei Hartert, E, 1910 — острів Хайнань;
- Y. c. mitchellii (Malherbe, 1849) — від північного Пакистану і північно-західної Індії до Непалу;
- Y. c. semicoronatus (Malherbe, 1849) — від східного Непалу до північно-східної Індії;
- Y. c. canicapillus (Blyth, 1845) — від Бангладеш і північно-східної Індіїчере південну М'янму до Таїланду і Лаосу;
- Y. c. delacouri (Meyer de Schauensee, 1938) — південно-східний Таїланд, Камбоджа, південний В'єтнам;
- Y. c. auritus (Eyton, 1845) — південно-західний Таїланд, Малайський півострів;
- Y. c. volzi (Stresemann, 1920) — Суматра і острови Ріау;
- Y. c. aurantiiventris (Salvadori, 1868) — Калімантан.
Поширення і екологія ред.
Сіролобі дятли поширені від західних Гімалаїв до Далекого Сходу Росії та Калімантану[4][5]. Вони живуть в рівнинних і гірських вологих тропічних лісах, широколистяних і мангрових лісах, чагарникових заростях і садах. Зустрічаються на висоті до 2000 м над рівнем моря, на Суматрі спостерігалистя на висоті 2800 м над рівнем моря. На переважній частина ареалу є осілими, на півночі є кочівним.
Поведінка ред.
Сіролобі дятли живляться переважно комахами, взимку також споживають насіння. Вони шукають здобич в кронах дерев. Сезон розмноження в Гімалаях триває з квітня по липень, в Південно-Східній Азії з грудня по квітень. Дупло видовбується парою птахів на висоті від 2,5 до 15 м над землею. На півночі сіролобі дятли відкладають від 6 до 8 яєць, на півдні від 3 до 5. Інкубаційний період триває 12-13 днів. Вночі насиджує лише самиця, вдень її може змінювати самець. Пташенята покидають гніздо у віці 3 тижнів.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Yungipicus canicapillus. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 3 листопада 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Woodpeckers. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 18 жовтня 2021.
- ↑ Глущенко Ю. Н., Коблик Е. А., Архипов В. Ю., Глущенко В. П., Елисеев С. Л., Коробов Д. В., Коробова И. Н., Логинов Н. Г., Малых И. М., Семёнов Г. А., Симонов В. А., Хайдаров Д. Р., Чернышёв О. Г. Орнитологические наблюдения в Таиланде в 2006—2018 годах // Русский орнитологический журнал. — 2018. — Т. 27, вип. 1627. — С. 2961.
- ↑ Коблик Е. А., Редькин Я. А., Архипов В. Ю. . Список птиц Российской Федерации. — ISBN 5-87317-263-3.
Джерела ред.
- Бутьев В. Т., Зубков Н. И., Иванчев В. П., Коблик Е. А., Ковшарь А. Ф., Котюков Ю. В., Люлеева Д. С., Назаров Ю. Н., Нечаев В. А., Приклонский С. Г., Пукинский Ю. Б., Рустамов А. К., Сорокин А. Г., Фридман В. С. . Птицы России и сопредельных регионов. — ISBN 5-87317-198-X. — С. 360—371.
- Дементьев Г. П., Гладков Н. А. . Птицы Советского Союза. — Т. 1.
- Иванов А. И., Козлова Е. В., Портенко Л. А., Тугаринов А. Я. . Птицы СССР. — Т. 2.
- Степанян Л. С. . Конспект орнитологической фауны России и сопредельных территорий.
- Winkler, Hans; Christie, David; Nurney, David. Woodpeckers: An Identification Guide to the Woodpeckers of the World. — 278 p. — ISBN 0395720435.(англ.)
- Winkler, Hans; Christie, David A. 2002. Family Picidae (Woodpeckers) in del Hoyo, J., Elliott, A., & Sargatal, J., eds. Handbook of the birds of the world. — ISBN 84-87334-37-7.(англ.)
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |