Дюррюшехвар-султан
Хайріє Айше Дюррюшшехвар-султан (тур. Hayriye Ayşe Dürrüşşehvar Sultan[1]), також Дюррюшехвар-султан (тур. Dürrüşehvar Sultan[2]) і Дюррішехвар-султан (тур. Dürrişehvar Sultan[3]; 12 березня 1913/24 лютого 1914, Стамбул — 7 лютого 2006, Лондон) — єдина дочка останнього халіфа з династії Османів Абдул-Меджіда II від його третьої дружини Атіє Мехісті Кадин-ефенді; дружина Мір Хамаят Алі Хана та мати двох його синів; принцеса Берара. У шлюбі багато займалася благодійністю та громадською діяльністю, націленою на забезпечення доступності освіти та медицини для простого народу.
| Дюррюшехвар-султан | |
|---|---|
| осман. خدیجه خیریه عائشه درشهوار سلطان | |
 | |
| Народилася |
26 січня 1914 Ускюдар, Стамбул, Османська імперія |
| Померла |
7 лютого 2006 (92 роки) Лондон, Велика Британія |
| Поховання | Бруквудський цвинтарd |
| Країна |
 Туреччина |
| Титул | принцеса |
| Рід | Османи |
| Батько | Абдул-Меджид II |
| Мати | Атіє Мехісті Кадин-ефенді |
| У шлюбі з | Azam Jahd |
| Діти | Mukarram Jah, Crown Prince of Hyderabadd і Prince Muffakham Jah of Hyderabadd |
Біографія ред.
Ранні роки ред.
Дюррюшехвар народилася за різними даними 12 березня 1913 року[2] або 24 лютого 1914 року в Стамбулі[1]. Батьком дівчинки був шехзаде Абдулмеджід-ефенді, четвертий син султана Абдул-Азіза та його другої дружини черкешенки Хайраниділь Кадин-ефенді[4]; матір'ю — третя дружина Абдулмеджида-ефенді[1][3] Атіє Мехісті Кадин-ефенді, дочка абхазького князя Хаджимафа Акалсби та його дружини Сафіє-ханим, що переселилися з Абхазії після Кавказької війни в 1893 році[3]. Дюррюшехвар була єдиною дитиною Атіє Мехісті, проте, крім дочки, у Абдулмеджида був син від першої дружини Шехсувар Кадин-ефенді — шехзаде Омер Фарук-ефенді[2].
Перші 12 років життя провела в Стамбулі, здобула приватну освіту в палацах Іджадія, Ортакей та Долмабахче. Абдулмеджід, який мав талант до малювання, написав кілька портретів дочки, а також любив фотографувати її. Портрет Дюррюшехвар, виконаний олією, за даними турецького історика Недждета Сакаоглу, зберігається у палаці Долмабахче[5].
Вигнання ред.
До 1922 року політична обстановка країни загострилася до краю. 1 листопада 1922 року Великі національні збори Туреччини в Анкарі ухвалили розділити султанат і халіфат і скасувати перший, щоб покласти край уряду в Стамбулі[6]. 19 (за іншими даними — 18[7]) листопада 1922 Великі національні збори Туреччини обрало батька Дюррюшехвар халіфом, як найбільш гідного цього титулу[6]. Сім'я халіфа перебралася до колишнього султанського палацу Долмабахче[8].
29 жовтня 1923 року Османська держава припинила своє існування, а на зміну йому прийшла Турецька Республіка, і необхідність у халіфаті відпала[7]. 3 березня 1924 був виданий закон № 431[7], за яким всі прямі члени Османської династії виганялися з країни, в тому числі і Дюррюшехвар. Того ж вечора Абдулмеджіда з дітьми, дружинами та найближчим оточенням автомобілями було доставлено до поїзда в Чаталджі. Сім'ї колишнього халіфа були надані від уряду 2000 фунтів, швейцарські візи та номери в одному з альпійських готелів[9].
Витрати сім'ї у Швейцарії були надто великі, і батько Дюррюшехвар відправив вчителя Саліха Керамета домовитися про переїзд до Парижа, проте Саліху вдалося домовитися лише про переїзд до Лондона. У Лондоні нізам Хайдарабада Асаф Джах VII з надією на плідний союз через свого повіреного призначив Абдул-Меджіду ренту в 300 фунтів на місяць. У жовтні 1924 року сім'ї Дюррюшехвар вдалося виїхати до Франції, де вони оселилися в Ніцці[9]. У Франції Дюррюшехвар продовжила свою освіту[10].
Шлюб ред.
У Ніцці Дюррюшехвар та її кузині Нилюфер-султан[en] , правнучці Мурада V стали надходити пропозиції про шлюб[9]. Одним із претендентів на руку Дюррюшехвар у 1930 році став шехзаде Мехмет Абід-ефенді, син султана Абдул-Хаміда II від Саліхи Наджіє Ханим-ефенді, але він отримав відмову[11]. Чоловіками Дюррюшехвар та Нілюфер стали сини нізама Хайдарабада та його першої дружини — Азам Джах та Моаззам Джах[9]. Як махр за дочку Абдулмеджід запросив 50 тисяч фунтів, проте нізам порахував суму занадто великою; до згоди вдалося дійти лише тоді, коли цю ж суму колишній халіф запросив за двох наречених[12]. Шлюб дочки дозволив Абдулмеджиду покращити своє фінансове становище і переїхати до Парижа[9]. Коли Дюррюшехвар відбула на батьківщину чоловіка, якийсь час з нею залишалася її мати Атіє Мехісті[13].
За день до подвійного весілля принци прибули до Ніцци з Лондона потягом[14] і зупинилися в люксовому готелі Негреско[15]. 12 листопада 1931 року у віці сімнадцяти років Дюррюшехвар одружилася з Азам Джахом на віллі Карабасель у Ніцці[13]. Релігійний шлюб був укладений Дамадом Мехмедом Шерифом-пашою, чоловіком єдиноутробної сестри Абдулмеджида Еміне-султан[16]. Місцеві газети широко висвітлювали прибуття принців та весільні урочистості[13]. Весілля було дуже скромним: були присутні лише члени сім'ї принцес, їхні близькі друзі та представники нізама[12]. Після релігійної церемонії молодята вирушили до британського консульства, щоб укласти шлюб і підтвердити шлюбний договір, за яким у разі розлучення або смерті чоловіка Дюррюшехвар належало двісті тисяч доларів як компенсацію[17]. В Індію молодята і почет вирушили з Венеції 12 грудня 1931 на океанічному лайнері Pilsna, на якому Махатма Ганді повертався з Конференції за круглим столом[12]. За повідомленнями преси, Дюррюшехвар і Нілюфер на кораблі зустрічалися з Ганді[18][19][20].
Висадившись на берег у Бомбеї, молодята пересіли на приватний поїзд, що належав нізаму і доставив їх до Хайдарабаду. У Хайдарабаді в палаці нізама 4 січня 1932 був влаштований бенкет[21], після чого Дюррюшехвар з чоловіком оселилася на виділеній ним віллі Белла Віста[22]. У шлюбі Дюррюшехвар здобула титул принцеси Берара[10]. Дюррюшехвар народила двох синів Барката Алі (1933) та Карамата Алі (1939)[10]. За наполяганням Дюррюшехвар хлопчики здобули найкращу європейську освіту[12] і одружилися з турчанками[10]. Баркат Алі навчався в Ітоні, де раніше навчався і перший прем'єр-міністр Індії Джавахарлал Неру; через роки Баркат, оголошений спадкоємцем хайдарабадського престолу в обхід батька, на пропозицію свого діда-нізама служив почесним помічником прем'єр-міністра Неру[12].
Шлюб Дюррюшехвар не був щасливим: Азам Джах мав численних наложниць і, хоча Дюррюшехвар на це очі заплющувала, розбіжності між подружжям призвели до розлучення. Після розлучення Дюррюшехвар якийсь час залишалася в Хайдарабаді, а потім поїхала до Лондона[12].
Смерть батька та останні роки ред.
Батько Дюррюшехвар помер 23 серпня 1944 року; смерть колишнього халіфа збіглася зі звільненням Парижа від німецької окупації під час Другої світової війни. Абдул-Меджид просив поховати його в Стамбулі з рештою родичів, але Саліху Керамету, якому покійний халіф доручив організувати похорон, не вдалося домовитися з турецькою владою. Дюррюшехвар-султан особисто зустрілася з президентом республіки Ісметом Іненю, однак і їй не вдалося домовитися про перевезення та поховання батька на батьківщині, і тіло Абдул-Меджіда було поховано в паризькій мечеті, проте потім, 30 березня 1954 року, перенесено до Медини[9].
Після 1952 року Дюррюшехвар жила в Лондоні і Стамбулі[10], а також кілька разів приїжджала в Хайдарабад (останній візит відбувся в 2004 році)[12]. Овдовівши у 1970 році, Дюррюшехвар надовго поїхала до Туреччини, проте потім повернулася до Лондона. Дюррюшехвар померла у Лондоні у 2006 році. Прожила найдовше серед інших султанських онуків, тобто на момент своєї смерті була найстаршою і останньою з 22 покоління шехзаде і султан-ефенді, що послідував за попереднім поколінням падишахів і одного халіфа. Дюррюшехвар була похована на турецькому цвинтарі в Бруквуді поряд зі своєю матір'ю Атіє Мехісті[10], яка померла в 1964 році від інсульту[8].
Громадська діяльність та особистість ред.
Прагнучи забезпечити доступну охорону здоров'я та освіту простих людей Хайдарабада, Дюррюшехвар поринула у суспільне життя[12]. Вона відкрила шпиталь для жінок і дітей, розрахований на 200 пацієнтів, спеціалізується на допомозі вагітним жінкам та дітям Хайдарабаду[23], який досі носить її ім'я. Молодша школа для дівчаток в Якутпурі, Баг-і-Джаханара, була відкрита і працювала коштом Дюррюшехвар. Вона також відкрила лікарню коледжу Аджмал Хан Тіббія при Алігархському мусульманському університеті. Крім того, Дюррюшехвар заклала фундамент будівлі аеропорта Бегумпет у 1936 році; до цього невелика смуга в Хакімпеті служила аеропортом Хайдарабада[12].
6 травня 1935 Дюррюшехвар з чоловіком була присутня на святкуваннях 25 річниці сходження на престол британського короля Георга V[24]. 12 травня 1937 року вони також були присутні на коронації короля Георга VI та Єлизавети Боуз-Лайон, де Дюррюшехвар сфотографував відомий британський фотограф Сесіл Бітон[25]. 23 червня 1937 року вона супроводжувала свого чоловіка під час візиту, щоб закласти камінь у фундамент нової мечеті в Кенсінгтоні, і була присутня в Ренелі, коли команда з Бхопалу виграла Відкритий кубок Ренели по поло. Бітон сфотографував Дюррюшехвар у її палаці в Індії у 1944 році, а потім у 1965 році у Франції[25].
Дуррюшехвар вільно говорила французькою, англійською, турецькою та урду і навіть публікувала статті у французьких журналах. Ставши дружиною хайдарабадського принца, Дюррюшехвар стала ототожнювати себе з простим народом; вона вважала, що жінки повинні заробляти собі на життя, і старанно працювала над тим, щоб позбавитися практики пурди. Нізам називав її своєю найціннішою коштовністю (Nagina) і заохочував активну участь у суспільному житті Хайдарабаду. Гордий тесть любив вказувати на те, що Дуррюшехвар морально була набагато кращою за його сина. У компанії своєї подруги Рани Камудини Деві любила кататися на конях, водила машину і грала в теніс. Своєю красою та чарівністю, етикетом та почуттям стилю вона змогла змінити трації вищого суспільства Хайдарабаду[12].
Турецький історик Недждет Сакаоглу пише, що своєю освіченістю, манерами та вихованням Дюррюшехвар представляла образ сучасної турчанки на найвищому рівні в Європі, Індії та Туреччині. Крім того, Дюррюшехвар стала шановною частиною династії завдяки не тільки своїй зовнішній красі, елегантності, манерам і привілеям народження, але і відсутністю зарозумілості незважаючи на те, що вона була онукою султана, дочкою халіфа і дружиною невваба[10].
Примітки ред.
- ↑ а б в Sakaoğlu, 2015, с. 713.
- ↑ а б в Alderson, 1956, с. 177.
- ↑ а б в Açba, 2007, с. 214.
- ↑ Alderson, 1956, с. 83.
- ↑ Sakaoğlu, 2015, с. 713—714.
- ↑ а б Küçük, 1988, с. 263.
- ↑ а б в Hoiberg, 2010, с. 23.
- ↑ а б Açba, 2007, с. 210.
- ↑ а б в г д е Küçük, 1988, с. 264.
- ↑ а б в г д е ж Sakaoğlu, 2015, с. 714.
- ↑ Öztuna, 2008, с. 239.
- ↑ а б в г д е ж и к л Seshan, K S S. The progressive princess of Hyderabad // The Hindu : daily newspaper. — 2018. — . — October.
- ↑ а б в Bardakçı, 2017, с. 123.
- ↑ Bardakçı, 2017, с. 124.
- ↑ Bardakçı, 2017, с. 125.
- ↑ Bardakçı, 2017, с. 126.
- ↑ Bardakçı, 2017, с. 126—127.
- ↑ Garari, Kaniza. Did Mahatma Gandhi meet Princess Niloufer on ship? Panel looks for clues // Deccan Chronicle : daily newspaper. — 2019. — . — September.
- ↑ Garari, Kaniza. Hyderabad: Mahatma Gandhi did meet Niloufer, Durrushehvar on ship // Deccan Chronicle : daily newspaper. — 2019. — . — October.
- ↑ Acharya, Arvind. Revealed: Mahatma Gandhi had big impact on Princess Niloufer // Deccan Chronicle : daily newspaper. — 2016. — . — January.
- ↑ Khan, Asghar Ali. Social landscape of Hyderabad changed by the entry of Princesses // The Siasat Daily[en] : newspaper. — 2019. — . — October.
- ↑ Nanisetti, Serish. Academic Staff College of India (ASCI) in Hyderabad was cocooned in luxury a century ago, as Bella Vista palace // The Hindu : daily newspaper. — 2019. — . — May.
- ↑ Princess Durru Shehvar Children's & General Hospital. Princess Durru Shehvar Children's & General Hospital website (англ.). Архів оригіналу за 5 квітня 2022. Процитовано 22 липня 2022.
- ↑ Bardakçı, 2017, с. 155.
- ↑ а б Genç, Kaya. Portraits of Princess Dürrüşehvar and many others at Cecil Beaton exhibition // Daily Sabah : daily newspaper. — 2015. — . — May.
Література ред.
- Alderson An. D. The Structure of the Ottoman Dynasty. — Oxford : Clarendon Press, 1956. — 186 p.
- Açba, Harun. Kadın efendiler: 1839-1924. — Profil, 2007. — С. 209—210. — 221 p. — ISBN 978-9-759-96109-1.
- Bardakçı, Murat. Neslishah: The Last Ottoman Princess. — Oxford University Press, 2017. — ISBN 978-9-774-16837-6.
- Abdümecid II // Encyclopædia Britannica / ed. Dale H. Hoiberg. — Chicago, Illinois : Encyclopædia Britannica Inc, 2010. — Т. 1. — 32640 p. — ISBN 1593398379, 9781593398378.
- Küçük, Cevdet. Abdülmecid Efendi // Islam Ansiklopedisi. — İslâm Araştırmaları Merkezi, 1988. — Т. 1. — P. 263—264.
- Yılmaz Öztuna. II. Abdülhamîd: zamânı ve şahsiyeti. — Kubbealtı, 2008. — ISBN 9789756444627, 9756444622.
- Sakaoğlu. Bu mülkün kadın sultanları: Vâlide sultanlar, hâtunlar, hasekiler, kadınefendiler, sultanefendiler. — Oğlak Yayıncılık, 2015. — С. 713. — ISBN 978-9-753-29623-6.