.jpg)
Дю́на — пагорб навіяного вітром піску. Звичайно термін «Дюна» застосовується до всіх піщаних сукупчень незалежно від зонально-кліматичних умов. На відміну від розповсюджених у пустелях барханів, у дюни (в цьому розумінні) випуклу форму мають не пологі, а круті схили, і «хвости» розташовані ззаду дюни, по навітреній стороні. Пологий схил повернутий назустріч вітру і має кут нахилу 8-20°, навітряний схил наближається до кута натурального нахилу сухого (32-33°) або зволоженого (до 40°) піску. Висота дюни від 5 до 30 м і більше.
На Куршській косі Балтійського моря (в Литві) відома дюна висотою 58 м; в Ландах, на узбережжі Біскайської затоки (Франція), — 97 м. Дюни можуть переміщатися у напрямку переважаючого вітру зі швикістю до 10 м на рік, залежно від маси піску і швидкості вітру.
Серповидні дюни — дюни, у формі півмісяця, як правило, ширші, ніж довші. Ці дюни набувають форму під впливом вітрів, які віють послідовно з одного напрямку, і вони також відомі як бархани, або поперечні дюни. Деякі різновиди серповидних дюн рухаються пустельною поверхнею значно швидшими темпами, ніж будь-який інший тип дюн. В Китаї у провінції Нінся протягом 1954-1959 років група дюн переміщувалась на більш ніж на 100 метрів за рік, аналогічні швидкості були зафіксовані у Західній пустелі Єгипту. Найбільші серповидні дюни на Землі, з середньою шириною гребеня більше 3 кілометрів, знаходяться в пустелі Такла-Макан в Китаї.
Див. такожРедагувати
ДжерелаРедагувати
- Переклад Великої Радянської Енциклопедії (неповна стаття)
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
- Словник-довідник з фізичної географії / укл. Єна О. В., Супричов О. В. — Київ, 2002. — с. 238