Духовна консисторія
Духо́вна консисто́рія — орган єпархіального правління в Російській Православній Церкві в синодальний період, що був у віданні правлячого архієрея і діяв під його керівництвом як дорадчий та виконавчий орган. Духовну консисторію складали присутствіє і канцелярія. За статтею 1 Уставу, виданого в 1843 році: «Духовная консистория есть присутственное место, через которое, под непосредственным начальством епархиального архиерея производятся управление и духовный суд в поместном пределе православной российской церкви, именуемом епархией»[1].
Історія ред.
Консисторії в українських єпархіях відомі з кінця XVII століття і запозичені у католицьких єпархіальних управлінь, з притаманними їм чіткими формами організації[2].
Перші консисторії на українських землях були запроваджені в Київській[3] та Чернігівській[4] єпархіях з другої половини XVII століття.
До 1744 року духовні консисторії називалися по-різному. Називалися вони не тільки консисторіями, а також і духовними приказами, дикастеріями, канцеляріями, духовними правліннями. Повноваження цих установ і порядок їхньої діяльності теж був різний. Одноманітна назва — «Духовна консисторія» було встановлена Указом Святійшого Синоду від 9 липня 1744 року.
До 1768 року в духовній консисторії мали можливість брати участь лише чернецтво пресвітерського сану — архімандрити, ігумени й ієромонахи, тобто так зване «чорне духовенство».
Після 1768 року членами духовної консисторії могли стати також й особи з білого духовенства. Указ Імператора Павла I від 1797 року велів, щоб одну половину членів духовної консисторії складало чорне духовенство, а другу половину — біле духовенство. Поступово біле духовенство стало складати переважну частину складу духовних консисторій.
З плином часом владою Святійшого Синоду були помічені різноманітні зловживання єпархіальних архієреїв, приміром, постриження в монахи осіб меншого віку аніж установлено законами Російської імперії та ін. Саме тому в 1803 році обер-прокурор Святійшого Синоду Олександр Яковлєв запропонував ввести у штат духовної консисторії посаду прокурора, що підпорядковується виключно синодальному обер-прокурору, і який не був би залежний, на відміну від консисторських секретарів, від правлячого архієрея.
Імператор Олександр I затвердив пропозицію Яковлєва, але оскільки Святійший Синод подав контраргументи, які ґрунтуються на канонічних нормах, які передбачають повноту влади єпископа в своїй єпархії, то введення посади прокурора в Духовній консисторії відклали, і в підсумку так і не ввели.
1789 р. Київську духовну консисторію перейменовано в Київську духовну декастерію, але 1832-го — їй повернули попередню назву.
1841 р. було видано статут духовної К. Згідно з ним К. очолював секретар, якого призначав обер-прокурор Синоду і який йому підпорядковувався. Члени К. займалися діловодством єпархії, здійснювали суд над духовними особами в справах про шлюб, про богохульство тощо. До кола справ, якими відала К., в різні періоди належали питання церковного будівництва й реставрації церковних маєтностей, торгівлі й ремесла в церковних володіннях, церковної освіти, видань газет і журналів тощо.
1785 р. Синод своїм указом ліквідував Переяславсько-Бориспільську єпархію, включивши її до складу Київської єпархії.
Київська духовна К. існувала до березня 1919-го[5].
Устав консисторії ред.
Устав духовних консисторій, затверджений Святійшим Синодом, був підписаний імператором Миколою I 27 березня 1841 року. Основу Уставу склав «Духовний регламент» — головний акт законодавства Петра I відносно церкви[6] та деякі раніше видані укази по єпархіальному управлінні. Устав був переглянутий під час перевидання в 1883 році, однак принципових змін статусу, складу та порядку діяльності духовних консисторій в новому виданні не було.
Устав мітить 364 статі, організованих у вигляді 4-х розділів:
- 1-й розділ — значення консисторій та правових основ єпархіального управління й суду;
- 2-й розділ — обов'язки консисторій по охороні і розповсюдженні православної віри, богослужінню, побудові та благоустрою храмів і церковного господарства;
- 3-й розділ — єпархіальний суд;
- 4-й розділ — штат консисторій і регламент їх діловодства.
Присутствіє ред.
Присутствіє в різні часи складалося з різної кількості осіб, штатних, та при необхідності позаштатних (без зарплатні). Кількість членів духовних консисторій залежало від територіальних розмірів єпархії, численності православного населення в ній, кількості приходів і кліриків та інших обставин.
Члени духовних консисторій призначалися за поданням правлячого архієрея Святійшим Синодом і які перебували в пресвітерському сані, тобто, це були протоієреї, священники, архімандрити, ігумени, ієромонахи. Аналогічним порядком члени духовної консисторії звільнялися.
Кожному члену духовних консисторій призначали свій «стіл»[7], що означало нагляд і контроль членом духовної консисторії особливого кола єпархіальних справ. Однак справи розглядалися не одноосібно, а колегіально при рівноправній участі всіх членів духовної консисторії. Присутність на засіданні правлячого архієрея була необов'язкова, а головою, як правило, був найстарший член духовної консисторії.
Канцелярія ред.
Виконувала впровадження консисторських справ. В її склад входили чиновники і духовенство, начальником був секретар, чиновник середнього рангу, в чині від титулярного до статського радника. Секретар Духовної консисторії перебував в подвійному підпорядкуванню: єпархіальному архієрею та обер-прокурору Синоду. Секретар назначався та звільнявся Синодом за поданням обер-прокурора, узгодженого з правлячим архієреєм. Розгляд справ здійснювався колегіально в присутствії, після чого щодо них виносилася резолюція правлячого архієрея.
Прості рутинні справи канцелярія вирішувала самостійно, без подальшого їх обговорення в присутствії та без затвердження правлячим архієреєм. Наприклад канцелярія роздавала приходам пошукові та метричні книги, складала перелічні відомості про монастирі й ченців, про приходи та приходські причти, а також опис майна архієрейського будинку і вносила в нього належні зміни.
Статус Духовної консисторії ред.
Консисторія, як орган управління, мала певну автономію. Приміром, коли була вакансія кафедри правлячого архієрея, Духовна консисторія самостійно приймала рішення, котрі вносилися в журнали за підписом всіх членів консисторії та вводилися в дію.
Також члени консисторії не були зобов'язані підкорюватися висновкам архієрея та мали право винести власне рішення в справі. Матеріали справи, що викликала розбіжності, обов'язково відправлялися в Святійший Синод, який приймав по ній остаточне рішення.
У деяких випадках Синод направляв укази напряму в консисторію і при наявності в єпархії правлячого архієрея. Звіт про виконання таких указів відправлялися у Синод за підписом всіх членів консисторії. У випадку смерті, звільнення чи переміщення правлячого архієрея, консисторія приймала в своє відання кошти архієрейського будинку та брала на себе відповідальність за їх витрати до прибуття в єпархію нового правлячого архієрея.
Ліквідація духовних консисторій ред.
Духовні консисторії були скасовані в 1918 році через зміну державного устрою та відділення Церкви від держави.
Мирські повноваження природним чином відпали, а церковні перейшли до запроваджених Помісним Собором РПЦ в 1917—1918 роках новим колегіальним органам єпархіального управління, а саме до єпархіальних зборів та єпархіальних рад з відповідними канцеляріями.
Примітки ред.
- ↑ Устав духовных консисторий. СПб., Синодальная типография, 1843;
- ↑ Нариси історії архівної справи в Україні: Посібник / За загальною редакцією І. Б. Матяш та К. І. Климової. К., 2002. С. 204.
- ↑ Мицик Ю.А. Консисторія, Київська духовна консисторія [Архівовано 2 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2008. - 568 с.: іл.
- ↑ Коваленко О., Гейда О. З історії архіву Чернігівської духовної консисторії [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.]. Студії з архівної справи та документознавства. 2004. Т. 11. С. 204-211.
- ↑ ЕІУ
- ↑ Энциклопедия Брокгауза и Эфрона, статья «Духовный регламент»
- ↑ Энциклопедия Брокгауза и Эфрона, статья «Духовная консистория»
Джерела ред.
- Устав духовных консисторий. — СПб. : Синодальная типография, 1843.
- Устав духовных консисторий. СПб., 1883;
- Ю. А. Мицик. Консисторія, Київська духовна консисторія [Архівовано 2 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 38. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
Література ред.
- Васильев П. П. Духовная консистория // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Цыпин В. А. Духовная консистория. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2007. — Т. XVI. — С. 392-394. — ISBN 978-5-89572-028-8.(рос.)
Посилання ред.
- Консисторія духовна // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Духовна консисторія [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
- Суд єпархіяльний // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1859. — 1000 екз.