Вікіпедія

Дунчак Аттіла Яношович

український і словацький художник

Аттіла Яношович Дунчак (нар. 2 березня 1940, Ужгород) — український радянський та словацький художник декоративного і монументального мистецтва, живописець, педагог; член Спілки радянських художників України з 1971 року, Альянсу словацьких художників з 1983 року та Асоціації угорських художників у Словаччині[1].

Дунчак Аттіла Яношович
Народження 2 березня 1940(1940-03-02) (84 роки)
Ужгород, Угорське королівство
Країна  Угорське королівство
 СРСР
 ЧССР
 Словаччина
Навчання Ужгородське державне художньо-промислове училище (1959) і Ленінградське вище художньо-промислове училище імені Віри Мухіної (1967)
Діяльність художник, викладач
Вчитель Манайло Федір Федорович і Ентеліс Федір Семенович
Працівник Ужгородське училище прикладного мистецтва
Член Спілка радянських художників України
Нагороди
Золотий хрест Заслуг
Сайт duncsak.com

Біографія ред.

Народився 2 березня 1940 року в місті Ужгороді (нині Україна). Протягом 1954—1959 років навчався на живопиному відділенні в Ужгородському державному художньо-промисловому училищі у Федора Манайла; у 1961—1967 роках — на факультеті скла і кераміки в Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі імені Віри Мухіної у Володимира Маркова, Костянтина Митрофанова, Федора Ентеліса.

З 1967 року працював викладачем в Ужгородському державному художньо-промисловому училищі[2]. Мешкав в Ужгороді в будинку на площі Корятовича, № 23. 1982 року переїхав до Чехословаччини у словацьке місто Кошиці[1].

Творчість ред.

Працює в галузях станкового живопису, декоративного (художня кераміка, скло) і монументально-декоративного мистецтва. Серед робіт:

живопис
  • «Автопортрет» (1965);
  • «Мадонна XX століття» (1970);
  • «Реквієм за Ужгородом» (1978);
  • «Хаос» (1980);
  • «П'єта» (1980);
  • «Місто» (1983);
  • «Корабель спогадів» (1984);
  • «Падіння» (1984);
  • «Дон Кіхот у блакитному» (1985);
  • «Карусель» (1985);
  • «Ательє» (1985);
  • «Манекени для вітрин» (1986);
  • «Медовий місяць у Венеції» (1986);
  • «Театр» (1986);
  • «Автопортет з ляльками» (1988);
  • «Про святого, юродивого і жінку» (1990).
кераміка
  • декоративні вставки та пластини «Гуцул» (1966), «Гуцулка» (1У66), «Прага» (1967), «Три музиканти» (1967) і «Верховинки» (1969);
  • скульптурна композиція з емалями і поливами «Гуцульське весілля» (1968);
шамот
  • скульптурні композиції «Рибалка і море», «Ікар» (обидві 1969);
порцеляна
  • декоративні блюда «Міфологія» (серія, 1969);
скло та кришталь
  • набори для соків (1966);
  • набори для вина «Нептун», «Русалка» (обидва 1967);
  • фігурки «Чортеня» (1967), «Конячка» (1967).

Виконав ескіз керамічного панно «Закарпаття» для фасаду торгового центру села Ракошино (1967)[2].

Брав участь у республіканських виставках з 1966 року, всесоюзних — з 1967 року, зарубіжних — з 1964 року (Манчестер і Глазго — 1965, Прага — 1966 і 1968, Будапешт — 1969[2]). Мав кілька персональних виставок у Кошице, Ужгороді, Празі, Братиславі, Дунайській Стреді, Комарно, Будапешті, Дебрецені та Дьєрі[1].

Роботи художника представлені в художніх галереях Кошице та Ужгорода, в Галереї сучасного угорського мистецтва у Дунайській Стреді, а також в особистих колекціях багатьох європейських країн, Канади та США[1].

Відзнаки[1] ред.

  • 1997 — Перша премія на Міжнародній виставці живопису в Івано-Франківську;
  • 2000 — Пам'ятна медаль Тібора Бороміси;
  • 2009 — Гран-прі губернатора Підкарпатського воєводства та Грамота Президента Республіки Польща на Міжнародному трієнале живопису Карпатського регіону «Срібний чотирикутник» у Перемишлі;
  • 2013 — Угорський Золотий Хрест Заслуги на знак визнання його творчої діяльності.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д Офіційний сайт Аттіли Дунчака.
  2. ↑ а б в Художники народов СССР, 1976, с. 495, Т. 3.

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дунчак_Аттіла_Яношович&oldid=41334821