Дублянський Павло Романович

Павло Дублянський (? — ?) — український державний діяч доби Гетьманщини. Сотник Новомістенський, Полковий Писар Стародубівського полку (1709-1715), наказний Стародубівський Полковник, бунчуковий товариш, гербовий шляхтич. Батько Генерального судді (1762—1781) Олександра Дублянського (1713 — після 1784). Родич Генерального Судді Василя Кочубея.

Дублянський Павло Романович


Прапор
наказний стародубський полковник
1709 — 1715
Прапор
сотник Новомістенської сотні
1715 — 1718
Попередник: Скоробагатий Федір
Спадкоємець: Іудленський Павло
 
Народження: 17 століття
Країна: Flag of the Cossack Hetmanat.svg Гетьманщина
Рід: Дублянські
Батько: Роман Дублянський із Польщі (до 1648 — ?)
Діти: Олександр (1713—1784)

Початок службиРедагувати

Походив із шляхетської родини. В 1690 р. почав службу військовим канцеляристом Генеральної військової канцелярії (1690—1709 рр.)

1709 обраний Писарем-Канцлером Стародубівського полку. Цю посаду він обіймав шість років до 1715 р. У цей час заснував слободу Писарівка[1]. Нині — це однойменне село в Унецькому районі Брянської області Московщини.

1715 р. призначений сотником Новомістенської сотні Стародубівського полку. [2].

Потім виконував службові обв'язки в ранзі бунчукового товариша (до 1735 р.).

Військові походиРедагувати

Був у багатьох військових походах як наказний стародубівський полковник у Кримський ханат та Річ Посполиту. П'ять років тривав похід за Каспійське море. У військових діях дійшов до старості і «дряхлості».

Земельні володіння та родинаРедагувати

Був одружений з небогою відомого Василя Кочубея, Генерального Судді.

Гетьман Іван Скоропадський надав Павлові Дублянському 11 березня 1710 р. Універсал на село Дідово, нині село Мишківського сільського поселення Стародубівського району Брянської області у зоні російської окупації. 1723 році володів у цьому селі двома дворами своїх куренчиків та 12 дворами підданих.

Стародубівський полковник Лук'ян Жоравка 24 лютого 1712 р. в універсалі підтвердив купчі від мешканців білогощанського священика Івана Свідревського, лист Опанаса Покорського на уступку місця на осадження слободи по обидва боки р. Пельонки.

В цьому ж документі надавалась малолюдна «деревенька» Лопатня з 5 дворами. 1 лютого 1714 р. був виданий дозвіл на хутір і побудову млинка в урочищі Пусті Будища при р. Пельонці між ґрунтами сл. Краснович у Мглинській сотні. Гетьман Іван Скоропадський підтвердив все це в Універсалі 15 вересня 1715 р[3]..

ДжерелаРедагувати

  1. Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина Гетьманщини / В. В. Кривошея, І. І. Кривошея, О. В. Кривошея.– К.: «Стилос», 2009. — 604 с.
  2. Модзалевський Вадим Львович. Малоросійській родословникъ. — Т. Второй: Е. — К. — К.:Типографія Т-ва Г. Л. Фронцкевича і Ко, 1910. — 720 с.

ПриміткиРедагувати

  1. http://unechaonline.com/history/hist1p18.html[недоступне посилання з липня 2019] История]
  2. Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. — Київ: ІПІЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — С. 284.
  3. Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина. Гетьманщини. — К.: Стилос, 2009. — С. 118.