Дряпаченко Іван Кирилович (04.08.1881, Василівка, Полтавська губернія — † 24.12.1936, с. Василівка, Козельщинский район Полтавської області) — український маляр та графік кінця XIX — першої половини XX ст.

Дряпаченко Іван Кирилович

Народження 4 серпня 1881(1881-08-04)
Василівка, Кременчуцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть 24 грудня 1936(1936-12-24) (55 років)
  Василівка, Козельщинський район, Харківська область, Українська СРР, СРСР
Поховання Василівка
Навчання Малювальна школа Мурашка і Московське училище живопису, скульптури та зодчества
Діяльність художник
Роботи в колекції Mahilioŭ Regional Homeland Museumd

CMNS: Дряпаченко Іван Кирилович у Вікісховищі

Народився у родині Кирила Федоровича Дряпаченка, колишнього кріпака. Згодом батько художника став безземельним селянином і служив у маєтку графів Капністів на посаді ключника. Іван Дряпаченко з дитинства мав хист до малювання. У 1894 р. завдяки допомозі родини Капністів йде до Києва. З 1894 по 1998 рр. навчається у Київській рисувальній школі. 1898–1902 рр. – навчання у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (майстерня В. Сєрова). У 1902 р. Іван Дряпаченко отримав звання некласного художника. У 1903 р. він поступив до Вищого художнього училища при Академії мистецтв. І. Дряпаченка зараховано до майстерні І. Рєпіна, вчився у П. Чистякова та В. Савинського. 1910–1911 р. працював у рідному селі над конкурсною картиною «Саломея», за яку у 1911 р. отримав звання художника.

У 1912 р. І. Дряпаченко їде до Італії для вдосконалення майстерності. У цьому ж році за картину «Святе сімейство» художник отримує III-ю премію ім. А. Куїнджі. Під час другої пенсіонерської поїздки 1913 р. І. К. Дряпаченко створив другу звітну картину - «Поминальний день у Флоренції».

Під час Першої світової війни (1916—1917 рр.) художник служив у військово-художньому загоні т.з. Трофейної комісії. У цей період він зробив багато малюнків і етюдів, портретів воєначальників і рядових солдат. Малюнки І. Дряпаченка були надруковані в ілюстрованому тижневику «Літопис війни 1914-15-16-17 рр».[1]

З Кавказького фронту у грудні 1917 р. Іван Дряпаченко вирушає у рідну Василівку цього разу назавжди. Починаються досить сумні роки існування майстра.

За свідченням сучасників талановитий художник загинув страшною смертю — згорів від чаду гасової лампи, поставленої коло ліжка у власному будинку на 56-му році життя.

Похований на сільському цвинтарі. 8 червня 2007 р. на могилі І. Дряпаченка відкрито пам'ятника[2]. Автори: скульптор В. Максименко та художник-графік А. Дяченко.

21 листопада 2019 р. у с. Василівка відкрито пам'ятника І. Дряпаченку. Погруддя художника створив скульптор Ю. Дяченко[3].

Пригадуючи свої зустрічі з митцем, його учень художник-пейзажист А. К. Терещенко (1900-1991)[4] писав: «Дряпаченко виглядав кремезним, з відкритим свіжим обличчям, русявими чубом, вусами та невеликою еспаньйолкою. Очі сірі, завжди злегка прижмурені. Одяг носив напіввійськовий. Влітку солом'яну панаму, парусиновий плащ. В руках неодмінно був металевий ціпок з закругленою ручкою. Говорив українською мовою. Мав низький тембр… Згадував про своє навчання в Академії, розповідав про своїх учителів Рєпіна, Чистякова, Савинського… зустрічі з артистами, письменниками… У цих бесідах виявлялися і природний гумор художника, його широкий кругозір, виняткова людяність, любов до мистецтва».

Сумна доля творчої спадщини майстра. А. Терещенко у пояснювальній записці 1989 р. повідомляє: «Многие его картины, портреты, эскизы, рисунки, библиотека, личный архив – родственниками за бесценок были проданы частному лицу, жителю соседнего села Юрки – Ю. Белокобыле, который без промедления начал перепродавать живописные работы через комиссионные магазины Киева, Харькова и в др. местах… Во время гитлеровской оккупации значительная часть произведений Дряпаченко, сохранившаяся у Белокобылы, оказалась в руках немецкого коменданта Китлица и была им вывезена в Германию…»

Протягом сімдесяти років доля творчої спадщини художника була невідома. У жовтні 2015 р. на атрибуцію до Всеросійського художнього науково-реставраційного центру ім. академіка І. Е. Грабаря надійшов «Портрет сидячого чоловіка» під авторством Ісаака Бродського (1906, папір, графітний і чорний олівець, 50,5х34). Після експертизи робота визначена як «Портрет художника І. К. Дряпаченка». Дослідник творчості І. Дряпаченко та його учень - Анатолій Терещенко писав, що створення портрета пов'язано з періодом навчання І. Бродського та І. Дряпаченко у І. Рєпіна. Малюнок, на якому Іван Дряпаченко зображений сидячим, зі схрещеними на грудях руками, був опублікований у періодичному виданні «Журнал журналов» з підписом "Рис. худ. Бродского худ. Дряпаченко" (Пг., 1915, № 3, С. 13.). 18 вересня 2013 р. він проданий на аукціоні Neumeister (Мюнхен, Німеччина) під назвою «Портрет Валентина Сєрова (1865-1911)». Можна припустити, що портрет І. Дряпаченка, створений І. Бродським в 1906 р., раніше був складовою частиною колекції культурних цінностей, незаконно вивезених з території України під час Другої світової війни. Оскільки цей малюнок олівцем досі зберігся, можна також припустити, що і роботи самого Івана Дряпаченка знаходяться, до цього дня, на території Західної Європи[5].

Творча спадщина художника представлена в музейних зібраннях України, Росії та Республіки Білорусь тільки поодинокими прикладами. Є його твори в приватних колекціях, але місце знаходження переважної більшості робіт І. К. Дряпаченка невідомо. "Вірогідно, це стало одним із приводів для появи на ринку антикваріату  фальсифікованих творів Івана Дряпаченка".[6]

Музейні колекції ред.

 
«Українка», 1931. Приватна колекція
  • Військово-історичний музей артилерії, інженерних військ та військ зв’язку, Санкт-Петербург
  • Державний історичний музей, Москва
  • Державний російський музей, Санкт-Петербург
  • Донецький обласний художній музей
  • Кременчуцький краєзнавчий музей
  • Могильовській обласний краєзнавчий музей ім. Є.Р. Романова
  • Науково-дослідний музей Російської академії мистецтв, Санкт-Петербург
  • Національний музей у Львові ім. А. Шептицького
  • Одеський художній музей
  • Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка
  • Рибінський державний історико-архітектурний і  художній музей-заповідник
  • Харківський художній музей
  • Центральний військово-морський музей, Санкт-Петербург

Участь у виставках ред.

  1. З 1898 по 1900 рр. - Виставки учнів Московського училища живопису, скульптури та архітектури;
  2. З 1904 по 1913 рр. - Звітні виставки Вищого художнього училища при Академії мистецтв, Санкт-Петербург;
  3. 1913 р. - Виставка Імператорської Академії мистецтв у галереї Лемерс'є, Москва (експонувалася картина «Саломея» (1911, місце знаходження невідоме));
  4. З 1911 по 1917 рр. - Весняні виставки в залах Академії мистецтв, Санкт-Петербург;
  5. 1916 р. - XIII виставка Товариства художників, Санкт-Петербург (експонувалися картини «Сутінки» (1914, Рибінський музей), «Назустріч вечора» (1915, ДОХМ), «Інтенсивний збір городини» (1915, місце знаходження невідоме);
  6. 1934 р.- Районна художня виставка, Козельщина, Полтавська область (експонувалася картини «На буряках» (поч. 1930-х рр., місце знаходження невідоме);
  7. 1935 р. - Харківська обласна художня виставка, Харків і VI Республіканська виставка, Київ (експонувалася картина «На буряках» (поч. 1930-х рр., місце знаходження невідоме);
  8. поч. 1940-х рр. - після смерті І. К. Дряпаченко в Кременчуці була проведена виставка його робіт;
  9. 1962 р. - «Виставка творів українських художників XIX - поч. XX ст. з приватних зібрань», Львів, Національний музей у Львові (експонувалася картина «Світлячки» (1913, НМЛ);
  10. 1983 р. - Кременчук, Кременчуцький краєзнавчий музей (графічні роботи І. Дряпаченко демонструвалися на виставці з фондів ККМ). Портрет Б. С. Носоненко (1926, ККМ) експонувався на постійно діючій виставці «Спогад живе до живих мовить (Кременчук на рубежі XIX і XX ст.)»;
  11. 2013 р.- «Велике і Величне», Київ, Мистецький Арсенал (експонувалася картина «Назустріч вечору» (1915, ДОХМ);
  12. 2013 р. - «Імператор Микола II - борг царського служіння», Могильов, Могилевський обласний краєзнавчий музей (експонувалися картини «Кабінет в Царській Ставці» (МОКМ) і «Їдальня в Царській Ставці» (1917, МОКМ);
  13. 2014 р. - «На зламі... Росія у Великій війні, 1914-1918 рр.», Москва. ЦВЗ «Манеж» (експонувався малюнок І. Дряпаченко «Один з багатьох» (1916), опублікований в журналі «Літопис війни 1914-15-16-17 рр.»);
  14. 2014 р. - «Перша Світова. Остання битва Російської імперії», Москва, ДІМ (експонувалися графічні портрети віце-адмірала Д. В. Ненюкова (1916, ДІМ), генерала від інфантерії Д. Г. Щербачова (1916, ДІМ), повного георгіївського кавалера підхорунжія Ф. Світличного (1916, ДІМ).[7]
  15. Документальна виставка до 135-річчя І. К. Дряпаченка «Художник ранкової зорі», Полтава, Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. П. Котляревського.[8]
  16. Серпень 2021 р. – Виставка «Творча доля Івана Дряпаченка», Полтавський художній музей (галерея мистецтв) ім. Миколи Ярошенка (були представлені сім творів І. Дряпачненка та дев’ять творів його учня художника-пейзажиста А. Терещенка (1900-1991) із збірки музею).

Примітки ред.

  1. 16 серпня. Іван Дряпаченко. LB.ua. Архів оригіналу за 7 січня 2016. Процитовано 28 грудня 2015. 
  2. Ханко В. Вшановано пам'ять визначного митця // Образотворче мистецтво. 2007. № 4. С. 68−69.
  3. Мячкова, Тетяна Мячкова (06.12.2019). На Полтавщині відкрили пам’ятник художнику Івану Дряпаченку. Prostir.Museum (українською). Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 06.12.2019. 
  4. Терещенко А. К. Енциклопедія мистецтва Полтавщини. Т. 2. Полтава: АСМІ, 2014. С. 290.
  5. Miachkova, Tetyana (31 жовтня 2016). ІСААК БРОДСЬКИЙ ТА ІВАН ДРЯПАЧЕНКО: ІСТОРІЯ ОДНОГО ПОРТРЕТУ. ТЕКСТ І ОБРАЗ: АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ МИСТЕЦТВА (англ.). Т. 2, № 2. ISSN 2519-4801. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 16 січня 2017. 
  6. Литвин Н. Василівка увіковічує ім'я свого "маєстро пензля". Сайт газети "Козельщинські вісті". 29.11. 2019. Архів оригіналу за 7 грудня 2019. Процитовано 6 грудня 2019. 
  7. Дряпаченко Иван Кириллович. Арт-галерея Nostalgie. Архів оригіналу за 21 січня 2016. Процитовано 21 грудня 2014. 
  8. Федорова, Марина (17 серпня 2016). Блог відділу краєзнавства Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського. https://poltavakr.blogspot.com (українська). Полтавська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. П. Котляревського. Архів оригіналу за 12 липня 2018. Процитовано 12.07.2018. 

Джерела ред.