Долгоруков Григорій Федорович (7 жовтня 1657, Москва, Московське царство — 15 серпня 1723, Санкт-Петербург, Російська імперія) — князь, російський дипломат, сенатор. Брат дипломата Якова Долгорукова.

Долгоруков Григорій Федорович
Народився1656(1656)
Помер1723(1723)
Громадянство Російська імперія
Національністьросіянин
Діяльністьдержавний діяч
Титулкнязь
Військове званнягенерал
Конфесіяправославний
РідДолгоруковиd
БатькоFyodor Dolgorukovd
МатиAnna Vladimirovna Dolgorukovad
Брати, сестриYakov Dolgorukovd, Luka Dolgorukovd і Boris Dolgorukovd
У шлюбі зMariya Galitzinad
ДітиSergey Dolgorukovd, Alexey Grigoryevich Dolgorukovd[1] і Ivan Dolgorukovd
Нагороди
орден Андрія Первозванного орден Білого Орла

Біографія

ред.

Походив із старовинного дворянського князівського роду, син окольничого Федора Федоровича Долгорукова[2]. Із 1668 року — стольник цариці Наталії Наришкіної. Із 1676 року — стольник царя Федора Олексійовича, із 1683 року — стольник царя Петра I. Капітан Преображенського полку, учасник Азовських походів, із 1698 року — намісник Ростовський.

У 1701–1706, 1707–1712 і у 1715–1721 роках — посол Московського царства в Речі Посполитій[3]. Нагороджений орденом Андрія Первозванного, а також польським орденом Білого Орла. У 1708 році в Глухові за наказом імператора Петра І проводив вибори гетьмана Лівобережної України Івана Скоропадського[3]. Брав участь у бойових діях Північної війни на українських землях. Учасник Полтавської битви.

Із 1721 року — у відставці.

Мав трьох синів Олексія, Івана і Сергія та дочку Олександру.

Примітки

ред.
  1. Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
  2. ЭСБЕ/Долгоруковы и Долгорукие — Викитека. ru.wikisource.org (рос.). Процитовано 24 серпня 2022.
  3. а б ЭСБЕ/Долгоруковы — Викитека. ru.wikisource.org (рос.). Процитовано 24 серпня 2022.

Джерела

ред.
  • Долгоруковы и Долгорукие // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  • Кивлицкий Е. А., Лященко А. И., Ореус, И. И., Шубинский С. Н. Долгоруковы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.