Дисиміляція (мовознавство)

Дисиміля́ція (лат. dissimilatio — «розподібнення») — комбінаторний фонетичний процес — заміна одного із двох однакових щодо способу творення приголосних звуків у межах одного слова на інший звук, відмінний щодо способу творення. Дисиміляція може відбуватися з голосними і з приголосними.

Розрізняють також поняття:

  • графічна дисиміляція — розподібнення, відтворене на письмі. Наприклад, в українській мові: рушник, вести.
  • дистантна дисиміляція — розподібнення звуків, розділених іншими. Наприклад, римар > лимар
  • контактна дисиміляція — на противагу дистантній дисиміляції — розподібнення суміжних звуків.
  • прогресивна дисиміляція — зміна другого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: близ-ш-ий → ближ-ший -→ ближчий.
  • регресивна дисиміляція — на противагу прогресивній — зміна першого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: хтоктод.-рус. къто, вестивет-тид.-рус. вед-ти, сердешнийсердечний.

В українській мові дисиміляція є виявом історичних змін. Тому розрізняють дисиміляцію синхронічну і дисиміляцію діахронічну.

В усному мовленні процеси дисиміляції можуть кваліфікуватися як ненормативні. Наприклад: транвай (замість трамвай), колідор (замість коридор).

Див. також

ред.

Джерела

ред.
  • Єрмоленко С., Бибик С., Тодор О. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За редакцією С. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001.

Посилання

ред.