大順
Велика Шунь
Швидко тривалі династії Китаю
Династія Мін Flag
1644 – 1649 Династія Цін Flag
Розташування Династії Шунь
Столиця Сіань
(1644)
Пекін
(1644 – 5 червня 1644)
Мови китайська
Релігії Буддизм, Таоїзм, Конфуціанство, Китайська традиційна релігія
Форма правління Монархія
Імператор
 - 1644–1645 Лі Цзичен
Історія
 - Заснований у Сіані 8 лютого 1644
 - Захоплення Пекіну/Смерть Чжу Юцзянь квітень 1644
 - Проголошення Чжу Юцзянь імператором 8 лютого 1644
 - Падіння Пекіну 5 червня 1644
 - вбивство Лі Цзичен 1649
Валюта Давньокитайські гроші
Сьогодні є частиною Китай

Династія Шунь (спрощ.: 顺朝; кит. трад.: 順朝; піньїнь: Shùn cháo), офіційно Велика Шунь (спрощ.: 大顺; кит. трад.: 大順; піньїнь: Dà shùn) — період в історії Китаю, коли він перебував під владою династії, заснованої в 1644 році в Сіані одним з ватажків селянської війни Лі Цзиченом.

ПередісторіяРедагувати

На початку XVII століття династія Мін зазнала застою (царювання Ваньлі). Зростання населення і дефіцит продовольства призвели до масового голоду. Серед селян часто виникали хвилювання, що переростали у бунти. Зрештою, в 1628 році в імперії розпочалася селянська війна[ru]. Спочатку у повстанців не було єдиного плану дій і керманича. Війна велася роз'єднаними угрупованнями на території всієї імперії. В 1631 році вождем висунувся Ван Цзиюн, а по його смерті в 1633 році — Гао Інсян, який прийняв титул «Чуанський князь»[1]. За три роки, порвавши зв'язки з іншим лідером повсталих Чжаном Сяньчжуном[en], Інсян повів війська у провінцію Шеньсі, де після декількох поразок був полонений[1]. Його змінив Лі Цзичен, який здобув низку перемог. В 1638 році повстання пішло на спад. Декілька вождів погодилися на капітуляцію. Лі Цзичен, підтримуючи авторитет серед населення, зібрав велике військо і провів кілька переможних битв в 1641 році у провінціях Хубей і Хенань[2]. В 1643 він захопив місто Сіань у провінції Шеньсі і, перейменувавши його на Чан'ань, зробив своєю столицею. У перший день нового року за китайським календарем, 8 лютого 1644, Лі проголосив себе князем держави Шунь[1]. 25 квітня 1644 армія Лі Цзичен після дводенної облоги захопила Пекін, який був оголошений столицею імперії Шунь. Тим часом Чжан Сяньчжун, захопивши Сичуань, заснував власну Велику Західну Державу[de][1]. На півдні Китаю залишалися сили опору, які іменували себе Імперією Південної Мін[en].

Маньчжурське завоювання Китаю і падіння ШуньРедагувати

В 1616 році вождь чжурчженів Нурхаці заснував державу Пізня Цзінь, яка протягом декількох років захопила великі території на північ від Мінської імперії. З 1636 року його стала іменуватися імперією Цін, а її населення — маньчжурами. На 1644 рік Цин завоювала значну частину північного Китаю. Коли Лі Цзичен, бажаючи зміцнити свою владу, що похитнулася від повстань прихильників Мін, вирішив знищити армію мінського генерала У Саньгуя, той попросив допомоги у маньчжурського полководця Доргоня[en][2]. Битва[en] відбулася 28 травня біля форту Шаньхайгуань. У Саньгуй відкрив браму форту 60-тисячній армії маньчжурів, яка розгромила армію Лі. Сам він втік до Пекіну, але розуміючи, що не витримає облоги, залишив його 1 червня[2]. До середини 1645 року нечисленне військо Лі Цзичена, переслідуване маньчжурами, відступало на південь. Влітку 1645 року полководець загинув, ймовірно, у сутичці з місцевими жителями за їжу[3]

Відомі людиРедагувати

  • Ню Цзиньсін (牛金星), ченсян
  • Гу Цзюньень (顧君恩)
  • Лі Ян (李岩)
  • Сун Сянсе (宋獻策)
  • Лю Чжунмін (劉宗敏), генерал
  • Юань Чжунді (袁宗第)
  • Тянь Цзяньсю (田見秀)
  • Хао Яоці (郝搖旗), генерал
  • Лі Го (李過), генерал
  • Гао Цзе (高傑), генерал

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Непомнин О. История Китая. Эпоха Цин.
  2. а б в Thomas J. Barfield. {{{Заголовок}}}.
  3. Rowe, William T. China's Last Empire: The Great Qing. — First Harvard University Press, 2009.

ПосиланняРедагувати

  • Wakeman Frederic (1981). «The Shun Interregnum of 1644», in Jonathan Spence, et al. eds. From Ming to Ch'ing: Conquest, Region, and Continuity in Seventeenth-Century China. Yale University Press.
  • Huang Weiping (黃衛平) (2010). «Draft history of Da Shun (大順史稿)»