Джурадж II Балшич

Джурадж II Балшич (серб. Ђурађ II Балшић; *д/н - †1403) — князь Зети у 13851403 роках.

Джурадж II Балшич
Djuradj II Stracimirovic Balsic map XIV c.svg
Князь Зети
Правління 13851403
Попередник Балша II
Наступник Балша III
Біографічні дані
Національність серби
Народження невідомо
Зета, Сербія
Смерть 1403
Улціня
Дружина Олена Лазаревич
Діти Балша
Династія Балшичі
Батько Страцімир Балшич
Мати Міліца Мрнявчевич
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Боротьба з сусідамиРедагувати

Походив з династії Балшичів. Був сином Страцімира, князя Зети, та Міліци Мрнявчевич (донька Вукашина, короля сербів в Македонії). Стосовно дати народження та молодих років відомостей немає.

Після загибелі стрийка Балши II в битві з османськими військами на Саврському полі володіння Балшичей — узбережжя Скадарського озера з містами Скадар, Дріваст і Лежачи — Джурадж II як старший в роду. Решта землі на півдні Албанії дісталися його вдові Балши II Комніни Валонській, доньці Руджіне і її чоловікові Мркше Жарковичу.

Втім князь Зети стикнувся з численними повстаннями феодалів, та атаками з боку сусідських держав. Спочатку став самостійним Пал Дукаджині з містами Лежа і Дрін, потім рід Йонінів з землями між Драчем і Дрині. Карл Топія, князь Албанії, захопив місто Драч. Після 1386 року Вук Бранкович завоював Печ і Прізрен. Венеціанці взяли Оногошт. У Верхній Зете відклалася династія Црноєвічів. Зрештою від володінь Джураджа II залишилася лише вузька смуга узбережжя між Скадарським озером і Адріатичним морем з містом Улцінь.

Союз з СербієюРедагувати

Водночас Джурадж II Балшич приєднався до альянсу, створеного Лазарем Хребеляновичем, що об'єднав більшість сербських володарів. Відповідно з одного пунктів князь Зети отримав 1/3 данини, що отримували серби з Дубровницької республіки. Водночас Зета самостійно встановила дипломатичні відносини з Османською імперією та іншими державами.

Скориставшись цим Джурадж II звертався до османів, чиї війська двічі нападали на Боснію — у 1386 і 1388 роках. на цій підставі Джураджа Балшича дослідники розглядають як васала Оттоманської Порти. У 1388 році брав участь у поході румелійського бейлербея Лала-Сахін-паші у битві при Білечі, де османо-зетські війська зазнали поразки від Влатко Вуковича-Косача, герцога Св.Сави.

Згідно з легендою, Джурадж II Балшич спрямував своє військо для участі в битві на Косовому полі 15 червня 1389 року, але воно на 3 дні запізнилося до місця бою. Після поразки сербів альянс сербських володарів розпався.

Війни з османамиРедагувати

У 1390 році після того як його двоюрідний брат Кошта Балшич, який керував землями в долинах річок Бояна і Дрин, поступив на службу до османам, Джурадж II перейшов в жорстку опозицію до Османської імперії. В 1391 році він перейшов з православ'я на католицтво і заповідав свої володіння папі Боніфацій IX в разі відсутності спадкоємця. Джурадж Балшич брав участь в Неаполітанської війні на боці Людовика II Анжуйського проти Владислава Неаполітанського. Втім князь Зети не зміг переконати сусідні держави утворити антиосманську коаліцію. В цих умовах, користуючись смертю Твртко I, короля Боснії, Джурадж II у 1391 році захопив важливе місто Котор.

У 1392 році османи захопили володіння Вука Бранковича і впритул підійшли до кордонів Зети. Вимушений одночасно боротися з Радичем Црноєвічем і Коштою Балшичем, Джурадж II пішов на перемовини з османами. Втім останні висунули нездійсненні умови, зажадавши половину території Зети, включно з містом Улцінь. Того ж року в одному з боїв Джурадж II балшич потрапив у полон до Їгіт-бея. Поки Джураджа знаходився в полоні, Радич Црноєвіч захопив околиці Котора і проголосив себе правителем Зети і Будви і визнав сюзеренітет Венеціанської республіки. Не маючи іншого вибору, Джурадж Балшич передав османам міста Скадар, Дріваст і Светі-Срдж і виплатив річну данину заради свого звільнення.

На волі князь Зети продовжував перемовини щодо антиосманської коаліції. Спочатку Джурадж II уклав угоду з Венецією. Скориставшись тим, що османи почали війну проти королівства Угорщина і господарства Волощина, в жовтні 1395 року Джурадж Балшич за допомогою венеціанців відвоював міста Скадар і Светі-Срдж, після чого переміг Кошту Балшича, захопивши важливе місто Дань. В рамках угоди Джурадж II Балшич передав міста Скадар і Светі-Срдж, Скадарське озеро з островами в управління Венеціанської республіці в обмін на щорічну виплату компенсації в розмірі 1000 дукатів. Джурадж Балшич обіцяв захист вищезгаданим містах в разі нападу османських військ. Натомість став венеціанським нобілем.

25 травня 1396 року в одному з боїв Джурадж II переміг й вбив Радича Црноєвіча, після чого захопив його володіння. Того ж року Венеціанська республіка, користуючись монополією, знизила митні збори і розміри податків, в результаті чого доходи Балшичів скоротилися. У грудні 1396 році Сигізмунд, король Угорщини, після поразки ві османів у битві при Нікополі, проходив землями Зети. Джурадж II Балшич надав Сигізмунд належний прийом. Натомість останній передав зеті острова Хвар та Корчула.

У 1401 році венеціанці перестали платити щорічну 1000 дукатів. Вони звинуватили підданих Джураджа II в нападах на соляні склади в підконтрольних венецианцам містах. Розуміючи, що Венеція жадає захопити залишки володінь Балшичів, князь Зети знову почав перемовини з османами, але ті були зайняті війнами на інших фронтах. Джурадж Балшич був змушений піти на поступки венецианцам: відшкодував збитки від набігів на соляні склади і надав венеціанським купцям торговельні привілеї й право вільно пересуватися його землями. Можливо, венеціанці надали Джураджа ще одну послугу: в 1402 році в Драчі при нез'ясованих обставинах загинув противник Джураджа II — Кошта Балшич.

ЗагибельРедагувати

У серпні 1402 року в Зеті висадився Стефан Лазаревич, деспот Сербії, який повертався з Константинополя з молодою дружиною. Джурадж Балшич надав йому військо для боротьби проти конкурента Джураджа Бранковича. Джурадж II Балшича особисто взяв участь в битві при Трипілля в листопаді 1402 року і від отриманих в бою ран помер в квітні 1403 року. Поховано в церкві Святої Катерини м.Улцінь. Йому успадкував син Балша III.

ДжерелаРедагувати

  • Сима Ћирковић, Иван Божић, Димитрије Богдановић, Војислав Кораћ, Јованка Максимовић, Павле Мијовић и Војислав Ђурић (1970). Историја Црне Горе — II књига (II том). Титоград: Редакција за историју Црне Горе.
  • Fine, John Van Antwerp (1994). The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. Michigan: The University of Michigan Press. ISBN 0-472-08260-4.
  • Veselinović, Andrija & Ljušić, Radoš (2008). Балшићи. Srpske dinastije. Službene glasink. Retrieved 7 May 2012.