Джузе́ппе Піа́цці (італ. Giuseppe Piazzi; 16 липня 1746, Понте-ін-Вальтелліна — 22 липня 1826, Неаполь) — італійський астроном, священик, член ордену театинців.

Джузеппе Піацці
Портрет Джузеппе Піацці, 1787
Портрет Джузеппе Піацці, 1787
Народився 16 липня 1746(1746-07-16)[1][2][…]
Понте-ін-Вальтелліна, Провінція Сондріо, Ломбардія[4]
Помер 22 липня 1826(1826-07-22)[1][2][…] (80 років)
Неаполь, Італія[5][4]
Діяльність астроном, викладач університету, математик, священник, discoverer of astronomical objects
Галузь Астрономія, Математика
Заклад Обсерваторія Палермо, Неаполітанська обсерваторія
Посада професор
Вчителі Жозеф Жером ле Франсуа де Лаланд
Членство Лондонське королівське товариство, Баварська академія наук, Петербурзька академія наук, Російська академія наук, Прусська академія наук, Національна академія наук Італіїd і Академія наук Турина[4]
Відомий завдяки: Відкривач Церери
Нагороди

CMNS: Джузеппе Піацці у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Освіту здобув в Турині і Римі, де вивчав філософію і богослов'я. У 1764 вступив в орден театінців (Мілан). У 1780 переїхав на Сицилію, щоб повністю присвятити своє життя астрономії та математиці, в тому ж році став професором математики в Палермському університеті. У 1787—1788 р. їздив до Парижу і Лондона для знайомства з роботою провідних європейських обсерваторій, після чого виступив з ініціативою створення обсерваторії в Палермо, яка була побудована на кошти герцога Караманіко. Будівництво обсерваторії в норманському палаці Палермо було завершено в 1791, Піацці очолював її до кінця життя. У 1817—1826 він одночасно очолював обсерваторію в Неаполі.

Спроектував великий півтораметровий вертикальний круг, який було виготовлено в Англії Д. Рамсденом і встановлено у Палермській обсерваторії. Склав два зоряних каталоги, в 1803 — «Praecipuarum stellarum inerantium positiones mediae ineunte seculo XIX», в 1814 — друге видання. Перше видання містило координати 6748 зірок, друге — 7646 зірок. Зіставляючи дані своїх спостережень з даними Лакайля і Майера, Піацці визначив власні рухи ряду зірок.

Першовідкривач астероїда Церери. 1 січня 1801 відкрив нове світило, орбіта якого, вперше обчислена Гаусом, виявилася між орбітами Марса і Юпітера. Піацці назвав нову планету Церерою на честь богині родючості та землеробства — покровительки Сицилії. У 1803 нагороджений Премією Лаланда Паризької Академії Наук. Іноземний почесний член Петербурзької АН (1805).

У його честь названий астероїд 1000 Піацці і кратер на Місяці.

ПублікаціїРедагувати

  • Della specula astronomica di Palermo libri quatro (Palermo, 1792)
  • Sull'orologio Italiano e l'Europeo (Palermo, 1798)
  • Della scoperta del nuovo planeta Cerere Ferdinandea (Palermo, 1802)
  • Praecipuarum stellarum inerrantium positiones mediae ineunte seculo 19. ex observationibus habitis in specula Panormitana ab anno 1792 ad annum 1802. (Palermo, 1803)
  • Præcipuarum stellarum inerrantium positiones mediæ ineunte seculo XIX ex obsrvationibus habitis in specula Panormitana ab anno 1792 ad annum 1813. (Palermo, 1814) PDF copie
  • Codice metrico siculo (Catania, 1812)
  • Lezioni di astronomia (Palermo, 1817) t. 1, t. 2
  • Ragguaglio del Reale Osservatorio di Napoli eretto sulla collina di Capodimonte (Napoli, 1821).

ПриміткиРедагувати

  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC — 2010.
  4. а б в Академія наук Турина — 1757.
  5. Пиацци Джузеппе // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

ПосиланняРедагувати