Вікіпедія

Джалаледдін Румі

Джалал-ед-дін Мухамед Румі
مولانا جلال الدین محمد رومی
Ім'я при народженніМухаммед ібн Мухаммед ібн Хусейн Хусейні Хатібі Бакрі Балхі
Прізвиськоجلال الدين, مولانا і مولوی
ПсевдонімХувендігар, Хамуш
Народився30 вересня 1207(1207-09-30)
Балх,Хорезм
Помер17 грудня 1273(1273-12-17) (66 років)
Конья, Конійський султанат
ПохованняКонья
ГромадянствоКонійський султанат
Національністьперс
Діяльністьпоет-суфій
Сфера роботиісламська філософія і суфізм
Мова творівфарсі
Роки активності1244-1273
Жанррубаї, газелі
Magnum opus"Месневі"
Конфесіяіслам і суфізм
БатькоBaha ud-Din Waladd[1]
У шлюбі зGawhar Khatund
Діти (4)Sultan Waladd
CMNS: Джалаледдін Румі у Вікісховищі[2]
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Джалаледді́н Румі́ (Румі, Джеляледдін/Джалаліддін Румі; перс. مولانا جلال الدین محمد رومی, тур. Mevlânâ Celâleddin Mehmed Rumi, також — Мевляна або Мевляна Джалаледдін Мухаммед Балх за місцем народження; 30 вересня 1207, Балх, Іран — 17 грудня 1273, Конья, Конійський султанат) — класик перської поезії, філософ-суфій[4], зачинатель класичної турецької літератури. Доробок Румі помітно вплинув на культуру Середньої Азії та Туреччини зокрема.

Життєпис

ред.

Згідно з традицією народився 30 вересня 1207 у місті Балх[5] в сімʼї відомого богослова того часу Бахаеддіна Веледа та його дружини Муміє-хатун. Бахаеддін мав прізвисько «султан-ан-улема» - султан вчених. Незадовго до монгольського нашестя їхня родина вирушає до Мекки. Дорогою вони зупинилися в Нішапурі, де на той час перебував знаменитий поет Аттар, який за легендою подарував маленькому Румі свою книгу і передбачив йому велике майбутнє.[6] Імʼя Бахаеддіна Веледа, батька майбутнього поета, було широко відомим в Середній Азії та Анатолії, тож не дивно, що його родину всюди зустрічали з великими почестями[6]. Зупинялися вони в Багдаді та Лагренді, а також в Карамані, де сімʼї Бахаеддіна судилося прожити 7 років. Саме тут у 1225 одружується з Джавхар-хатун, а також втрачає матір і старшого брата, Алаеддіна Мухаммеда.[6]

Згодом за запрошенням конійського султана Алаеддіна Кейкубада батько Румі разом з сім'єю прибуває до Коньї — міста, де Мевляна проживе половину свого життя[7]. Невдовзі Бахаеддін Велед отримує сан шейха – високий чин духовного наставника, що після його смерті (12 січня 1231) перейде до сина, до Румі[6]. На той час майбутній поет вже володіє езотеричними знаннями та технікою самовдосконалення. Варто згадати і його вчителя, духовного наставника — Сенда Бурханеддіна Мухаккіка Термезі, який був колишнім учнем Бахаеддіна[5]. Далі, бажаючи удосконалити свої знання в науках та релігійних вченнях, Джалаледдін вирушив до Алеппо та Дамаску – тодішніх культурних центрів. Тут він навчався в Ібнул-адима, спілкувався з видатними філософами та науковцями.

Невдовзі після повернення в Конью помирає Сенда Бурханеддіна Мухаккіка Термезі, який протягом 9 років був його духовним наставником. Відтоді Джалалледін сам стає проповідником. Спочатку Румі мав лише 4 слухачів, але з часом кількість його учнів зростає.[5]

23-26 жовтня 1244 відбулося легендарне знайомство поета з Шамседдіном Тебрізі, який здійснив неабиякий вплив на світогляд Джалалледіна. Румі дещо змінює свої релігійні погляди, зокрема, все більше схиляється до суфізму — містико-аскетичної течії в ісламі [6]. Врешті, він залишає наукову придворну кар'єру та починає вести суфійський аскетичний спосіб життя.

Дружба Джалаледдіна Румі та Шамседдіна Тебрізі викликала невдоволення з боку населення Коньї, не розуміла її і родина поета, передусім, через постать самого Шамседдіна. Будучи мандрівним дервішем, представником крайніх суфіїв, Шамседдін Тебрізі був чужим в тому суспільстві, яке не бажало його прийняти. Ще однією причиною ворожого ставлення оточення Румі до його друга і вчителя могли бути ревнощі, адже на момент їхнього знайомства Джалалледін вже мав дуже велике коло учнів і прихильників. Це ж стосується і членів родини Румі, які також не могли побороти свою неприязнь до його нового друга.

Через цю непросту ситуацію Шамседдін вирішує припинити спілкування з Румі і вирушає до Дамаску. Невдовзі Джалаледдін покличе його назад в Конью, але буде вже пізно: Шамседдіна Тебрізі таємно вбили. Не вірячи в смерть свого наставника, Мевляна вирушає в Дамаск, на пошуки друга. Врешті Румі втрачає останню надію, і відтоді єдиною його втіхою та згадкою про вчителя стають вірші. Чимало ліричних творів було присвячено саме Шамседдіну Тебрізі.

Румі знайшов нового духовного наставника – Салахаддіна. Саме під час спілкування з ним Мевляна зміг написати Диван-Шамс – ліричні вірші в честь свого друга й наставника.

Останньою важливою людиною в житті Джалаледдіна став Хусам Челебі; це був останній період життя суфія. В цей час Мевляна створив одну із своїх найвідоміших збірок – Маснаві, деякі рядки з якої присвячені саме Хусаму Челебі[8].

Помер 17 грудня 1273 в Коньї. Могила знаходиться поруч з могилою батька. За часів Сулеймана Пишного побудовано мармуровий пам'ятник.

Сім'я та діти

ред.

Джалаледдін був одружений з донькою Шарафеддіна Самарканді Джавхар-хатун (померла в 1229). Вони взяли шлюб в Карамані, ще до переїзду в Конью. Старший син Румі Султан Велед та його середній син Алаеддін народились від Джавхар-хатун. Після її смерті Румі одружився з вдовою, яку називали Карра-хатун (померла 1292 року), в якої був син Шамседдін Йахья від першого шлюбу. Карра-хатум народила Румі сина, котрого звали емір Музаффареддін Алім Челебі, та дочку – Маліку-хатун. Саме Султан Велед дав найбільше свідчень про життя та творчість свого батька,[9] а також заснував відомий суфійський орден Мевлеві, хоча за життя його батько і заперечував створення ордену його імені.

Творчість

ред.

Серед найвідоміших текстів Румі – «Месневі», «Дивані Кабір», «Фіхі Ма Фіх», «Маджалісі Саба» та «Мактубат». Ймовірно, що з-під його пера також вийшли «Тірашнаме», «Ашкнаме», «Расаилі Афак ва Анфус» та «Рісала-і Акаід», хоча питання авторства Румі лишається суперечливим. Ліричні газелі Джеляледдіна, зібрані в його «Дивані», з часом стали зараховувати до набутків народної творчості. В газелях Румі виразно окреслюються такі теми: доказ вигоди від смирення, приборкання пристрастей і потреб та показ божественної природи духу людини. До «Дивану» також увійшло епічне «Месневі» — енциклопедія суфійства, яка пояснюється за допомогою розповідей-притч, написаних дворядковими «парними» строфами; слово «месневі» і означає парний.

Саме поема «Месневі», відома багатогранністю тематики, прославила Джеляледдіна на сході. Поема складається з окремих розповідей і легенд, до яких автором подається також їх тлумачення. Незважаючи на неоднозначне ставлення Румі до ісламу, тривалий час «Месневі» вважалася навіть Кораном перською мовою.[10]

Українські переклади

ред.

Вплив на культуру

ред.

Творчість Джалаледдіна Румі помітно вплинула на мусульманську культуру і культуру Туреччини зокрема. Саме Румі вважається зачинателем класичної турецької літератури, незважаючи на те, що з-під пера поета вийшло всього декілька рядків османською мовою (основний доробок Румі - перською). Дослідник Абдюльбаки Гьолпинарли вважає надбання Мевляна основою турецької літератури дивану. Протягом століть османські автори рівнялися саме на Румі, а сьогодні історія цього дивовижного поета приваблює літературознавців і письменників. Зокрема, сучасна турецька новелістка Еліф Шафак створила роман про Джалаледдіна Румі - "Сорок правил любові" (англ. The Fourty Rules of Love), де не лише в оригінальній формі подано основні ідеї поета, а й розказано історію його дружби з Шамседдіном Тебрізі.

Румі досить популярний і в Західній Європі, про його творчість схвально відгукувалися Гегель, Гете, Баре. Дослідження й переклади його текстів розпочалися з 19 століття.

Вшанування

ред.

Джерела

ред.
  • Фиш Р. Г. Джалалиддин Руми.
  • Крымский А. - Истори Персии, ее литературы и дервишской теософии. Т.III, №2 1914-1917.
  • Одилов Н. Мировоззрение Джалаладдина Руми. Душанбе,1974.
  • Шефик Джан. Мевляна Руми. Жизнь, личность, мысли. Стамбул, 2008.
  • Брагинский И. С. иранское литературное наследие. Москва, 1984.
  • Джалаладдин Руми. дорога превращений. Москва, 2007.

Посилання

ред.
  • Румі Джалаліддін // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 450. — ISBN 966-692-744-6.

Примітки

ред.
  1. ↑ Encyclopædia Iranica / N. Sims-Williams, A. Ashraf, H. Borjian et al. — USA: Columbia University, 1982. — ISSN 2330-4804
  2. ↑ https://www.kokanshakti.com/2019/12/what-do-i-know-about-rumi.html
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Руми Джалалал-ад-Дин. Сокровища и воспоминания/Пер. Тираспольского— 3-е изд., доп. — М.: Риэлетивеб, 2010. — 208 с. ISBN 978-5-91049-003-5
  5. ↑ а б в Джавелидзе Э. Д. у истоков турецкой литературы. Тбилиси. 1979 С.13
  6. ↑ а б в г д Шефик Джан. Мевляна Руми. Жизнь, личность, мысли. Стамбул, 2005. С.71
  7. ↑ Barks, Coleman, Rumi: The Book of Love: Poems of Extasy and Longing, harperCollins, 2005
  8. ↑ Терри Грэм. Руми и его духовные наставники//Суфии, №2, 2004-2005
  9. ↑ Мавріна О. С. Джалаледдін Румі в працях А. Кримського//Сходознавство, 39-40, Київ, 2007
  10. ↑ Одилов н. Мировоззрение Джалаледдина Руми - 1974
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Jalal al-Din Muhammad Rumi
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джалаледдін_Румі&oldid=40927248