Відкрити головне меню

Демографічна статистика — окрема галузь статистичної науки і складова частина системи демографічних наук. Засновником демографічної статистики і власне демографії прийнято вважати Джона Граунта (1620—1674) — британського купця і вченого.

Демографічна карта Європи

Зміст

Етимологія назвиРедагувати

Етимологія конструкції назви складається з двох слів: «демографія» (дав.-гр. δήμος — народ та лат. graphe — письмо, описання) і «статистика» (нім. Statistik, від італ. stato, лат. status — держава).

Суть демографічної статистикиРедагувати

Демографічна статистика займається проблемами збору, систематизації, накопичення, викладу та аналітики даних, що характеризують чисельність, склад, рух та розміщення населення. Це може стосуватися, як населення окремої країни (регіону, області, району, міста), так і планети загалом. Демографічна статистика вивчає також природний рух населення на основі оцінки таких показників, як народжуваність, смертність, кількість сімей, кількість укладених шлюбів і їх середня тривалість, кількість розлучень, обсяги переміщення (міграції) населення тощо. Для оцінки кількісних та якісних характеристик демографічних показників в динаміці демографічна статистика використовує різні методичні прийоми та засобі збору, оцінки та візуалізації результатів відповідної аналітики.

Гіпотетичний приклад побудови демографічної піраміди
Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
Чоловіки 152 28 16 52 32 20 4
Жінки 156 40 12 48 28 16 12


Джерела емпіричних данихРедагувати

Основним джерелом емпіричних даних для демографічної статистики є інформація, що збирається, впорядковується, накопичується і розповсюджується різними статистичними служба. В Україні таку функцію виконує Державна служба статистики України. Формування усього інформаційного масиву, що використовується в процесі статистичної обробки здійснюється двома основними способами:

  • регулярним;
  • дискретним.

У першому випадку збір та накопичення відповідної інформації відбувається за рахунок подачі органами місцевого самоврядування щорічної інформації про склад, чисельність та рух населення. У другому випадку проводиться перепис населення, що дозволяє актуалізувати статистичну інформацію і провести уточнення усіх основних показників демографічної статистики. Єдиний в часи незалежної України перепис населення відбувся 5 грудня 2001 року.
Іноді можуть проводитися додаткові вибіркові обстеження для одержання необхідних даних з метою розробки демографічних прогнозів чи оцінки тенденцій (трендів) розвитку.

ІсторіяРедагувати

 
Обкладинка монографії Дж. Граунта, 1676.

Історії різних цивілізаційних культур свідчать про те, що демографічна статистика існувала з древніх часів. Зокрема історія християнства доводить той факт, що перепис населення відбувся ще в часи Моєсея. Книга Чисел у Старому Заповіті містить досить детальні інформацію про тогочасний перепис населення[1].
Мартін де Муруа у своїй книзі «Загальна Історія Перу» говорить про те, що в якості інструменту демографічної статистики Імперії інків ще в XVXVI століттях активно використовували кіпу: «вони вели підрахунок усіх людей селища, дорослих і дітей»[2].
У розвиток сучасної демографічної науки великий внесок зробили такі науковці, як Джон Граунт (1620—1674), Вільям Петті (1623—1687), Ернст Енгель (1821—1896).
Вже в середині XIX століття в економічно сильних країнах набула помітного поширення практика проведення регулярних переписів населення. Це стало хорошою інформаційною основою для формування відповідної окремої галузі статистики. Проте, аж до початку XX століття демографічна статистика була частиною демографії.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Біблія Онлайн
  2. Carlos Radicati di Primeglio, Gary Urton. Estudios sobre los quipus. Lima, UNMSM, 2006, p.101

ДжерелаРедагувати

  • Пальян З. О., Демографічна статистика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 132 с.
  • Підгорний А. З., Самотоєнкова О. В., Ольвінська Ю. О., Вітковська К. В. Соціально-демографічна статистика: Підручник // За заг. ред. канд. екон. наук, професора А. З. Підгорного. — Одеса: ФОП Гуляєва В. М., 2016. — 424 с.

ПосиланняРедагувати