Відкрити головне меню
Арнольд Рюйтель відіграв ключову роль у підготовці Декларації та підписав її

Декларація суверенітету Естонії (ест. suveräänsusdeklaratsioon), повністю: Декларація суверенітету Естонської РСР (ест. Deklaratsioon Eesti NSV suveräänsusest) була прийняла 16 листопада 1988 року[1] під час Співочої революції. Декларація встановлювала суверенітет і верховенство естонських законів над законами Радянського Союзу[2]. Парламент Естонії також претендував на природні ресурси республіки: землі, внутрішні води, ліси, корисні копалини і засоби промислового виробництва, сільське господарство, будівництво, державні банки, транспорт, комунальні послуги і т. ін. на території у межах кордонів Естонії[2]. 16 листопада тепер відзначається щорічно як «День декларації суверенітету».

Естонія отримала незалежність як наслідок Першої світової війни та війни за незалежність (1918—1920). 1940 року відповідно до Пакту Молотова — Ріббентропа та додаткового таємного протоколу від серпня 1939 року, Естонію було окуповано Радянським Союзом.

Більшість західних країн відмовилися визнати включення Естонії де-юре до Радянського Союзу і визнавали уряд Естонської РСР де-факто або не визнавали взагалі[3][4]. Такі країни визнавали естонських/латиських/литовських дипломатів і консулів, які й далі функціонували від імені своїх колишніх урядів. Ці літні дипломати діяли в цій аномальній ситуації до остаточного відновлення незалежності Балтійських країн[5].

В 1980-х роках почалися Перебудова та Гласність, і політичні репресії в СРСР припинилися. У результаті Серпневого путчу 20 серпня 1991 року декларація проголосила відновлення незалежної Естонської республіки[6]. 6 вересня 1991 року СРСР визнав незалежність Естонії і країна ввійшла до складу ООН 17 вересня[7].

31 серпня 1994 року, після трьох років переговорів, збройні сили Росії відступили з території країни. Російська Федерація офіційно припинила свою військову присутність в Естонії, коли відмовилася від контролю над ядерним реактором у Палдіскі у вересні 1995 року. Естонія приєдналася до Європейського Союзу у 2004 році, після того як стала членом NATO.

ВиноскиРедагувати

  1. Frankowski, Stanisław; Paul B. Stephan (1995). Legal reform in post-communist Europe. Martinus Nijhoff Publishers. с. 84. ISBN 0-7923-3218-0. 
  2. а б Walker, Edward (2003). Dissolution. Rowman & Littlefield. с. 63. ISBN 0-7425-2453-1. 
  3. Talmon, Stefan (2001). Recognition of Governments in International Law. Oxford University Press. с. 103. ISBN 978-0-19-826573-3. 
  4. Aust, Anthony (2005). Handbook of International Law. Cambridge University Press,. с. 26. ISBN 0-521-82349-8. 
  5. Diplomats Without a Country: Baltic Diplomacy, International Law, and the Cold War by James T. McHugh, James S. Pacy, Page 2.
  6. Miljan, Toivo (2004). Historical Dictionary of Estonia. Scarecrow Press. ISBN 0-8108-4904-6. 
  7. Europa Publications Limited (1999). Eastern Europe and the Commonwealth of Independent States 1999. с. 333. ISBN 1-85743-058-1.