Далмацій Старший
Флавій Юлій Далмацій (*Flavius Iulius Dalmatius, д/н —†337) — державний та військовий діяч Римської імперії.
| Далмацій Старший | |
|---|---|
| Народився | невідомо |
| Помер | 337 ·вбито |
| Країна | Стародавній Рим |
| Діяльність | політик, військовий очільник |
| Титул | цезар |
| Посада | консул |
| Термін | 333 рік |
| Попередник | Луцій Папій Пакаціан |
| Наступник | Флавій Оптат |
| Рід | Династія Костянтина |
| Батько | Констанцій I Хлор |
| Мати | Флавія Максиміана Теодора |
| Брати, сестри | Флавія Юлія Констанція, Eutropiad, Костянтин Великий, Анастасія, Юлій Констанцій і Flavius Hannibalianusd[1] |
| Діти | 2 сина |
Життєпис
ред.Походив з династії Костянтина. Син імператора Констанція I та Максиміни Теодори. Був зведеним братом імператора Костянтина I.
Молодість провів у південній Галлії, зокрема у м. Толоса (сучасна Тулуза). Ймовірно не брав участь у військових походах Костянтина I. Лише після остаточної перемоги останнього над Ліцинієм I, у середині 320-х років перебирається до Константинополя. У 333 році призначається консулом (разом з Доміцієм Зенофілом). Того ж року отримує посаду цензора.
Незабаром після цього його відправляют до Сирії, де Далмацій повинен був опікуватися східним кордоном імперії. Розглядав справу Афанасія Олександрійського, противника аріанства. У 334 році придушив повстання Калокера на Кіпрі.
У 335 році отримує титул цезаря. У 336 році за наказом імператора відправляє Афанасія Олександрійського з Єгипту у вигнання. Після смерті у 337 році Костянтина I зцинився заколот, в результаті якого Далмація разом із синами було вбито.
Родина
ред.- Далмацій Молодший (д/н—337)
- Ганнібаліан Молодший (д/н—337)
Джерела
ред.- Wilhelm Enßlin: Dalmatius Censor, der Halbbruder Konstantins I. In: Rheinisches Museum für Philologie. Band 78, 1929, S. 199—212.
|
Це незавершена стаття про особу Стародавнього Риму. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ Любкер Ф. Dalmatius // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 370.