Флавій Галерій Валерій Ліциніан Ліциній (лат. Flavius Galerius Valerius Licinian Licinius; близько 250 — † 325) — римський імператор у 308324 роках.

Ліциній
Flavius Galerius Valerius Licinian Licinius
Ліциній
Імператор
Початок правління: 308 - 311 Авґуст з Галерієм, 311 -313 з Максиміаном, 313 - 324 з Костянтином
Кінець правління: 324

Попередник: Флавій Север
Наступник: Костянтин Великий

Дата народження: 250(0250)
Місце народження: Мезія
Країна: Римської імперії
Дата смерті: 325(0325)
Місце смерті: Салоніки
Діти: Ліциній ІІ
Династія: Костянтина

Прийомний син Римського імператора Діоклетіана.

Мав спеціальні титули перемоги: Великий переможець британський, Великий переможець німецький; Великий переможець Сарматії, 310 р.; Відновлючав світу (Restitutor Orbis) 317 р.

ПоходженняРедагувати

Ліциній походив з Мезії з родини дакських селян і був здавна знайомий з імператором Галерієм, особливо з часів війни проти перського царя Нарсеса. У 307 році Галерій зробив Ліцинія своїм співправителем з титулом цезаря і залишив його для оборони Ілліріка і Фракії. Сам Галерій рушив до Італії проти Максенція.

Після повернення на схід, 11 листопада 308 р. Галерій проголосив Ліцинія авґустом і віддав під його владу Рецію і Паннонію. Під його безпосереднім командуванням були балканські, придунайські та причорноморські провінції Іллірік, Фракія і Паннонія.

У 310 році він очолив командування у війні проти сарматів, завдавши їм важкої поразки.

АвґустРедагувати

 
Кордони часів тетрархії

Після смерті Галерія в травні 311 р., у Ліцинія з Максиміаном, який володів Сирією та Єгиптом стався конфлікт за владу. Війська обох претендентів зустрілися у Віфінії, але імператори зуміли домовитися та уклали угоду про поділ між ними східних провінцій. Ліциній отримав європейські провінції імператора Галерія, а Максиміан — азійські.

З цього моменту Ліциній став не тільки офіційним Августом Заходу, але також правив частиною східних провінцій. Оскільки Боспор і Дарданелли були розділовою лінією між їх територіями, Ліциній правив європейськими провінціями, а Максимін взяв азійські території імперії.

У 313 році Ліциній одружився у Медіоланумі (Мілан) з Констанцією, напівсестрою імператора Костянтина I. В цей час Максиміан вирішив почати війну і переправився з великим військом до Європи. Ліциній поспішив назад, але через раптовий напад зумів зібрати лише невелику армію. Неподалік від Геллеспонту відбулася битва, де Максиміан був повністю розбитий і змушений втікати до Азії. Після того, як він помер у Тарсі, всі східні провінції визнали владу Ліцинія.

Ліциній був за своєю вдачею дуже жадібний. За своєю натурою він перевершив усіх, був дуже властолюбний, дуже суворий і дратівливий, вороже ставився до наук. У всьому він дотримувався військової дисципліни [1].

Після загибелі всіх інших імператорів, Ліциній і Костянтин залишилися єдиними владиками римського світу. Мир довго не протривав і відразу після смерті Максиміана спалахнула нова війна, яка тривала десять років. Костянтин хотів поставити керівником Італії свого швагра Бассіана, Ліциній був проти. У 314 році Костянтин розбив Ліцинія біля Циба, і захопив у нього Далмацію, Мезію і Македонію.

У 324 війна відновилася. Костянтин закидає Ліцинію старечий вік та непопулярні звички. Ліциній був знову розбитий у Фракії 3 липня 324 року і відступив до Халкедону [2]. Костянтин переслідував його далі у Малій Азії.

У 324 році на чолі флота Костянтина стає його старший син та спів-імператор Крисп. Обидва флоти зустрілися на Босфорі. У битві при Геллеспонті 200 суднам під командуванням Криспа вдалося здобути перемогу над ворожим флотом, який налічував приблизно 400 кораблів. Крисп воював з Ліцинієм і на суші, здобуваючи перемоги.

Після цього Костянтин та Крисп попрямували до Малої Азії, використовуючи для переправи легкі транспортні кораблі, замовлені раніше для перешкоджання висадки в Європі армії со-імператора Ліцинія Мартиніана, який охороняв узбережжі Лампсака. Після втрати свого флоту Ліциній евакуював гарнізон Візантії, який увійшов до складу його армії в Халкідоні на азійському узбережжі Босфору. Звідти він закликав до себе Мартиніана і загони вестґотів, щоб заповнити втрати, понесені в битві біля Адріанополя.

У битві при Хризополісі, 18 вересня 324 р., втрати Ліцинія оцінювалися в 25-30 тис. загиблих, а також тисячі поранених. Сам він зміг втекти, зібравши у міста Нікомедія 30 тис. уцілілих солдат. В останній морській і сухопутній битві при Нікомедії Ліциній був переможений і здався Костянтину.

Сестра Костянтина і дружина Ліцинія Константа виступила посередником. Піддавшись проханню сестри, Костянтин дав клятву зберегти життя своєму супернику. Ліциній передав Костянтину свої імператорські регалії й відрікся від влади.

Колишній імператор був відправлений на довічне заслання в Салоніки, але через кілька місяців він був задушений в 325 році за наказом імператора. Через рік син Ліцинія також пав жертвою гніву або підозри Костянтина.

Позбувшись Ліцинія Костянтин став єдинодержавним правителем Римської імперії вперше з часів призначення Діоклетіаном августом Максиміліана в квітні 286 року. Після підкорення східної частини країни Костянтин вибрав своєю столицею місто Візантій, який перейменував в Константинополь.


ПосиланняРедагувати


  1. Віктор Авреліан, «Про життя і звичаї римських імператорів»; 41
  2. Віктор Авреліан, «Про Цезаря»; 41