Ліциній
Флавій Галерій Валерій Ліциніан Ліциній (лат. Flavius Galerius Valerius Licinian Licinius; близько 250 — † 325) — римський імператор у 308—324 роках.
| Ліциній | |
|---|---|
| Flavius Galerius Valerius Licinian Licinius | |
 | |
| Імператор | |
| Початок правління: | 308 - 311 Авґуст з Галерієм, 311 -313 з Максиміаном, 313 - 324 з Костянтином |
| Кінець правління: | 324 |
|
| |
| Попередник: | Флавій Север |
| Наступник: | Костянтин Великий |
|
| |
| Дата народження: | 250 |
| Місце народження: | Мезія |
| Країна: | Римської імперії |
| Дата смерті: | 325 |
| Місце смерті: | Салоніки |
| Діти: | Ліциній ІІ |
| Династія: | Костянтина |
Прийомний син Римського імператора Діоклетіана.
Мав спеціальні титули перемоги: Великий переможець британський, Великий переможець німецький; Великий переможець Сарматії, 310 р.; Відновлючав світу (Restitutor Orbis) 317 р.
ПоходженняРедагувати
Ліциній походив з Мезії з родини дакських селян і був здавна знайомий з імператором Галерієм, особливо з часів війни проти перського царя Нарсеса. У 307 році Галерій зробив Ліцинія своїм співправителем з титулом цезаря і залишив його для оборони Ілліріка і Фракії. Сам Галерій рушив до Італії проти Максенція.
Після повернення на схід, 11 листопада 308 р. Галерій проголосив Ліцинія авґустом і віддав під його владу Рецію і Паннонію. Під його безпосереднім командуванням були балканські, придунайські та причорноморські провінції Іллірік, Фракія і Паннонія.
У 310 році він очолив командування у війні проти сарматів, завдавши їм важкої поразки.
АвґустРедагувати
Після смерті Галерія в травні 311 р., у Ліцинія з Максиміаном, який володів Сирією та Єгиптом стався конфлікт за владу. Війська обох претендентів зустрілися у Віфінії, але імператори зуміли домовитися та уклали угоду про поділ між ними східних провінцій. Ліциній отримав європейські провінції імператора Галерія, а Максиміан — азійські.
З цього моменту Ліциній став не тільки офіційним Августом Заходу, але також правив частиною східних провінцій. Оскільки Боспор і Дарданелли були розділовою лінією між їх територіями, Ліциній правив європейськими провінціями, а Максимін взяв азійські території імперії.
У 313 році Ліциній одружився у Медіоланумі (Мілан) з Констанцією, напівсестрою імператора Костянтина I. В цей час Максиміан вирішив почати війну і переправився з великим військом до Європи. Ліциній поспішив назад, але через раптовий напад зумів зібрати лише невелику армію. Неподалік від Геллеспонту відбулася битва, де Максиміан був повністю розбитий і змушений втікати до Азії. Після того, як він помер у Тарсі, всі східні провінції визнали владу Ліцинія.
Ліциній був за своєю вдачею дуже жадібний. За своєю натурою він перевершив усіх, був дуже властолюбний, дуже суворий і дратівливий, вороже ставився до наук. У всьому він дотримувався військової дисципліни [1].
Після загибелі всіх інших імператорів, Ліциній і Костянтин залишилися єдиними владиками римського світу. Мир довго не протривав і відразу після смерті Максиміана спалахнула нова війна, яка тривала десять років. Костянтин хотів поставити керівником Італії свого швагра Бассіана, Ліциній був проти. У 314 році Костянтин розбив Ліцинія біля Циба, і захопив у нього Далмацію, Мезію і Македонію.
У 324 війна відновилася. Костянтин закидає Ліцинію старечий вік та непопулярні звички. Ліциній був знову розбитий у Фракії 3 липня 324 року і відступив до Халкедону [2]. Костянтин переслідував його далі у Малій Азії.
У 324 році на чолі флота Костянтина стає його старший син та спів-імператор Крисп. Обидва флоти зустрілися на Босфорі. У битві при Геллеспонті 200 суднам під командуванням Криспа вдалося здобути перемогу над ворожим флотом, який налічував приблизно 400 кораблів. Крисп воював з Ліцинієм і на суші, здобуваючи перемоги.
Після цього Костянтин та Крисп попрямували до Малої Азії, використовуючи для переправи легкі транспортні кораблі, замовлені раніше для перешкоджання висадки в Європі армії со-імператора Ліцинія Мартиніана, який охороняв узбережжі Лампсака. Після втрати свого флоту Ліциній евакуював гарнізон Візантії, який увійшов до складу його армії в Халкідоні на азійському узбережжі Босфору. Звідти він закликав до себе Мартиніана і загони вестґотів, щоб заповнити втрати, понесені в битві біля Адріанополя.
У битві при Хризополісі, 18 вересня 324 р., втрати Ліцинія оцінювалися в 25-30 тис. загиблих, а також тисячі поранених. Сам він зміг втекти, зібравши у міста Нікомедія 30 тис. уцілілих солдат. В останній морській і сухопутній битві при Нікомедії Ліциній був переможений і здався Костянтину.
Сестра Костянтина і дружина Ліцинія Константа виступила посередником. Піддавшись проханню сестри, Костянтин дав клятву зберегти життя своєму супернику. Ліциній передав Костянтину свої імператорські регалії й відрікся від влади.
Колишній імператор був відправлений на довічне заслання в Салоніки, але через кілька місяців він був задушений в 325 році за наказом імператора. Через рік син Ліцинія також пав жертвою гніву або підозри Костянтина.
Позбувшись Ліцинія Костянтин став єдинодержавним правителем Римської імперії вперше з часів призначення Діоклетіаном августом Максиміліана в квітні 286 року. Після підкорення східної частини країни Костянтин вибрав своєю столицею місто Візантій, який перейменував в Константинополь.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ліциній |
ПосиланняРедагувати
|
Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |