Відкрити головне меню

Зовнішній виглядРедагувати

Гірська гуска має сірувате забарвлення тіла. Шия темно-бура, з білими смугами по боках. Голова біла, з двома чорно-бурими поперечними смугами на тім'ї і потилиці. Задня частина черева і підхвістя білі; першорядні стернові пера сірі, з білою верхівкою, другорядні — цілком чорно-бурі. Дзьоб і високі ноги жовті. Самці та самиці виглядають приблизно однаково, самці трохи більшого розміру. Молоді птахи схожі на дорослих, але блідіші й не мають темних смуг на голові; лапи і дзьоб молодих птахів зеленаво-жовті, не такі яскраві, як у дорослих.

Довжина: 68 - 78 см. Маса: 2 - 3,2 кг. Розмах крил: 140 - 160 см.

 
яйце Anser indicus - Тулузький музей

РозповсюдженняРедагувати

Гніздиться в горах Центральної Азії. Переважно в Монголії, Західному Китаї, Казахстані та Киргизстані, також зустрічається біля деяких річок Індії. Зимує переважно в низовинах Індії, також у Пакистані, Бангладеші, Непалі та М'янмі. Гірська гуска була завезена до Канади та Іспанії. Здичавілі популяції гірських гусей були зафіксовані в Бельгії, Фінляндії та Великій Британії.

Гірська гуска в Україні вважається рідкісним, залітним видом; зареєстровано на Одещині, можливо особи, що втекли з неволі[2].

Місця існуванняРедагувати

Гірська гуска для гніздування обирає різноманітні водно-болотяні угіддя в горах Центральної Азії, наприклад, гірські озера. Зазвичай обирає досить високі скелясті гори — 4-5 тисяч метрів над рівнем моря.

Взимку птахи вирушають до низовин з болотами, річками, заплавами та озерами. У країнах, куди були завезені, наприклад, у Великій Британії, також займає луки та орні угіддя поблизу води.

Спосіб життяРедагувати

РозмноженняРедагувати

Гірські гуси гніздяться в період з кінця квітня до кінця липня. Гнізда влаштовують на скелях і урвищах, рідше на деревах. Часто займають покинуті гнізда інших птахів. Гніздяться невеликими колоніями або поодинці. Гірські гуси схильні утворювати моногамні пари, коли самець парується з однією самицею впродовж кількох років. У часи, коли самиць у популяції більше ніж самців, практикується полігінія - система, коли моногамна пара може приєднати кількох другорядних самиць. Другорядні самиці теж спарюються з самцем. Оскільки гірські гуси живуть колоніями, то самиці захищають свої гнізда від інших самиць з нижчим статусом, щоб запобігти гніздовому паразитизму. Другорядні самиці можуть підкидати яйця до гнізд високостатусних самиць, щоб збільшити ймовірність успішного виведення потомства. Часом молоді гуси підкладають свої яйця в гнізда своїх батьків. Кладка складається з 2 - 6 яєць. Пташенята вилуплюються через 32 - 34 дні. Про гусенят дбають обоє партнерів. Статевої зрілості самиці досягають у віці двох років, самці — у три роки.

ХарчуванняРедагувати

Гірські гуси переважно харчуються травою, що росте навколо озер та річок, де вони гніздяться. Під час міграції та зимування часто поїдають сільськогосподарські культури: кукурудзу, пшеницю, овес та рис. Також до раціону входять дрібні ракоподібні та комахи.

ПоведінкаРедагувати

Гірські гуски — дуже соціальний вид. Вони мігрують сімейними групами або великими колоніями. Мігрують двічі на рік маршрутом, що пролягає над Гімалаями. Летять клином. Гірські гуси мають виражену соціальну ієрархію. На найвищому щаблі — гніздова пара з самця і самиці; потім другорядні самиці, які в деякі роки стають частиною “гарему”; на найнижчому щаблі — самотні самиці.

Гірська гуска добре ходить і бігає, велику частину часу проводить на суші, а не у воді.

Тривалість життя — близько 20-ти років.

Рекорд висотного польотуРедагувати

 
Гірські гуси в польоті

Гірські гуси можуть літати на великій висоті. Зафіксований випадок польоту гірських гусаків на висоті 10175 м[3], під час їх перельотів з Середньої Азії над Гімалаями. Повітря на таких висотах настільки розріджене, що вертольоти тут не можуть літати. Гірські гуски ймовірно програють тільки грифам за висотою польоту (Відомі випадки зіткнення грифа Рюппеля з літаком на висоті 12 150 м).

ПосиланняРедагувати

  1. BirdLife International (2018). Anser indicus: інформація на сайті МСОП (версія 2018.2) (англ.) 09 August 2018
  2. Фесенко Г.В., Бокотей А.А. Птахи фауни України. — К., 2002. — С. 366
  3. Icons of Migration: Bar-headed Goose. Migrations. Архів оригіналу за 2008-05-17. Процитовано 2008-05-18. 

ЛітератураРедагувати

  • Жизнь животных. Т. 6. Птицы. / Под ред. В. Д. Ильичева — М.: Просвещение, 1986.