«Ґренд Слем» (англ. Exercise Grand Slam) — одні з перших масштабних військово-морських навчань новоствореної Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Проходили 1952 року[1][2] в Середземному морі з залученням військово-морських сил, які описували як «найбільшу армаду, зібрану в цьому регіоні з кінця Другої світової війни»[3]. Навчання стали одним з перших випробувань для ОЗС НАТО в Південній Європі. Разом з навчаннями «Лонґстеп» ці навчання послужили прототипом для майбутніх морських навчань НАТО в Середземному морі під час Холодної війни.

Ґренд Слем
частина Холодної війни (1947–1953)
Середземне море
ТипОб'єднані військово-морські навчання НАТО
Місце
ЗапланованоОЗС НАТО в Південній Європі
ЗавданняРозгортання протичовнових сил, авіаносних ударних сил і конвоїв
Дата25 лютого — 16 березня 1952
ВиконанняАдмірал Роберт Карні, головнокомандувач ОЗС НАТО в Південній Європі (CINCSOUTH)
РезультатНавчання успішно проведені

В січні 1950 року Північноатлантична рада схвалила військову стратегію НАТО зі стримування радянської агресії[4]. Військове планування НАТО набуло актуальності з початком Корейської війни, яка спонукала НАТО створити «сили під централізованим командуванням, адекватні для стримування агресії і забезпечення оборони Західної Європи». Союзне командування в Європі було створено під керівництвом генерала армії США Дуайта Ейзенхауера 2 квітня 1951 року[5][6]. Західноєвропейська оборонна організація перед цим в 1949 році проводила багатосторонні навчання «Веріті» з використанням військово-морських повітряних ударів і підводних атак.

Структура командування ред.

Головнокомандувачем навчань «Ґренд Слем» був американський адмірал Роберт Карні — головнокомандувач ОЗС НАТО в Південній Європі (CINCSOUTH)[3]. Командувачами компонентів AFSOUTH під час навчань були[7][8]:

Проведення навчань ред.

 
Головнокомандувач ОЗС НАТО в Південній Європі адмірал Роберт Карні (1951–1953)

Навчання проводилися в Середземному морі між 25 лютого і 16 березня 1952 року[9]. Понад 200 військових кораблів з Шостого флоту США, Середземноморського флоту Британії, Середземноморських сил Франції і флоту Італії вирушила з баз на Британських островах, на півдні Франції, в Італії, Гібралтарі, Мальті і Північній Африці для участі в навчаннях «Ґренд Слем»[3].

Головні сили були зосереджені навколо авіаносців USS Midway, USS Tarawa, HMS Theseus і La Fayette[3]. Крім того, посилений батальйон 3/8 Корпусу морської піхоти США виконував роль десанту (спеціальна група 62) для Шостого флоту США, що вирушив 8 січня 1952 року з Морхед-Сіті (Північна Кароліна) та повернувся на базу Лежен 20 травня[10]. Морський загін — штаб-квартира CINCSOUTH з допоміжної діяльності — був активований в Неаполі (Італія) 8 березня 1952 року під командуванням капітана Реймонда Спайсера з Корпусу морської піхоти[10]. Літаки на суші з усіх чотирьох країн, а також американські, британські і французькі підводні човни підсилили союзні війська, що брали участь у навчаннях[1][3].

Союзні військові кораблі супроводжували три конвої суден з постачанням, які піддавалися повторюваним модельованим повітряним і підводним атакам[3]. Один конвой з Мальти піддавався повітряним атакам кожні чотири години і підводним атакам кожні п'ять годин протягом усіх його шести днів у морі. Проти саме цього конвою діяли французька військово-морська спеціальна група, штурмовик з суші і палубна авіація з Midway[3]. Всі три конвої прибули за своїми напрямками, однак численні кораблі були оголошені пошкодженими або потопленими імітованими атаками противника[3].

Під час операції «Ґренд Слем» союзними флотами також виконувались операції з протичовнової оборони. Тим не менш, французький підводний човен успішно прорвав оборону есмінця, що захищав американо-французьку спеціальну групу авіаносців, і успішно потопив ціль в її межах. Цей французький підводний човен згодом був оголошений паралізованим протичовновими силами[3]. Нарешті, сили з восьми крейсерів і десяти есмінців здійснили берегове бомбардування узбережжя Сардинії[3].

Головнокомандувач навчань, адмірал Карні, підвів підсумки навчань «Ґренд Слем», заявивши: «Ми показали, що старші командувачі всіх чотирьох держав можуть успішно взяти на себе відповідальність за змішану спеціальну групу і управляти нею ефективно як робочим підрозділом»[3]. Навчання «Ґренд Слем» отримали порівняно мало освітлення в ЗМІ[2]. Журнал ВМС США «All Hands» зазначив, що «Ґренд Слем» були «навчаннями, які, ймовірно, стануть типовими для майбутніх військово-морських навчань НАТО»[3].

Підрозділи авіаносної авіації ред.

6-та авіаносна авіагрупа на USS Midway (CVB-41)[11]:

  • 61-ша винищувальна ескадрилья (VF-61): Grumman F9F-2 Panther
  • 41-ша винищувальна ескадрилья (VF-41): Vought F4U-4 Corsair
  • 21-ша винищувальна ескадрилья (VF-21): Grumman F9F-2 Panther
  • 25-та штурмова ескадрилья (VA-25): Douglas AD-1 Skyraider
  • 225-та морська винищувальна ескадрилья (VMF-225): Vought F4U-4 Corsair
  • 62-га складена ескадрилья флоту (VC-62), 41-й загін: Douglas AD-1 Skyraider
  • 33-тя складена ескадрилья флоту (VC-33), 41-й загін: Douglas AD-4N Skyraider
  • 12-та складена ескадрилья флоту (VC-12), 41-й загін: Douglas AD-4W Skyraider
  • 2-га допоміжна вертольотна ескадрилья (HU-2), 41-й загін: Piasecki HUP-1 та Sikorsky HO3S-1

8-ма авіаносна авіагрупа на USS Tarawa (CV-40)[12]:

  • 921-ша винищувальна ескадрилья (VF-921): Vought F4U-4 Corsair
  • 916-та винищувальна ескадрилья (VF-916): Vought F4U-4 Corsair
  • 742-га винищувальна ескадрилья (VF-742): Vought F4U-4 Corsair
  • 671-ша винищувальна ескадрилья (VF-671): Vought F4U-4 Corsair
  • 859-та штурмова ескадрилья (VA-859): Douglas AD-1 Skyraider
  • 62-га складена ескадрилья флоту (VC-62), 40-й загін: McDonnell F2H-2P Banshee
  • 33-тя складена ескадрилья флоту (VC-33), 40-й загін: Douglas AD-4N Skyraider
  • 12-та складена ескадрилья флоту (VC-12), 40-й загін: Douglas AD-4N Skyraider
  • 2-га допоміжна вертольотна ескадрилья (HU-2), 40-й загін: Piasecki HUP-1 та Sikorsky HO3S-1

14-та авіаносна авіагрупа на HMS Theseus (R64)[13]:

  • 810-та морська повітряна ескадрилья: Fairey Firefly
  • 807-ма морська повітряна ескадрилья: Hawker Sea Fury

Примітки ред.

  1. а б McAuliffe, Lt. Col. Jerome (Jerry) J. The USAF In France 1950 - 1967. Friends Journal. Air Force Museum Foundation. 24 (4). Архів оригіналу за 4 жовтня 2014. Процитовано 9 серпня 2014. It is published here with permission of the author
  2. а б N.A.T.O. FLEET MANOEUVRES video newsreel film. British Pathé. Pathé Films online. 17 березня 1952. Архів оригіналу за 11 червня 2011. Процитовано 10 серпня 2010.
  3. а б в г д е ж и к л м н U. S. Navymen Work on NATO Team (PDF). All Hands. BUPERS - U.S. Navy. September 1952. с. 31—35. Архів оригіналу (PDF) за 15 листопада 2004. Процитовано 2 березня 2010.
  4. Lord Ismay. Chapter 3 - The Pace Quickens. NATO the first five years 1949-1954. NATO. Архів оригіналу за 13 березня 2014. Процитовано 19 вересня 2011.
  5. Chapter 4 - The Pace Quickens. NATO the first five years 1949-1954. NATO. Архів оригіналу за 27 грудня 2013. Процитовано 19 вересня 2011.
  6. "X" (July 1947). The Sources of Soviet Conduct . Foreign Affairs. 25 (4): 575—576. doi:10.2307/20030065. ISSN 0015-7120. JSTOR 20030065.
  7. Dr. Gregory W. Pedlow (2009). The Evolution of NATO's Command Structure, 1951-2009 (PDF). Allied Command Operation (ACO). NATO. Архів оригіналу (PDF) за 1 березня 2013. Процитовано 1 серпня 2010.
  8. Chapter 7 - The Military Structure. NATO the first five years 1949-1954. NATO. Архів оригіналу за 10 січня 2008. Процитовано 3 січня 2008.
  9. «Alshain [Архівовано 27 липня 2014 у Wayback Machine.]». Dictionary of American Naval Fighting Ships. Navy Department, Naval History & Heritage Command. Retrieved 2010-07-31.
  10. а б Donnelly, Ralph W.; Gabrielle M. Nuefield; Carolyn A. Tyson (1971). A Chronology of the United States Marine Corps, 1947–1964 Volume III (PDF). Washington, D.C.: United States Marine Corps. с. 35. OCLC 220326913. PCN 19000318200. Архів оригіналу (PDF) за 10 серпня 2014. Процитовано 9 серпня 2014.
  11. Carrier Air Group Six. GoNavy.jp. Архів оригіналу за 24 жовтня 2007. Процитовано 5 вересня 2008.
  12. Carrier Air Group Eight. GoNavy.jp. Архів оригіналу за 16 грудня 2010. Процитовано 27 липня 2010.
  13. HMS Theseus. After Korea!. 2010. Архів оригіналу за 27 травня 2014. Процитовано 27 липня 2010.