Гордієнко Сергій Іванович

Гордієнко Сергій Іванович (нар. 30 січня 1958) — професійний мандрівник, фахівець з екстремального одиночного виживання, історик-дослідник, міграціолог, етнограф, мандрівний філософ, письменник. Є дійсним членом ЮНЕСКО і ООН, академіком міжнародної Академії сталого розвитку суспільства і особистості, дійсним членом Українського географічного товариства і почесним членом Національного географічного товариства США, академіком Міжнародної Академії дитячо-юнацького туризму і краєзнавства, доцентом Київського університету туризму, економіки і права[1].

Гордієнко Сергій Іванович
Гордиенко, Сергей Иванович.jpg
Народився 30 січня 1958(1958-01-30) (62 роки)
Дніпропетровськ, Українська РСР
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність письменник, мандрівник, історик
Нагороди
майстер спорту СРСР
Сторінка в Інтернеті sergeygordienko.livejournal.com

БіографіяРедагувати

За період своєї науково-професійної діяльності С. Гордієнко двічі (1995, 1998 роки) досягав Північного Полюса у складі експедиційної групи «Арктика» згідно з програмою Міністерства з надзвичайних ситуацій Російської Федерації, першим в історії України підняв державний прапор України на Північному Полюсі.

У 1996–1997 роках був інструктором з техніки виживання у високих широтах у складі Першої наукової української експедиції в Антарктиду. Здійснив семимісячний перехід вздовж Антарктичного півострова, за що отримав медаль від Українського Антарктичного Центру «За вдалу зимівлю».

У 1999 р. С. Гордієнко створив експедиційний центр «Соло-екстрім», метою якого є підготовка фахівців з виживання і проведення екстремальних експедицій.

Протягом 1999–2000 рр.. пройшов уздовж Південної Америки від м. Ушуайя (Вогняна Земля) до міста Мехіко (Мексика) — більш ніж 19 тис. км.

У 2002 р. здійснив одноосібну експедицію під назвою «Біле і Чорне» (по шляху з «Варяг у Греки») — 6 тис. км.

З 2003 р. розпочав навколосвітню пішохідну експедицію відповідно до програми «Solotransglobal»[2].

Подорожі та експедиціїРедагувати

Гордієнко подорожує майже все своє свідоме життя. Спочатку це був спортивний туризм: водний, гірський, лижний, пішохідний, спелеотуризм. З 1970 року, як керівник і учасник, побував у близько тридцяти категорійних походах майже у всіх куточках колишнього Радянського Союзу: Алтай, Хібіни, Таймир, Якутія, Чукотка, Ямал, Примор'я. Став майстром спорту.

З 1971 р. займався спортивним (водним) туризмом, сплавляючись по гірських річках СРСР: в Сибіру і на Російській Півночі.

У 1988 р. керував Всесоюзною лижною комсомольсько-молодіжною експедицією з Кольського півострова на Соловки (Знак Пошани ЦК ВЛКСМ).

У 1990 р. керував першопроходженням якутської ріки Іркан комплексної пішо-водної експедиції майстрів туризму (золота медаль чемпіонату України зі спортивного туризму та звання майстра спорту України).

У 1992 р. керував експедицією на приполярний і полярний Урал, результатом якої став фільм про північних шаманів і культи.

1993 р. — лижна експедиція до островів Ізвєстій ЦВК в Карському морі, піший перехід через тундру Таймиру.

1995 — початок кар'єри професійного мандрівника. Навесні з 84-й паралелі стартувала міжнародна експедиція під керівництвом відомого російського полярника Володимира Чукова. Вона здійснила лижний перехід до Північного полюса. У цей рік і був вперше встановлений прапор України на Північному полюсі. Зробив це єдиний українець у складі експедиції. Другий раз Гордієнко зробив це через три роки в 1998 році.

У 1996 році Сергій став учасником першої української антарктичної експедиції. І близько року прибував в Антарктиді на станції «Академік Вернадський». Він виконував функції польового метеоролога і фахівця з техніки виживання. Але і тут екстремал продовжував ходити. За домовленістю з англійцями потрібно було зробити тривалий перехід, під час якого проводити виміри товщини льоду. Це було дуже небезпечно через складні погодні умови. Центр управління експедиції наказав відмовитися від переходу. Але Гордієнко виконав завдання на відмінно, бо знав, як це зробити. Він протягом 7 місяців йшов уздовж узбережжя Антарктиди. Потім півроку мандрував північною Африкою, зробивши перехід через Сахару з Марокко в Єгипет при температурі повітря до +50-ти градусів.

В 1999 році — подорож по Південній і Центральній Америці. При цьому довелося пробиратися через джунглі у складі партизанського загону зі зброєю в руках. Проплив на каное по Амазонці.

У 2002 році Гордієнко став ініціатором експедиції «Шлях із варяг у греки», але через чиновницькі перешкоди керівництво цього заходу виявилося у інших людей. У відповідь на це екстремал здійснив одиночний транс-перехід від Північного Льодовитого океану до Чорного моря. Шлях довжиною в 6000 кілометрів від Мурманська до Севастополя мандрівник долав як пішки, так і на каяку без використання автоматичних засобів. Головною метою був збір матеріалу про психологію виживання в екстремальних умовах.

Старт був у грудні 2003 року. Маршрут першого етапу від Севастополя через Сибір до Владивостока довжиною понад 15 тисяч кілометрів Сергій закінчив в кінці 2006 року. Цю частину великого шляху компанію першопроходцеві склав пес лабрадор по кличці Пеленг Румб. Собаку дали з розплідника міністра МНС Росії Сергія Шойгу для випробування породи.

Другий етап подорожі почався в березні 2007 з Владивостока. Екстремал плив на каяку уздовж узбережжя до Магадану, де потрапив у шести бальний шторм, коли довелося чотири доби бути в маленькому човнику, долаючи страх, холод, біль тіла від того, що затекли практично нерухомі кінцівки. Потім мандрував Камчаткою, японським островом Хоккайдо, як данина пам'яті, загиблому в 1984 році при сходженні на найвищу точку Північної Америки, гору Мак-Кінлі, екстремалові-мандрівникові Наомі Уемура.

Потім Гордієнко першим пройшов пішки весь БАМ і проплив всю ріку Об від Новосибірська до Салехарда (4000 кілометрів), а потім пройшов Полярний Урал і дійшов до Санкт-Петербурга. У Білорусі він потрапив в зону сильних лісових пожеж, де горіли торфовища. Етап закінчив у Севастополі перед 2011 ріком.

В листопаді 2012 року був затриманий поліцією Росії «за порушення правил перебування»[3].

ПосиланняРедагувати

ДодатковоРедагувати

  1. http://podrobnosti.ua/kaleidoscope/2003/11/02/85590.html
  2. https://web.archive.org/web/20160304071524/http://bondarenkoanton.com/путешественники/сергей-гордиенко/
  3. http://kutep.ua/ru/about/famous-personalities/sergei-ivanovich-gordienko
  4. http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2010/08/26/710811.html
  5. http://kp.ua/daily/130011/289994/
  6. http://www.unian.net/rus/news/news-413588.html
  7. http://podrobnosti.ua/society/2005/01/09/171420.html
  8. http://gorod.dp.ua/news/59866
  9. http://www.vesti.ru/doc.html?id=369649
  10. Розмова з Сергієм Гордієнком