«Горбоконик» (рос. Конёк-Горбунок) —російська казка з трьох частин у віршах Петра Єршова. Головні персонажі — Іванко-дурник та чарівний Горбоконик.

Ілюстрація Івана Білібіна

Історія створенняРедагувати

Єршов задумав свою казку, коли прочитав казки Пушкіна, які тільки-но з'явилися. Багато критиків вважають, що перші чотири вірші юному тобольському поетові не належать, і їх накидав сам Олександр Сергійович, який читав ще рукописні тексти Єршова. Чи це так — невідомо, але відомі слова, якими Пушкін нагородив автора «Горбоконика»: «Тепер цей рід творів можна мені й залишити».

В основу твору лягли народні казки: окремі епізоди Єршов об'єднав в одну багату пригодами розповідь. Легкість вірша, безліч влучних висловів, елементи їдкої соціальної сатири визначили популярність цієї казкової поеми і серед дорослих[1].

Українською мовою переклад зробив М. Т.  Рильський[2]

Версії про авторствоРедагувати

У російських літературознавців існують версії, згідно з якими Петро Єршов не є автором казки. За однією з версій, Горбоконика написав Олександр Пушкін, а потім з певних причин «подарував» авторство Єршову[3][4][5]. Низка дослідників приписують авторство твору Миколі Девіту[6].

ПриміткиРедагувати

  1. Про «Горбоконика» у постановці Ризького російського театру ім. Чехова. Архів оригіналу за 6 вересня 2011. Процитовано 13 січня 2010. 
  2. Рильський, Максим (1984). Петро Єршов. Горбоконик (переклад). Поетичні переклади. Том п'ятий (вид. Максим Рильський. Твори у двадцяти томах). Київ: Наукова думка. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 6.3.2015. 
  3. «Казку „Горбоконик“ написав Пушкін» — на сайті «Міфоскоп». Архів оригіналу за 28 лютого 2010. Процитовано 13 січня 2010. 
  4. «Горбоконик. Літературні уми донині не припиняють суперечку про те, хто ж створив знаменитого „Горбоконика“?» — на сайті «Міфоскоп». Архів оригіналу за 28 лютого 2010. Процитовано 13 січня 2010. 
  5. ЧУЖАЯ СКАЗКА. ДРАМА СТУДЕНТА ЕРШОВА. «Исторические тайны Российской империи» | Можейко Игорь Всеволодович. litresp.ru. Процитовано 8 травня 2020. 
  6. Це не його «Коник» [Архівовано 2010-04-12 у Wayback Machine.] // «Новые Известия» 14.08.2009

ЛітератураРедагувати