Відкрити головне меню

Гондолін (кв. Ondolinde — Скеля Музичної Води; синд. Gondolin — Прихована Твердиня) — у легендаріумі Дж. Р. Р. Толкіна приховане місто — держава нолдорів під проводом короля Тургона. Існувало у Першу епоху. Було розташоване на півночі краю Белеріанд, на вершині пагорба Амон — Гварет посеред долини Тумладен оточеній з усіх боків гірським пасмом Ехоріат (Окружні Гори).

ПередісторіяРедагувати

У Валіанську епоху на місці долини Тумладен існувало велике озеро посеред якого знаходився великий острів. З цього озера крізь тунель під горами Ехоріат витікала річка, що впадала у Сіріон. Однак, внаслідок першої війни Валар з Мелькором (про неї дійшли тільки нечіткі легенди, оскільки ні ельфи, ні люди ще тоді не пробудились) ландшафт Арди зрушився, на місці багатьох гір утворились рівнини, а значні ділянки суші затопили моря і озеро за горами Ехоріат та річка, що витікала з нього висохли. Великий острів посеред цього озера став вершиною пагорба, що отримав назву Амон — Гварет, з якої били численні джерела. Тунель який промило висохле річище став входом до прихованої долини, де ніхто тривалий час ніхто не бував, окрім Орлів Манве, що гніздилися на вершинах Крісаегріму на півдні Ехоріату.

ЗаснуванняРедагувати

Після виходу нолдорів і їх перемоги в Дагор — нуін — Гіліат народ Тургона оселився у підземному місті Віньямар розташованому на березі Неврасту. Тургон сумував за прекрасним містом Тіріон на Туні і весь час мріяв збудувати місто, яке було б подібним до нього. У 50 році Першої епохи Тургон увісні побачив Володаря Вод Улмо який передрік, що він стане володарем прихованої твердині і показав йому напрямок місця де він мав збудувати її.

Вийшовши за порадою Володаря Вод Улмо з Віньямару, Тургон пройшов крізь промитий Висохлою Рікою прохід в Окружних Горах і дістався прихованої долини Тумладен. Не сказавши про неї нікому, Тургон повернувся до Неврасту і став розробляти план міста. У 64 році Першої епохи, після Дагор — Агларебу він потайки відрядив до Тумладену найвитриваліших і найвправніших ельфів, що стали будувати місто про яке замислив Тургон. Будівництво Гондоліну тривало п 'ятдесят два роки, і у 116 році, по його завершенню, коли Тургон готувався покинути Віньямар, перед ним знов постав Улмо. Він сказав:

- Отепер ти, Тургоне, нарешті підеш у Гондолін; і влада моя утвердиться в Долині Сіріону, в усіх водах його й ніхто не помітить твого виходу, і жоден не знайде там прихованого входу без твоєї на те волі. Гондолін найдовше з усіх королівств елдаріе протистоятиме Мелькорові. Та не надто захоплюйся творіннями рук твоїх і замірами серця; і пам 'ятай, що справжню надію нолдорів схоронено на Заході і прибуде вона з Моря[1]. Улмо застеріг Тургона, що й на нього поширюється Присуд Мандоса, який Володар Вод не здатен скасувати. — Може трапитись так, — мовив він, — що прокляття нолдорів наздожене тебе перед смертю й у стінах твоїх також пробудиться зрада. Тоді їм загрожуватиме вогонь. Однак, воістину, якщо та небезпека підступить надто близько, то зі самого Неврасту прийдуть до тебе, щоби застерегти, і з тим посланцем поміж руїн і вогню для ельфів і для людей народиться надія. Тож залиш у цім домі обладунки та меч, аби у прийдешні роки той посланець міг знайти їх, і за ними ти впізнаєш його безпомильно[2].

Володар Вод повідомив про те якого розміру мають бути шолом, кольчуга меч, які треба залишити і повернувся до моря, а Тургон повів свій народ до новозбудованого міста.

ОписРедагувати

Тунель Висохлої Ріки отримав назву Прямий Шлях. Він виходив в ущелину Орфал Ехор, що вела на схід і відлого піднімалась до околиць долини Тумладен. ЇЇ стіни були настільки високі, що зних було видно лише окраєчок неба. На півночі долини розташувався вузький прохід, що мав назву Орлина Розколина.

Сім брам перекривали перехід через Орфел Ехор: перша брама була дерев 'яною; друга — кам 'яною; третя — бронзовою; четверта — залізною; п'ята — срібною; шоста — золотою, а сьома брама була зведена зі сталі. Її називали Велика Брама і її звів племінник короля Маеглін після битви Незліченних Сліз Нірнаед — Арноедіад.

Всі ворота добре охоронялись так що той хто увійшов до них, хоча б в одні з них не міг вийти назад.

Перед Першою Брамою розташовувалась глибока печера, де розташовувалась охорона. Далі шлях вів до склепінчатого проходу, що був перегороджений дерев 'яними гратами. Після цієї брами сходи і шлях уперед освітлювались лампами.

Друга Брама була зроблена з темного полірованого каменю в центрі. Єдина біла лампа висіла над аркою. У внутрішньому дворі позаду кам'яної брами, стояла сторожа одягнена в біле. Між цією та натупною брамою була чимала відстань.

Третя Брама являла собою подвійні двері з бронзовими пластинами та щитами, на яких були вигравійовані різні знаки та символи. За воротами підвищувались три вежі з мідними дахами. Ворота освітлювались червоними лампами. Сторожа їх складалась з синдарів Неврасту. Вони носили кольчуги та червоні сокири. Дорога від третьої до четвертої брами була найвищою і найважчою, бо йшла на підйом.

Четверта Брама була чавунною. За нею були чотири вежі. У центрі розташовувалась залізна статуя Торондора — Короля Орлів. Брама перекривалась трьома ґратами, що здавались переплетеними деревами. Вона не освітлювалась, але денне світло проникало крізь «гілля і корені» залізних грат. За брамою розташовувався гребень Ехоріату, а за ним — починалась ущелина Орфалх Ехор, що була широкою з не надто рівними стінами. Залізна Охорона була одягнена у чорні мантії і кольчуги та щити їх були довгими і чорними, а шоломи були схожими на орлині дзьоби.

Дорога до наступної брами була на тому ж рівні висоти і встелена білими квітками Уілос або Незабутники (Еvermind).

П 'ята Брама розташовувалась у низькій мармуровій стіні, поверх яких йшли срібні грати, що з 'єднували п 'ять мармурових куль. На центральній кулі було зобрраження Телперіона одного з Двох Дерев Валінору. Воно було виготоване зі срібла прикрашене зеленим малахітом і квітами з перлів. Сама брама була круглою і зрорбленою зі срібла та перлів, прикрашена зображенням Місяця. Одягнені в біле лучники стояли на Срібній Брамі, а за ними розташовувались ще 200 лучників, що носили срібні кольчуги та білі шоломи. Внутрішній двір був вимощений білим та зеленим мармуром. Від воріт ішла пряма біла дорога, по краях якої росла трава і більшість квітів уілосу, а також малих золотих квіточок.

Шоста Брама була схожа на срібну, тільки сяяла мов Сонце. Золота брама була зроблена з жовтого мармуру й прикрашена гранатами, топазами й жовтими алмазами, а також пластинами з зображенням Сонця з багатьма променями. Парапет був з червоного золота і мав шість золотих куль. На центральній кулі була піраміда з зображенням Лауреліни — Другого Дерева Валінору з квітами з топазів на золотих ланцюгах. за воротами було 300 лучників з позолоченою кольчугою і шоломами та круглими червоними щитами. Невелика відстань розділяла Шосту і Сьому Брами.

Сьома Брама або Велика Брама відчинялась до середини з обох боків. Між Сьомою Брамою були дві круглі семиповерхові вежі зі сталевими башточками. Між ними розташовувався високий паркан з сімома зубчастими стовпами і сімома горизонтальними перекладинами, що закривали 49 загострених прутів. Над центральним стовпом розташувалось зображення корони Тургона прикрашене діамантами.

Перші шість брам могли бути відчинені будь — яким сторожем, але Велика Брама тільки Хранителем Великої Брами Він та інші вершники розташувались у вежах. Хранитель носив срібні одежі, а на верхів 'ї його шолому було сталеве верхів 'я з діамантом; також він мав, щит вкритий тисячею кристалів.

За Великою Брамою починався схил, що вів у долину Тумладен. Це була широка вкрита травою рівнина посеред якої піднімався пагорб Амон — Гварет з гладкого каменю. На його вершині розташовувався Гондолін оточений високими білими стінами з вежами.

Звивисті сходи піднімалися на пагорб до західних воріт міста. Залізні ворота міста були високі та міцні. Також свої ворота були на півночі та півдні міста.

Вулиці міста були широкі та бруковані каменем, і викладені мармуром. Уздовж стояли прекрасні будинки і двори поміж садів з яскравими квітами, багато чудових та прямих башт, прикрашених чудовою мармуровою різьбою. Були там також і стогна, що дзвеніли фонтанами, де жили пташки, що щебетали в гіллі старих дерев, найбільшим серед них був королівський палац. Вежа його була найвищою в місті і фонтани, що грали перед дверями, били в повітря на двадцять сім сажнів і падали додолу співаючою кришталевою зливою; у їх струменях вдень дивно дробилося сонячне проміння, а вночі чарівно мерехтіло місячне світло. Пташки, що гніздилися там були білішими від снігу, голоси ж їх лунали солодше колискової.

Площа Короля розташувалась у центрі міста. Там Королівська Вежа піднімалася над Палацом і білі сходи вели до дверей Палацу. За дверима були зображення Двох Дерев, які викував сам Тургон з ельфійською майстерністю. Дерево що зображувало Телперіон було викуте з золота і мало назву Глінгал, а друге зі сріблястим листям — Лауреліну іназивалося Бельтіль.

На сході міста був Великий Ринок з крамничками та прекрасними товарами. На півдні був Менший Ринок.

Алея Троянд вела на північ від Площі Короля. На північний захід від Площі вела Аркова Дорога, що завершувалась біля Площі Джерела, де дуби та тополі зростали довкола глибокого колодязя повного чистої води. За входом на площу була Арка Інве.

На півдні було розташована площа Місце Богів (присвячена Валар) або Площа Весілля, бо там Туор та Ідріль уклали шлюб. Це було найвище місце в Гондоліні і звідти до Площі Короля вела Пишна Дорога.

Населення міста ділилося на дванадцять Домів: Дім Короля (найголовніший серед них) очолював король Тургон, Дім Крота — очолював королівський племінник Маеглін (його ельфи працювали в шахтах довуваючи руду для металів), Дім Ластівки — очолював Дуілін (до його складу входили лучники), Дім Небесної Арки — вождем його був Егалмот, що мав багато стрільців і славився багатством, Дім Колон та Дім Сніжної Вежі очолював Пенглод, Дім Дерева — Галдор, Дім Золотої Квітки — Глорфіндел, Дім Фонтанів — Ектеліон, Дім Арфи — Салгант, Дім Несамовитого Молота — ельф Рог (до нього входили ковалі й ремісники), Дім Крила очолював Туор[3].

Схований по той бік гірського кола народ Тургона розрісся і процвітав, ельфи, докладаючи вміння, ненастанно трудилися, так що Гондолін на Амон — Гвареті став воістину прекрасним, далебі гідним зрівнятися з заморським Тіріоном. Високі та білі були його стіни, сходи — гладенькі, а Вежа Короля — гінка та міцна. Сяйливі водограї бриніли там, а у дворах Тургона стояли скульптури Дерев давнини, які з ельфійською майстерністю виготував сам Тургон[4].

Зброярі Гондоліну викували багато міцної зброї: серед них — сокира Туора Драмборлег, мечі Гламдринг (належав королю Тургону, згодом його власником став Гендальф), Оркрист (можливо його першим власником був ельф Ектеліон, що згодом дістався Торіну Дубощиту) та кинджал який Більбо Беггінс назвав Жалом.

ІсторіяРедагувати

Довгі роки ніхто не знав куди вони поділись, ніхто не вступав у те місто, крім Арезелі, Маегліна та Еола, а також Гуора і Гуріна; і воїнство Тургона не виходило за його межі до Нірнаед — Арноедіад (Битви Незліченних Сліз) триста п'ятдесят літ і більше.

Арезель і МаеглінРедагувати

Разом із Тургоном у Гондоліні оселилась його сестра Арезель Ар — Фейніль, Біла Панна Нолдорів. Однак, у місті вона нудьгувала і сумувала за широкими просторами та зеленими лісами. Тому через двісті років після зведення Гондоліна просила вона брата відпустити його. Тургон довго відраджував її, проте, зрештою, відпустив Арезель до іншого їхнього брата Фінгона, що мав володіння у Дор — Ломіні. Проте, вийшовши з міста ельфійка заявила подорожнім, що хоче розшукати своїх давніх друзів — синів Феанора. Діставшись межі Доріату, вони хотіли увійти в Утаємничене королівство, але Тінгол не хотів пускати нікого з нолдорів, окрім дітей Фінарфіна і прикордонники наказали їй іти в обхід північною чи південною дорогою. У пустельних рівнинах Нан — Дунгортебу, де чаклунство Меліан змішувалося з темними силами гігантської павучихи Унголіанти Арезель розминулась зі своїми супутниками і ті довго шукали її, але були змушені повертатись назад. Зрештою вона дісталась землі Гімлад, якою володіли Келегорм та Куруфін. Проте самі вони на той час перебували у Карантіра в Таргеліоні. Мандруючи далі на захід Арезель дісталася лісу Нан — Елмот і заблукала вньому. На той час у лісі жив зі своїми слугами Еол — ельф із телерів. Коли Меліан оперезала Доріат своїм поясом той утік з королівства до Нан — Елмоту. Він не любив нолдорів за різанину в Альквалонде та війну яку вони принесли в край, більше спілкуючись із гномами.

Еол випадково знайшов Арезель і взяв її собі за дружину. Арезель народила хлопчика якого назвала Ломіоном (квенья Lomion — Долина Сутінків), а батько коли йому виповнилося дванадцять років назвав Маегліним (синд. Maeglin — Гострозорий). Разом із батьком він ходив у міста гномів у Синіх Горах і там навчився пошуку руди та металів. Проте матір він любив більше і коли Еола не було поруч він слухав оповіді про Гондолін, про Тургона та його доньку Ідріль Келебріндаль, а також синів Феанора. Коли ж батько почув про бажання сина побачити синів Феанора, він сказав що його родині не слід бачитись із загарбниками земель телерів та вбивцями їх одноплемінників. Якось Еол виїхав до гномів у Сині Гори і Маеглін запропонував Арезелі втекти у Гондолін, і мати згодилася. Коли ж Еол повернувся, він страшно розгнівався і кинувся навздогін за ними. Проте мати та син досягли міської брами раніше ніж Еол наздогнав їх. Втім, він — таки дістався воріт і був схоплений сторожею, що привела його на суд до Тургона. Король визнав Еола своїм родичем і запропонував йому високе становище і шану, однак він мусив лишитись у королівстві назавжди, бо перетинати його межі було заборонено. Однак той зухвало відповів, що не визнає ніяких законів нолдорів, що прийшли у Белеріанд (котрий він вважав цілковитою землею синдарів) і принесли війну з собою. Тому він повернеться назад разом із своїм сином Маегліним, а Арезель хай залишається і швидко знемагатиме знову. Проте Маеглін мовчав і Тургон сказав що він є володарем у місті тому Еолові залишається одне з двох залишитись жити або бути вбитим. Тоді Темний Ельф схопив дротик з — під плаща і кинув його в Маегліна, однак Арезель заступила йому шлях і була поранена у плече. Рана була неглибока, однак вночі їй погіршало і вона померла, бо еолів дротик був отруєний. За це Еола закували в кайдани і засудили на смерть. Еол же передрік Маеглінові, що й він колись буде вбитий так само. Темного Ельфа скинули зі скелі у провалля Карагдуру і його страту вважали справедливою, однак Ідріль відтоді не довіряла своєму родичеві. Проте Маеглін лишився жити у Гондоліні, де він зібрав довкола себе ельфів що займались ковальством і разом вони пішли шукати руди металів, з яких він найбільше цінував тверде залізо з копальні Ангабар на півночі Ехоріату, з якого було викуто чимало гондолінської зброї.

Маеглін з перших днів покохав свою двоюрідну сестру Ідріль, однак серед елдарів ніхто не одружувався з такою близькою ріднею і до нього ніхто навіть не наважувався думати про таке. Ідріль не кохала Маегліна, і знаючи його думки, мала ще менше приязні до нього. Минали роки і кохання Маегліна заронило в його серці темряву[5].

Гуор та Гурін у ГондолініРедагувати

У 458 році Першої епохи сини правителя Дор — Ломіну Галдора Гуор і Гурін, живучи серед своїх родичів у лісі Бретіль, взяли участь в бойовій вилазці проти орків. В ході вилазки брати опинилися в долині Сіріону, де були відрізані від решти загону. Переслідувані орками, вони були близькі до загибелі, але вала Улмо підняв річковий туман, і братам вдалося під його прикриттям дістатися Дімбара. Там їх підхопили два орли і віднесли у Гондолін .

Король Гондоліну Тургон радо прийняв братів, пам'ятаючи пророцтво Улмо про те, що Дім Гадора прийде на допомогу Гондоліну в годину найбільшої скрути. Тургон хотів, щоб брати залишилися у Гондоліні, оскільки з часом полюбив їх, але вони хотіли повернутися до своїх родичів (королівський племінник Маеглін, навпаки, невзлюбив синів людей і хотів би щоб їх зробили рабами).

Брати поклялися не розкривати нікому таємницю Гондоліна, і орли віднесли їх назад у Дор — Ломін. Батько Галдор намагався розвідати, де перебували його сини, однак вони мовили, що дали обітницю не розкривати місця свого перебування. Втім, багато хто здогадувався, що вони побували або у Доріаті, або у потаємних володіннях Тургона, про місцеперебування яких ніхто і гадки не мав[6].

Гондолінське військо у Нірнаед — АрноедіадРедагувати

Під час битви Нірнаед — Арноедіад 472 р. П. Е. гондолінське військо на чолі з Тургоном вийшло зі своєї прихованої долини і дісталося поля битви. Тургон прийшов на допомогу братові своєму Фінгону. Його військо прикривало Ущелини Сіріону. Після розгрому війська Гітлуму і загибелі Фінгона від балрога Готмога, військо Тургона було відкинуте до Тваней Сірех, де ельфи бились разом з вцілілими людьми дому Гадора і полчищам Моргота довго не вдавалося відбити ущелину Сіріону.

Тоді звернувся Гурін до Тургона і мовив :

- Іди, владико, доки є час! Ти — останній з Дому Фінголфіна, і в тобі остання надія елдарів. Доки стоїть Гондолін, у серці Моргота житиме страх.

- Недовго тепер лишатися Гондоліну прихованим від чужих очей, а як тільки місто знайдуть, воно впаде, — відповів Тургон.

- Однак, якщо місто простоїть іще трохи, — промовив Гуор, — тоді з твого дому явиться надія ельфів та людей. Ось що я скажу тобі, владико, у мою смертну годину: хоч розлучаємось ми назавжди, і не побачу я знову твоїх білокам 'яних стын, від тебе і мене народиться і зійде над світом нова зоря. Прощавай!

Маеглін, син сестри Тургона, що стояв поруч і чув ці слова, міцно їх запам 'ятав[7].

Тоді Тургон дослухався поради Гуріна та Гуора і віддав наказ відступати в ущелини Сіріону, а воєначальники його Ектеліон і Глорфіндел обороняли від ворога правий та лівий фланги, оскільки єдина дорога в тих краях була зовсім вузькою і пролягала вздовж західного берега Сіріону, що поступово набирав силу.

Гурін видає місцезнаходження ГондолінаРедагувати

Після загибелі Туріна і Ніенор Нініель Моргот звільнив ув 'язненого на вершині Тангородриму Гуріна, оскільки вважав своє прокляття сповненим, а до того ж його звільнення могло ще послужити Темному Володареві. Пройшовши через Гітлум у якому відтепер панували східняни, Гурін прийшов у Дімбар і дістався підніжжя Ехоріату. Він дійшов до скелястої стіни, не знаючи що це був схований вхід у долину Тумладен: після Нірнаед — Арноедіад Тургон наказав перегородити русло Висохлої Ріки. Сподіваючись ще раз побачити орлів він задивлявся у небо, але воно було порожнім. Лиш вітер свистів у камінні. І тоді у відчаї Гурін крикнув у бік Гондоліна, не турбуючись, що їх може хтось почути:

- Тургоне, Тургоне, згадай -бо Твань Сірех! О Тургоне, чи ж ти не чуєш мене у своїх прихованих чертогах?

Проте лиш вітер порушував тишу, шерхочучи в пожухлих травах.

- Так само шуміли вони й у Сіреху на заході сонця, — сказав Гурін — і, коли говорив це, сонце зайшло за Гори Тіні, темрява огорнула все довкола, вітер змовк і в пустельному краї запала тиша[8].

Шпигуни Ворога почули слова Гуріна і передали їх Морготові і той дізнався про місцезнаходження володінь Тургона. Таким було перше лихо до якого призвело звільнення Гуріна. Однак з його прислужників ніхто не міг проникнути за кільце неприступних гір Ехоріат, що пильно охоронялись орлами Манве.

Орли доповіли Тургонові про Гуріна і той спершу не повірив у його звільнення, а потім сказав що навіть Гурін схилився перед волею Моргота і тому він не прийме його . Однак, згодом він передумав і послав орлів розшукати Гуріна і принести його у Гондолін, але було вже запізно. Гурін покинув землю Дімбару і більше орли Манве його не бачили ні вдень, ні вночі[8].

Туор у ГондолініРедагувати

Син Гуора Туор жив серед Сірих ельфів Мітріму, що переховувались у печерах Андрот. Коли Туорові виповнилось шістнадцять років ельфи вирішили переселитись до Гаваней Сіріону на далекому півдні; однак по дорозі на них напали орки та східняни і Туор потрапив у полон. Три роки він перебував у рабстві у вождя східнян Лоргана, а на четвертий втік і повернувся в печери Андрот, де жив одинцем, нападаючи на східнян і завдав їм такої шкоди, що Лорган обіцяв чималу винагороду за його голову. Чотири роки прожив Туор самітником, а згодом вирішив покинути Дор — Ломін і пішов на захід, де знайшов Аннон — ін — Гелиз, Браму Нолдорів, збудовану народом Тургона ще у той час коли він проживав у Неврасті. Довгим підземним тунелем він дістався ущелини Кіріт — Нінніах (Веселкова Розколина), по дну якої текла невеличка річка. Звідти Туор прийшов у Невраст і жив там ціле літо, восени побачив він сімох величних лебедів, що летіли на південь, і сприйняв це як знак, що довго затримався тут, і подався вслід за птахами вздовж морського узбережжя. Відтак дістався він до покинутих чертогів Віньямару біля гори Терас, і увійшовши до них знайшов кольчугу та шолом, залишені Тургоном за порадою Улмо. Одягнувши їх Туор пішов далі берегом і раптом почався шторм і зринув на поверхню Володар Вод Улмо і наказав йому вирушити з цього краю і шукати приховане королівство Гондолін; і дав Туорові чарівний плащ що ховав його від ворожих очей.

Вранці коли шторм ущух побачив Туор ельфа Воронве сина Аранве з Гондоліну, якого Тургон послав на захід. Дізнавшись про завдання дане Улмо Воронве згодився відвести його до воріт Гондоліна. Пройшовши крізь розорену драконом Глаурунгом землю у верхів 'ях ріки Нарог, вони побачили чоловіка що спішив на північ (це був Турін що йшов у Дор — Ломін). За допомогою чарівної сили яку їм надав Улмо, вони досягли Висохлої Ріки і дістались Першої Брами, де їх затримала сторожа. Їх відвели крізь ушелину Орфалх — Ехор до Сьомої Брами, де вони постали перед Ектеліоном Джерельним — Сторожем Останньої Брами. Туор розгорнув свій плащ і постав у обладунках залишених з наказу Тургона у Віньямарі, і всім стало зрозуміло, що перед ними правдивий посланець Улмо.

Поставши перед Тургоном, Туор відповів йому, що скоро звершиться над Гондоліном прокляття Мандоса і що Улмо дав пораду покинути місто, відійшовши до Гаваней у дельті Сіріону. Довго думав Тургон, згадавши слова Улмо сказані ним у Віньямарі про те щоб він не надто захоплювався творінням рук своїх, бо справжня надія нолдорів знаходиться на Заході і прибуде вона з — за Моря. Однак, він надто полюбив Гондолін, що нагадував йому Тіріон і вірив у його потаємну міць. Чутки ж про події за межами Ехоріату доходили до нього туманні й нечіткі. Тому король відхилив пораду Улмо, вирішивши залишитись у місті.

Туор залишився в Гондоліні, змужнівши й навчившись багатьом різновидам ельфійської майстерності. Він покохав Ідріль і взяв з нею шлюб, за що його потайки зненавидів Маеглін. Навесні 503 року Першої Епохи народився їх син Еаренділ. Він був незрівнянної краси, на обличчі його сяяло світло, подібне до світла небесного, в ньому втілились врода і мудрість елдарів та міць і витривалість людей давнини.

Передчуваючи, що наближається кінець Гондоліну, Ідріль потайки від Маегліна облаштувала шлях для відступу з долини Тумладен, що проходив під землею і відкривався далеко на північ від пагорба Амон — Гварет[9].

Падіння ГондолінаРедагувати

Хоча після того як Гурін на повен голос покликав Тургона біля підніжжя Ехоріату Моргот знав, де розташоване його приховане володіння, однак ще довгі роки він не знав як його воїнство може проникнути за неприступні гори, котрі пильно стерегли орли Манве.

І ось Маеглін, що дуже любив добувати руди металів, вийшов за межі долини Тумладен, порушивши заборону Тургона. Одного разу, коли він вийшов з долини, його схопили орки і відвели в Ангбанд. Під погрозою катувань Маеглін видав Морготу таємницю Гондоліна і підступи до нього. У відповідь Моргот обіцяв йому Ідріль та владу в місті, як його васалу, і Маеглін, що ненавидів Туора і жадав Ідріль, став зрадником. Він відпустив Маегліна, щоб не викликати передчасних підозр його зникненням і аби той допомагав йому зсередини.

Моргот зібрав величезну армію орків, вовків, драконів та балрогів і наприкінці весни 510 р. П. Е. вона рушила на Гондолін. Подолавши північні гори, де була найвища висота, а сторожа найменш пильною, військо надійшло вночі, напередодні свята Настання Літа. Народ Гондоліна зібрався на стінах міста і співав веселих пісень, очікуючи світанку. Однак червона заграва зайнялася на півночі, а не на сході, ніщо не спинило наступу ворогів, доки вони не дістались самих стін Гондоліна, і місто опинилось в облозі без надії на порятунок.

У битві на Королівській Площі зійшлись у герці Ектеліон Джерельний та Капітан Балрогів Готмог, і в ході нього вони обидва загинули. Тургон та його придворні обороняли королівську вежу, її захист тривав доти, доки дракони не повалили вежу, і всі хто в ній були загинули разом із королем.

Туор спробував урятувати Ідріль, під час розграбування міста, проте Маеглін викрав її та Еаренділа. Туор бився з ним на стінах, і викинув його аж ген далеко, й тіло його тричі вдарилось об кам'янисті схили Амон — Гварету, перш ніж полетіло вниз, у полум'я. Так сповнилось прокляття Еола. Потому Туор та Ідріль відвели вцілілих при розгромі міста потаємним ходом влаштованим Ідріллю. Про цей шлях Капітани Ангбанда не знали нічого і подумати не могли, щоб які — небудь утікачі можуть обрати стежку на північ. У густому тумані від випаруваних водограїв Гондоліна та диму пожеж втікачі дістались Орлинної Розколини — Кіріт — Торонат, де на них напали орки та балрог. Глорфіндел з Дому Золотої Квітки бився з балрогом і разом із ним вони упали в прірву і розбилися, а зненацька прилетілі орли кидалися на орків і всіх до одного скинули в прірву. Тому не скоро дізнався Моргот про вцілілих при зруйнуванні Гондоліна. Вціліла частина елдарів на чолі Туором і його дружиною — донькою Тургона Ідріль Келебріндаль перетнула гори і втікала Долиною Сіріона до вербових лісів Нан — Татрену, де вони перепочили і рушили до Арверніену на південному березі моря. Тут вони змішалися з біженцями із інших розорених королівств — Нарготронду і Доріату, а також вцілілими аданами з народів Беора та Галет (що покинули ліс Бретіль після падіння Доріату)[10].

Внаслідок Війни Гніву долина Тумладен разом з руїнами міста опустилася на дно моря.

Образ Гондоліну в мистецтвіРедагувати

Російський гурт «Айре і Саруман» (дует Ірини та Антона Круглових) — композиція «Гондолин».

ПриміткиРедагувати

  1. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Розділ 15. Про нолодорів Белеріанду (укр.). Львів: "Астролябія". с. 122. ISBN 978 - 966 - 8657 - 24 - 5. 
  2. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сльмариліон - Розділ 15. Про нолдорів Белеріанду (укр.). Львів: "Астролябія". с. 123. ISBN 978 - 966 - 8657 - 24 - 5. 
  3. Гондолин (Gondolin) - WLOTRPedia. wiki.evendium. ru /Гондолин (рос.). 2010 - е гг. 
  4. Толкін, Дж. Р. Р. (2008). Сильмариліон - Розділ 15. Про нолдорів Белеріанду (укр.). Львів: "Астролябія". с. 123. ISBN 978 - 966 - 8657 - 24 - 5. 
  5. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Розділ 16. Про Маегліна (укр.). Львів: "Астролябія". с. 128 – 137. ISBN 978 - 966 - 8657 - 24 - 5. 
  6. Толкин, Дж. Р. Р. (2008). Дети Хурина - Глава 1. Детство Турина (рос.). Москва: АСТ. с. 39 – 41. ISBN 978 - 5 - 9713 - 9948 - 4. Перевірте значення |isbn= (довідка). 
  7. Толкин, Дж. Р. Р. (2008.). Дети Хурина - Глава 2. Битва Бессчетных Слез (рос.). Москва: АСТ. с. 60 – 62. ISBN 978 - 5 - 17 - 054930 - 6. 
  8. а б Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Стльмариліон - Розділ 22. Про знищення Доріату (укр.). Львів: "Астролябія". с. 237 – 238. ISBN 978 - 966 - 8657 - 24 - 5. 
  9. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Розділ 23. Про Туора і загибель Гондоліна (укр.). Львів: "Астролябія". с. 248 – 252. ISBN 978 - 966 -8657 -24 - 5. 
  10. Толкін, Дж. Р. Р. (2008.). Сильмариліон - Розділ 23. Про Туора і загибель Гондоліна (укр.). Львів: "Астролябія". с. 252 – 254. ISBN 978 - 966 - 8657 - 24 - 5.