Відкрити головне меню

Миха́йло Еммануї́лович Гольдште́йн (псевдонім Михайло Михайловський; 8 листопада 1917, Одеса — 7 вересня 1989, Гамбург) — український радянський, пізніше німецький композитор і скрипаль-віртуоз, диригент, музичний педагог, музикознавець; майстер музичних стилізацій. Брат відомого скрипаля Бориса Гольдштейна.

Гольдштейн Михайло Еммануїлович
Основна інформація
Дата народження 8 листопада 1917(1917-11-08)[1][2][3]
Місце народження Одеса, Херсонська губернія, УНР[1]
Дата смерті 7 вересня 1989(1989-09-07)[1][2] (71 рік)
Місце смерті Гамбург, ФРН[1]
Громадянство СРСР і Німеччина
Професії скрипаль, композитор, диригент, музикознавець, викладач університету
Нагороди
кавалерський хрест ордена «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина»
Могила М. Гольдштейна на Ольсдорфському кладовищі в Гамбурзі

БіографіяРедагувати

Народився в сім'ї вчителя математики. Перші уроки гри на скрипці отримав у чотирьохрічному віці. В п'ять років — першій концертний виступ на сцені, в вісім років він дебютував як соліст у супроводі симфонічного оркестру. Він навчається музиці в школі Петра Столярського, згодом в Одеській та Московській консерваторіях — у професорів A. I. Ямпольського, Миколи Мясковського (композиції) та К. С. Сараджева (диригентському мистецтву).

З 1936 року працював викладачем у школі Столярського в Одесі. З 1948 року викладав у різних музичних вишах Москви.

Після травми лівої руки схиляється до педагогічної діяльності та композиторської творчості. М.Гольдштейн є автором численних симфонічних та інструментальних творів, також видавав себе за автора такого уславленого музикального твору як «21-а симфонія композитора М. Д. Овсянико-Куликовського» (Українська симфонія g-moll в старому стилі М.Куликовського), а також автора музичної містифікації «Експромт Балакірєва» та інших.

У 1957 році проти нього було розпочато карну справу з боку слідчих органів МВС СРСР з приводу авторства вищезгаданих музичних творів, зокрема Гольдштейн давав пояснення щодо появи у нього рукопису згаданої симфонії, на якому стояв інвентарний номер Одеської опери.

В 1963 р. Михайло Гольдштейн виграв під псевдонімами 3 нагороди на Всесоюзному конкурсі молодих композиторів за свої твори для скрипки та віолончелі. Він подав усі твори під різними псевдонімами («Советская Культура» 1/12/1963). Після розкриття свого авторства він одержав серйозні неприємності з боку Радянської влади. В 1964 р. був вимушений емігрувати із СРСР.

Гольдштейн часто друкував статті на українську музичну тематику в українських діаспорних газетах (особливо у Мюнхенській газеті ОУН(б) «Шлях Перемоги») під псевдонімом Михайло Михайловський.

Життєвим і професійним гаслом Гольдштейна було: «Музика допомагає перетинати державні кордони». За свою музично-педагогічну діяльність та суспільну активність в справі підтримки іммігрантів та інвалідів його в 1984 р. було відзначено Орденом ФРН «Хрест за заслуги».

Першим шлюбом Михайло Гольдштейн був одружений на Мар'яні Рабін. Його дочка Лідія Маркович (Гольдштейн) — концертмейстер, скрипаль, та музичний педагог. Онук — Олександр Маркович (Alexander Markovich) — піаніст.

Поховано М.Гольдштейна 1989 року в Гамбурзі на Ольсдорфському кладовищі[4].

Симфонія Овсянико-КуликовськогоРедагувати

Найвідомішою музичною містифікацією Гольдштейна була Симфонія № 21 Миколи Овсянико-Куликовського. За спогадами Гольдштейна[5], на написання цього твору його наштовхнули бесіди з Ісааком Дунаєвським і театрознавцем Всеволодом Чаговцем. Написавши стилізацію під музику рубежу XVIIIXIX століть, Гольдштейн приписав її поміщику Овсянико-Куликовському, дідові філолога Дмитра Овсянико-Куликовського, який тримав в Одесі кріпацький оркестр і 1810 року подарував його оперному театру.

Твір Овсянико-Куликовського, як стверджує Гольдштейн, прийшлась до речі в обстановці рубежу 1940-1950-х років, коли радянська культурна політика була спрямована на утвердження власних оригінальних джерел. Симфонія виконувалася провідними радянськими музичними колективами — зокрема, її записав Симфонічний оркестр Ленінградської філармонії під керівництвом Євгена Мравінського. За наполегливими вимогами музикознавця Валеріана Довженка, що опублікував про Овсянико-Куликівському статтю і мав намір написати книгу, Гольдштейн навіть вигадав більш детальну біографію — зокрема, роки життя (1768—1846). Стаття про Овсянико-Куликовського була включена в друге видання Великої радянської енциклопедії.

1959 року містифікація була публічно викрита у фейлетоні Яна Поліщука в «Літературній газеті»[6].

БібліографіяРедагувати

  • Гольдштейн М. Записки музыканта. Франкфурт-на-Майне, 1970. (рос.)
  • Allan Ho, Dmitry Feofanov. Biographical Dictionary of Russian/Soviet Composers. Greenwood Press, 1989, pp. 182-183.
  • Сорокер Я. Л. Євреї в музиці України&nbsp. — Сучасність, № 2 (286), лютий 1995; с. 54-65.
  • Полищук Ян. Гений или злодей. — Литературная газета, 5 января 1959 г. (рос.)
  • Музыкальная подделка. В кн.: Энциклопедический музыкальный словарь. Изд. Москва, 1966 г., С. 331. (рос.)

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118696238 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б SNAC — 2010.
  3. International Music Score Library Project — 2006.
  4. OHLSDORF — Zeitschrift für Trauerkultur
  5. М. Гольдштейн. Воспоминания // «Дерибасовская — Ришельевская»: Литературно-художественный, историко-краеведческий иллюстрированный альманах. — Одесса, 2004. — Вып. 18. — С. 240—250.
  6. Ян Полищук. Гений или злодей // «Литературная газета», 5 января 1959 г.

ПосиланняРедагувати