Головні залізничні майстерні (Конотоп)

залізничні майстерні у Конотопі

Головні залізничні майстерні — головні залізничні майстерні Конотопа для капітального ремонту паровозів і вагонів. Побудовано за наказом імператора Олександра II у 1869 році[1]. Нині будівлі майже втрачені, хоча є пам'ятками історії міста[2].

Головні залізничні майстерні
рос. дореф. Главные железнодорожные мастерские
51°13′20″ пн. ш. 33°11′08″ сх. д. / 51.222341000028° пн. ш. 33.185657000027774188° сх. д. / 51.222341000028; 33.185657000027774188Координати: 51°13′20″ пн. ш. 33°11′08″ сх. д. / 51.222341000028° пн. ш. 33.185657000027774188° сх. д. / 51.222341000028; 33.185657000027774188
Тип підприємство
Галузь машинобудування
Наступник(и)
(спадкоємці)
Конотопський паровозовагоноремонтний завод, →
Конотопський вагоноремонтний завод →
ВАТ Конотопський завод по ремонту дизель-поїздів
Засновано 1868
Причина закриття виставлений на продаж
Штаб-квартира Конотоп, пл. Європейська (Новікова)
CMNS: Головні залізничні майстерні у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

У 1868—1870 роках була побудована Курсько-Київська залізниця, яка пройшла через Конотоп. Будівництво майстерень почалося майже одночасно з будівництвом залізниці[3]. Рух через місто було відкрито 17 грудня 1868 року і тоді ж був побудований залізничний вокзал, депо, і головні залізничні майстерні[4]. Відкриття головних залізничних майстерень пройшло 1 (12) липня 1869 року. З 1870 року почало працювати механічне відділення та відділення по збірці паровозів.

На початку XX-го століття Конотоп стає одним з важливих промислових центрів лівобережної України. У зв'язку з важкими умовами праці та жорстокої експлуатації робітників разом з низькими соціальними умовами життя піднялося обурення працівників і у 1899 р. на Головних залізничних майстернях було організовано виступ робітників на захист своїх соціальних прав[5]. У ньому взяли участь більше 600 чоловік. У 1900 році виникла перша соціал-демократична група, представники якої займалися пропагандистською роботою серед робітників залізничних майстерень. Вони привозили з Києва, Курська, Харкова листівки, прокламації, революційну літературу.

У 1929 році майстерні були передані у відання Народного комісаріату шляхів сполучення СРСР і перейменовані на Конотопський паровозовагоноремонтний завод[6].

З 1974 року скорочено назву — Конотопський вагоноремонтний завод[7]. Із 2000 року назва стала ВАТ Конотопський завод по ремонту дизель-поїздів. 16 березня 2007 року був виставлений на продаж на аукціоні[8].

Будівля майстереньРедагувати

Майстерні розташовані прямо навпроти будівлі залізничного вокзалу[1]. Будівлю майстерень виконано з каменю, має площу 1137 кв. сажень і фракційні путеї довжиною 1792 сажень. Крім цього майстерня включає 38 кв. сажень приміщень матеріального складу.

Склад майстерень:

  • токарний цех,
  • слюсарний цех,
  • столярний цех,
  • цех по збиранню паровозів на 16 стійок із дерев'яними кроквами над ними,
  • мідноливарний цех,
  • кузня,
  • майстерня для ремонту вагонів,
  • приміщення парового котла.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б В поисках огурчиков и конотопской ведьмы. Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018. 
  2. Офійцний сайт Конотопської міської ради. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території міста Конотоп. Архів оригіналу за 22 грудня 2017. Процитовано 4 лютого 2018. 
  3. САЙТ ЛЫСЕНКА АНДРЕЯ[недоступне посилання з квітня 2019]
  4. Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / ред. С. Хромов. — 2-е изд. — М., «Советская энциклопедия», 1987. — С. 285
  5. Очерк о Конотопе. Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 24 січня 2018. 
  6. ГАСО. Ф. Р-4978 «Конотопский ордена „Знак Почета“ вагоноремонтный завод».
  7. Конотоп — история и современность. Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 24 січня 2018. 
  8. Конотопский завод по ремонту дизель-поездов уйдет с молотка. Архів оригіналу за 25 січня 2018. Процитовано 24 січня 2018. 

ПосиланняРедагувати