Вікіпедія

Глядєлов Олександр Всеволодович

український фотограф-документаліст, фотожурналіст

Глядє́лов Олекса́ндр Все́володович (нар. 30 липня 1956, Легниця, Польща)  — український фотограф-документаліст, фотожурналіст. Висвітлював воєнні конфлікти в Молдові, Нагірному Карабаху, Чечні, Киргизстані, Сомалі, Південному Судані і Україні[1][2][3]. Був двічі поранений у Молдові та на Донбасі під Ілловайськом[4][5]. З 1997 і до цього дня активно співпрацює з міжнародною гуманітарною організацією «Лікарі без кордонів» (Medecins Sans Frontieres) та бере участь у проєктах в якості фотографа[6][7][8]. Фотографії Глядєлова регулярно використовують такі міжнародні організації, як MSF, HRW, The Global Fund, UNAIDS, UNICEF. Висвітлює важливі соціальні проблеми в суспільстві, такі як — воєнні конфлікти, гуманітарні кризи, безпритульні діти, в'язниці, епідемії ВІЛ/СНІД, туберкульозу та Гепатиту С, наркоманія. Автор більше ніж 40 персональних виставок та 3 книг. Член журі фотоконкурсів «Фотограф Року 2012»[9], Конкурс української військової фотографії (2016)[10], DOCUDAYS.UA-2017[11], Фотопремія «ОККО»[12] та інших. Свідомо фотографує аналоговою камерою на чорно-білу плівку та сам друкує свої фотографії у домашній фотолабораторії в Києві[13]. Викладач в українських фото-школах «Школа фотографії Віктора Марущенко»[14] та «Bird in Flight»[15].

Олександр Всеволодович Глядєлов

Народження 30 липня 1956(1956-07-30) (67 років)
Легниця, Вроцлавське воєводство (1945—1975)d, Польська Народна Республіка
Національність українець
Країна Україна
Навчання Київський Політехнічний інститут
Діяльність художник
Напрямок Оптика і приладобудування
Роки творчості 1989 — наш час
Твори «Тут і тепер», видавництво «Бланк-Прес», Київ, 2000; «Pandemic: Facing AIDS» («Пандемія: зіткнення зі СНІДом»), міжнародний фотопроект, видавництво «Umbrage Editions», Нью-Йорк, США, 2003; «Інтерв'ю з Надією», «Бланк-Прес», Київ, 2006.
Сайт glyadyelov.com
CMNS: Глядєлов Олександр Всеволодович у Вікісховищі

Лауреат Шевченківської премії 2020 року за фотопроєкт «Карусель»[16].

Життєпис ред.

Олександр Глядєлов народився в 1956 році у польському містечку Легниця в сім'ї офіцера Радянської армії. У 1974 році переїжджає разом із сім'єю до Києва, де і мешкає по теперішній час. Вивчав оптику і приладобудування в Київському Політехнічному інституті, диплом захищав у 1980 р. На початку 80-х служив у лавах радянської армії на Поліссі[3]. Зразу після звільнення з армії працював у спеціалізованому конструкторсько-технічному бюро в Інституті проблем міцності Академії Наук УРСР, де розробляв проєкт вимірювальної системи[3]. По завершенню проєкту написав заяву про звільнення. Почав фотографувати у 1989 році під час спортивно-гірської подорожі з друзями на Памір (Киргизстан), з тих пір більше не розлучається з фотокамерою і самостійно починає вивчати фотографію. З 1989—1996 років працює незалежним фотожурналістом. Приблизно з кінця 80-х і до розпаду Радянського Союзу був членом Творчого фотографічного об'єднання «Погляд»[17], разом з «Поглядом» організовував виставки документальної фотографії по СРСР та Україні, співпрацювали з іноземними виданнями[3]. Пізніше працює позаштатним фотографом у газеті «Молодь України». З 1996 року Глядєлов зосередився на довгострокових фотодокументальних проєктах з поданням своєї роботи у вигляді виставок та книжок-альбомів. Весь цей час він паралельно працює над трьома великими проєктами: про безпритульних дітей (фото) [Архівовано 13 лютого 2020 у Wayback Machine.] та про епідемію ВІЛ/СНІД (з 1996), пост-радянські в'язниці (з 2001)(фото) [Архівовано 13 лютого 2020 у Wayback Machine.]. З 1997 року і по цей час він співпрацює з міжнародною гуманітарною організацією «Лікарі без кордонів» (Medecins Sans Frontieres) в якості фотографа[18]. З 1997 регулярно проводить персональні та групові фотовиставки.

Характеристика творчості ред.

Глядєлова можна вважати соціальним фотографом, більшість героїв його знімків найменш соціально захищені слої населення — безпритульні діти[19], хворі на туберкульоз, гепатит та ВІЧ/СНІД, в'язні тюрем[20], жертви війн та соціального насильства[21]. В інтерв'ю DW Гляделов себе називає емоційним фотографом[13]. Гляделов пам'ятає всіх своїх героїв світлин по іменам, дати коли зроблено фото, місце зйомки і завжди розповідає це на своїх інтерв'ю та презентаціях. Він не вважає себе воєнним фотографом[22], хоча частина його робот присвячена війнам та конфліктам в Африці, Молдові, Нагірному Карабаху, Чечні, українського Майдану, війни на Донбасі. Постійно використовує у своїй роботі аналогову фотокамеру LEICA M6 з ручним наведенням фокуса, механічним взводом затвора і без функції «серійна зйомка». Майже завжди свідомо фотографує на чорно-білу плівку 35мм[13]. Рідко працює з кольоровими плівками, зазвичай тільки тоді коли цього потребує замовник. Глядєлов із тих фотографів, хто самостійно контролює весь процес створення фотознімку — сам відбирає кадри, проявляє та друкує свої фотографії, для цього одна із кімнат переобладнана під фотолабораторію. Друкуючи фотознімки, використовує фотозбільшувач DURST CLS 450[23]. У книжці «Ukraine.The Best» так характеризують роботу Глядєлова[24]:

  Він співчуває цьому світу, передає повідомлення від тих, у кого немає голосу, на кого суспільство воліє не зважати. Чи знімає Глядєлов бездомних дітей, що б'ються за пакет з клеєм, чи наркоманів в одеському районі «Палермо», чи зеків, хворих на туберкульоз, чи активістів Майдану, чи бійців у зоні АТО — його бачення завжди точне й щире. Тому це не репортаж і не публіцистика, а скоріше те, що можна було би назвати психологічним портретом. Персонажі Глядєлова — більш ніж бунтівники чи ізгої, солдати чи пацієнти. Не маніпулюючи ані реальністю, ані глядачем, він точно передає малюнок доль своїх героїв, ритм їхнього щоденного крокування над бездонним відчаєм. Високе співчуття, сконцентроване в цих світлинах, доступне лише небагатьом талантам — і це те, чого гостро бракує більшій частині людства.  

Нагороди та відзнаки ред.

  • Гран-Прі Укрпресфото-97 за серію знімків «Покинуті діти»;
  • Приз Hasselblad на конкурсі європейської фотографії у Вевей, Швейцарія, Images'98;
  • Mother Jones 2001 Medal of Excellence Міжнародного фонду документальної фотографії в Сан-Фрациско, США;
  • «Moving Walls 2002» Інституту Відкритого Суспільства (OSI) в Нью-Йорку, США.

Виставки ред.

Персональні фотовиставки ред.

  • 1997 — «Зайві», Виставковий комплекс «Український Дім», Київ.
  • 1998 — Виставка «Зайві» була показана в 10 регіональних центрах України.
  • 2000 — «Тут і зараз», Центральний Будинок Художника, Київ; «Зайві», Самфордскій Університет, Бірмінгем, Алабама, США.
  • 2001 — «Без Батьківщини», овальний хол газети «Известия», Москва, Росія; «У пошуках втраченого», Виставковий комплекс «Український Дім», Київ; «Вільшани (діти і психіатрія)», Ужгородський Національний Університет, Ужгород, Україна; «Дорога», галерея «RA», Київ; «СНІД в Україні», зал засідань ООН, Нью-Йорк, США; «Без маски», Музей образотворчих мистецтв, Кемерово, Росія; «Зайві», Замок, галерея «Pf», Познань, Польща.
  • 2002 — «У пошуках втраченого», Музей Червоного Хреста, Женева, Швейцарія.
  • 2003 — «Наркотики, СНІД та життя», галерея «Prospekto», Вільнюс, Литва; «Без маски», галерея «Дім Миколи», Київ; «Зайві», «Vilnius photo-gallery», Вільнюс, Литва.
  • 2004 — «Так, Україно!», Галерея «Мистець», Київ; «Людина і в'язниця», Palfyho Palace, Братислава, Словаччина; «Зайві», «Наркотики та СНІД», «Ув'язнені», «Stara Galeria» ZPAF, Королівський Замок, Варшава, Польща.
  • 2005 — «Відкриті двері», виставковий зал Закарпатського обласного музею, Ужгород, Україна; «Не відводячи погляду», галерея «A-hous», Київ.
  • 2006 — «Мама Africa», галерея «Дім Миколи», Київ[25]; «Лопухово = Брустури», галерея «Камера», Київ; «Сомалі: забута гуманітарна криза», кінофестиваль в Локарно, Університет міста Женева, Швейцарія.
  • 2008 — «Туберкульоз за ґратами», Національний музей образотворчого мистецтва, Бішкек, Киргизстан.[8]
  • 2009 — «Людина і тюрма», Музей історії фотографії, Петербург, Росія; «Вдих-видих» Національний музей образотворчого мистецтва, Бішкек, Киргизстан; «The Prison Within» Лісабон, Португалія, галерея «Pente 10»; «Небо без янголів», Київ, «Я-галерея»[26]; «Beyond the road» Мбабане, Свазіленд; «Кавказьке портфоліо» Львів, галерея «Дзиґа»; «ВІЛ/СНІД» Тирасполь, Кишинів, Молдова; «Туберкульоз» Тирасполь, Кишинів, Молдова.
  • 2010 — «Люди з ВІЛ та туберкульозом в Центральній Азії» Алма-Ата, Казахстан, Національний музей.
  • 2011 — «Зайві» Омськ, Російська Федерація, галерея «Куб».
  • 2012 — «Бачення» Братислава, Словаччина, галерея «Aircraft»; «+Жінка=Життя» Алушта, Київ, Києво-Могилянська академія, Україна; «+Жінка=Життя» Вашингтон, США;
  • 2013 — «Летаргія» галерея «Дзиґа» Львів, Україна
  • 2013 — «Неволя» у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Львів, Україна[27]
  • 2013 — «+Жінка = Життя» Художній музей — Кировоград, Украина[28]
  • 2015 — «Чуєш, брате?» В рамках XII Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, 23 області України.[29]
  • 2016 — «Чуєш, брате?» Espace Jour et Nuit Culture, Париж, Франція[30]
  • 2018 — «Життя, смерть, любов та інші невідворотні обставини» галерея «Alles Mögliche» Берлін, Німеччина; нім. [31] «Причал» галерея «Дукат», Київ[32]
  • 2019 — «Доля» галерея «Stara Galeria» ZPAF, Королівський Замок, Варшава, Польща. пол. [33]
  • 2019 — «Карусель» галерея Маяк, Київ[34][35][36]

Групові фотовиставки ред.

  • 1998 — Сучасна українська фотографія, Словаччина, Братислава.
  • 1999 — «Ten years after», Празький Град, Прага, Чехія.
  • 2000 — Виставка сучасного мистецтва, Центральний Будинок Художника, Київ.
  • 2001 — «Позитивні Життя», Центр Сучасного Мистецтва, Київ; Виставка переможців конкурсу «Mother Jones Grant 2001», Міжнародного Фонду Документальної Фотографії, «Friends of photography house», Сан-Франциско, США.
  • 2002 — «Refugees», «Gallerian», Стокгольм, Швеція; «Pandemic: facing AIDS», Музей Сучасного Мистецтва (MACBA), Барселона, Іспанія; «Moving walls 2002», Інститут Відкритого Суспільства (OSI), Нью-Йорк, США.
  • 2003 — «Чорнобиль», фестиваль DONUMENTA, Регенсбург, Німеччина; «Youth enduring: a will to survive», «The Fifty Crows Gallery», Сан-Франциско, США; «Invasio», Центральний Будинок Художника, Київ.
  • 2004 — «Так!», Український Інститут, Нью-Йорк, США; «Do not look away», UIMA, Чикаго, США.
  • 2006 — «Moving walls: a documentary photography exhibition», пересувна виставка 7-ми фотографів, відібраних з більш ніж 60-ти учасників проєкту «Moving Walls» за весь час його існування, організована Інститутом Відкритого Суспільства (OSI), «Al Riwaq Art Gallery», Бахрейн.[37]
  • 2010 — «СТОРОНА Б»/ «B-SIDE» у Центрі сучасного мистецтва «Вінзавод» Москва, Росія[38]
  • 2011 — «Людина і в'язниця», Чернігів (рос.)[39]
  • 2012 — «Війна краде дитинство» «Mironova Gallery», Київ[40]
  • 2019 — «День пам'яті захисників України» на Михайлівській площі, Київ[41]
  • 2020 — «Карусель» Музей кіно Довженко-Центру[42]

Книги ред.

  • «Тут і тепер», видавництво «Бланк-Прес», Київ, 2000;[43]
  • «Pandemic: Facing AIDS» («Пандемія: зіткнення зі СНІДом»), міжнародний фотопроєкт, видавництво «Umbrage Editions», Нью-Йорк, США, 2003;[44]
  • «Інтерв'ю з Надією», «Бланк-Прес», Київ, 2006.[45]
  • «The Prison Within», Pente 10, 2009[46][47]

Документальні фільми ред.

  • Серія «Derriere la page: Enfants des rues d'Ukraine» («Остання сторінка: Вуличні діти України»), Coup d'oeil / Arte, Metropolis, 7 хв., Париж, 2000 р.
  • «Чуєш, брате?» Документальний фільм Романа Бондарчука, створений до однойменної виставки у рамках фестивалю Docudays UA, 2015 р.

Посилання ред.

Відео ред.

Інтерв'ю та публікації ред.

Примітки ред.

  1. ↑ «Я завжди знав, що Росія нападе на Україну» – військовий фотограф. Крым.Реалии (укр.). Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 6 лютого 2020.
  2. ↑ Нехай Путін править ще два терміни та зруйнує цей Карфаген - відомий український фотограф. Апостроф (укр.). Архів оригіналу за 4 вересня 2019. Процитовано 6 лютого 2020.
  3. ↑ а б в г Це мій єдиний дім. MediaLab Online (укр.). 28 травня 2019. Архів оригіналу за 4 вересня 2019. Процитовано 6 лютого 2020.
  4. ↑ Під час боїв в Іловайську поранено фотографа Олександра Глядєлова і блогера Дмитра Резніченка. detector.media (укр.). 21 серпня 2014. Архів оригіналу за 29 липня 2017. Процитовано 6 лютого 2020.
  5. ↑ Свiдок. День. 5 грудня. Архів оригіналу за 14 травня 2022. Процитовано 21 жовтня 2023.
  6. ↑ Преодолевая темноту. ru.msf.org. 27 липня 2018. Архів оригіналу за 29 серпня 2019. Процитовано 6 лютого 2020.
  7. ↑ Приднестровье/Молдова: фотовыставка «ПРАВО ЖИТЬ». ru.msf.org. 25 лютого 2009. Архів оригіналу за 29 серпня 2019. Процитовано 6 лютого 2020.
  8. ↑ а б «Туберкулез за решеткой». MSF открывает фотовыставку, которая показывает повседневную жизнь и лечение туберкулеза в тюрьмах Кыргызстана. ru.msf.org. 24 грудня 2007. Архів оригіналу за 29 серпня 2019. Процитовано 6 лютого 2020.
  9. ↑ Фотоновини, фото останніх новин, купити скачати фото - Фотобанк УНІАН. photo.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 5 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  10. ↑ Про конкурс. photo.newarmy.in.ua. Архів оригіналу за 5 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  11. ↑ Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. docudays.ua (англ.). Архів оригіналу за 5 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  12. ↑ Фотопремія - OKKO. www.okko.ua. Архів оригіналу за 5 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  13. ↑ а б в Соколов, Стас; Мехед, Наталія (2 жовтня 2018). Виставка українського фотографа в Берліні: про життя, смерть, любов і війну. DW.com (українською) . Архів оригіналу за 29 серпня 2019. Процитовано 29 серпня 2019.
  14. ↑ Александр Гляделов | Школа фотографии Виктора Марущенко. marushchenko.com. Архів оригіналу за 5 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  15. ↑ Преподаватели. Школа Bird In Flight (ru-RU) . Архів оригіналу за 5 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  16. ↑ Суспільне UA: Прохасько, ДахаБраха, опера «Йов». Стали відомі лауреати Шевченківської премії-2020. Архів оригіналу за 25 листопада 2021. Процитовано 28 лютого 2020.
  17. ↑ Решетняк Валерій Григорович
  18. ↑ Сайт | Врачи без границ. ru.msf.org. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  19. ↑ Александр Гляделов проекты. rus.glyadyelov.com. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  20. ↑ Александр Гляделов проекты. rus.glyadyelov.com. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  21. ↑ Александр Гляделов проекты. rus.glyadyelov.com. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  22. ↑ Олександр Глядєлов про виставку фотографій та фестиваль Docudays (YouTube). Hromadske.TV. 23 3 2015. Архівована копія. Архів оригіналу за 21 липня 2021. Процитовано 31 серпня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  23. ↑ Фотограф-документалист Александр Гляделов (укр.), архів оригіналу за 31 серпня 2019, процитовано 6 лютого 2020
  24. ↑ Олександр Глядєлов - Ukraine The BEST. ukrainethebest.com. Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 6 лютого 2020.
  25. ↑ Фотовыставка фотографа Александра Гляделова MAMA AFRICA. www.webcomfort.com.ua. Архів оригіналу за 6 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  26. ↑ Александр Гляделов в "Я-галерее". www.kommersant.ru (рос.). 10 квітня 2009. Архів оригіналу за 5 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  27. ↑ Фотовиставка Олександра Глядєлова «Неволя» | Тюрма на Лонцького. www.lonckoho.lviv.ua. Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 6 лютого 2020.
  28. ↑ В Кировограде открылась выставка фотографий женщин с ВИЧ. LB.ua. Архів оригіналу за 5 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  29. ↑ Чуєш, брате?. brate.docuspace.org. Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  30. ↑ Soirée Exposition Tu Vois, Mon Frère Tchouïech, Brate le Dimanche 07 Fevrier 2016 à l'Espace Jour et Nuit Culture - Exposition Tu Vois, Mon Frère Tchouïech, Brate . www.planeteparis.fr. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 13 лютого 2020.
  31. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 15 грудня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  32. ↑ Олександр Глядєлов. Причал. Аукціоний дім Дукат (ua) . Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 6 лютого 2020.
  33. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 15 грудня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  34. ↑ Мистецький проект «Карусель» | Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. knpu.gov.ua. Архів оригіналу за 6 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  35. ↑ Карусель. Виставка фотографій Олександра Глядєлова. www.facebook.com. Процитовано 6 лютого 2020.
  36. ↑ "Карусель", выставка фотографий Александра Гляделова - МАЯК - ул. Михаила Коцюбинского, 6, Киев. kyivmaps.com (рос.). Процитовано 6 лютого 2020.
  37. ↑ "Moving Walls: A Documentary Photography Exhibition" Opens at Al Riwaq Art Gallery - Open Society Foundations. www.opensocietyfoundations.org (англ.). Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 13 лютого 2020.
  38. ↑ ОРГАНИЗАЦИЯ «ВРАЧИ БЕЗ ГРАНИЦ»/MEDECINS SANS FRONTIERES ОТКРЫВАЕТ ФОТОВЫСТАВКУ “СТОРОНА Б”/ “B-SIDE”, ПОСВЯЩЕННУЮ ГУМАНИТАРНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ. ru.msf.org. 12 березня 2010. Архів оригіналу за 29 серпня 2019. Процитовано 6 лютого 2020.
  39. ↑ » Чернигов ФотоФест 2011. Итого:. journal.foto.ua. Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 6 лютого 2020.
  40. ↑ ВИСТАВКИ. Mysite (укр.). Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 6 лютого 2020.
  41. ↑ Іловайська битва: у Києві три дні згадуватимуть загиблих героїв. www.ukrinform.ua (укр.). Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 6 лютого 2020.
  42. ↑ Сергій Братков, Олександр Глядєлов, Нікіта Кадан - Виставка номінантів Шевченківської премії 2020 — Національний центр Олександра Довженка. www.dovzhenkocentre.org. Архів оригіналу за 6 лютого 2020. Процитовано 6 лютого 2020.
  43. ↑ Каталоги - НБУВ Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 13 лютого 2020.
  44. ↑ Annan, Kofi A; Richardson, Nan; Kennedy, Rory (2003). Pandemic: facing AIDS (English) . New York: Umbrage Editions in association with Moxie Firecracker Films. ISBN 978-1-884167-17-1. OCLC 52058566. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 13 лютого 2020.
  45. ↑ Каталоги - НБУВ Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 13 лютого 2020.
  46. ↑ Glyadyelov, A. and Nozolino, P. and Sena, I. The Prison Within. — 2009. — 47 с. — ISBN 9789899578562.
  47. ↑ Aleksandr Glyadyelov, Paulo Nozolino. The Prison Within : [арх. 13 лютого 2020]. — Pente 10, 2009. — 47 с. — ISBN 978-989-95785-6-2.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Глядєлов_Олександр_Всеволодович&oldid=41442160