Гембицький Тит Гаврилович

актор

Тит Гаврилович Гембицький (Гембіцький, пол. Tytus Gembicki; 15 січня 1842, с. Люлинці, тепер Вишнівка, Погребищенський район, Вінницька область, Україна — 23 січня 1908, Львів, Україна) — український актор[1][2], директор Театр Української Бесіди, чоловік Юлії Гембицької, батько Олени Гембицької.

Тит Гембицький
Народився 15 січня 1842(1842-01-15)
с. Люлинці, тепер Вишнівка, Погребищенський район, Вінницька область, Україна
Помер 23 січня 1908(1908-01-23) (66 років)
Львів, Україна
Національність українець
Діяльність актор
Роки діяльності 1859–1905
Дружина Юлія Гембицька
Діти Олена Гембицька

Життєпис ред.

Походив зі шляхетської родини.

Закінчив 4 класи в Київській гімназії. Після цього його віддали навчатись до монастиря кармелітів у Бердичеві, але звідси Тит втік.

У 1859—1869 роках грав у польсько-російсько-українських трупах на Правобережжі. Брав участь у повстанні 1863 року. В 1867 році заснував власний російсько-український театр в Хотині, однак в листопаді того року разом з ним приєднався до трупи Омеляна Бачинського (Кам'янець-Подільський).

У березні 1869 році переїхав до Галичини, де приєднався до трупи Антіна Моленцького. Працював у Руському народному театрі у Львові (1869—1905; 1889—1900 — директор), в українських та польських трупах.

У 1873—1883 і 1885—1889 роках виступав у трупах Омеляна Бачинського, з якими не раз гастролював на Тернопільщині.

У 1893—1896 роках припинив виступи, осів у Сяніку, прийняв громадянство Австро-Угоорщини, працював агентом українського страхового товариства «Дністер».

Директор Театру Української Бесіди від 1 липня 1898 до 15 липня 1900 року (виступали м.ін. в травні 1900 у Кракові).

Ролі ред.

Доробок ред.

Автор «Історії заснування і розвою русько-народного театру в Галичині» (1904), переклав українською мовою кілька п'єс зарубіжних драматургів.

Сім'я ред.

Дружина — Юлія. Донька — Олена (1870, Львів — близько 1936, там само), акторка.

Примітки ред.

  1. за визначенням деяких авторів, польського походження → [1] [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.]
  2. Андрій Чайковський. Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 4 липня 2016.

Джерела ред.

Посилання ред.