Гапула Юрій Вікторович
Юрій Вікторович Гапула — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
| Юрій Гапула Гапула Юрій Вікторович | ||
|---|---|---|
 Солдат | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
3 травня 1978 м. Хорол, Полтавська область, Українська РСР, СРСР | |
| Смерть |
6 травня 2022 (44 роки) с. Малинівки поблизу міста Гуляйполя Запорізької області (загинув у ході російського вторгнення в Україну) | |
| Громадянство |
 Україна | |
| Національність | українець | |
| Військова служба | ||
| Приналежність |
Україна | |
| Вид ЗС |
 Сухопутні війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви | Російсько-українська війна | |
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Життєпис ред.
Юрій Гапула народився 3 травня 1978 року в місті Хоролі на Полтавщині. Закінчив Хорольську гімназію та агропромисловий коледж у рідному місті. Потім навчався в Полтавській державній аграрній академії, яку закінчив за спеціальністю «інженер-механік». Довгий час працював на Хорольському механічному заводі. 2015 року перейшов на військову службу, брав участь у бойових діях в АТО на сході України. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну був добровільно мобілізований у перші дні разом зі своїм сином Владиславом: на фронт пішли добровольцями. Обидвоє перебували на передовій у складі 81-ої окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ ЗСУ. Юрій Гапула обіймав військову посаду стрільця-санітара першого десантно-штурмового взводу. Під час масованого обстрілу села Малинівки поблизу міста Гуляйполя Запорізької області 6 травня 2022 року він прикрив собою свого сина та своїх бойових побратимів, але загинув. Пораненого сина врятували співслуживці. Ціною жертв українським військовим вдалося відбити атаку противника. Чин прощання із Юрієм Гапулою та загиблими співслуживцями старшим солдатом Євгенієм Горенком, солдатами Сергієм Коротченком, Микитою Луговим та Дмитром Рябичем, а також старшим солдатом Євгеном Цукановим й солдатами Олександром Дерієм та Олександром Шинкаренком відбувся 10 травня 2022 року біля Свято-Успенського кафедрального собору Полтави, а наступного дня в Хоролі. Поховали загиблого 11 травня 2022 року в рідному Хоролі[1][2][3][4][5][6].
Родина ред.
У загиблого залишилися дружина Анжела Миколаївна, син Владислав (військовослужбовець ЗСУ), донька Альона (нар 2011) та мама Валентина Федорівна Гапула[2].
Нагороди ред.
- Орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[7].
Примітки ред.
- ↑ У Хоролі попрощалися з двома військовими, які загинули у війні з російськими окупантами. Новини Полтавщини (укр.). 11 травня 2022. Процитовано 27 січня 2023.
- ↑ а б Молоді життя, обірвані війною: Хорольщина попрощалася з Героями України… :: horol.com.ua. horol.com.ua. Процитовано 27 січня 2023.
- ↑ У Полтаві провели в останній путь дев’ятьох воїнів, які загинули в боях на Запоріжжі. ФОТО. kolo.news (укр.). Процитовано 27 січня 2023.
- ↑ У Полтаві попрощалися з дев’ятьма військовими, які захищали Запорізьку область від росіян. Новини Полтавщини (укр.). 10 травня 2022. Процитовано 27 січня 2023.
- ↑ У Полтаві попрощаються із дев’ятьма захисниками. ІРТ Полтава (укр.). Архів оригіналу за 27 січня 2023. Процитовано 27 січня 2023.
- ↑ У Полтаві попрощалися із десятьма воїнами: як це було. Суспільне Новини (укр.). 10 травня 2022. Процитовано 27 січня 2023.
- ↑ Понад 400 воїнів нагороджені орденами й медалями, серед них – Ярина Чорногуз. Новинарня (укр.). 21 травня 2022. Процитовано 27 січня 2023.
Джерела ред.
- Указ Президента України від 19 травня 2022 року № 349/2022 «Про відзначення державними нагородами України»