Гайо
Га́йо (індонез. Suku Gayo) — індонезійський народ, близький до батаків.
| Гайо | |
|---|---|
 Подружня пара гайо | |
| Самоназва | індонез. suku Gayo |
| Кількість | 323 тис. (2010)[1] |
| Ареал |  Індонезія: провінція Ачех |
| Раса | південні монголоїди |
| Близькі до | аласи, каро-батаки |
| Мова | гайо, ачеська, індонезійська |
| Релігія | іслам |
Гайо живуть на півночі острова Суматра в гірських районах провінції Ачех: округи Бенер-Мерьях (індонез. Kabupaten Bener Meriah), Центральний Ачех (індонез. Kabupaten Aceh Tengah) та Гайо-Луес (індонез. Kabupaten Gayo Lues).
Поділяються на субетнічні групи: такінгин, сербеджаді, гайо-лут, гайо-луес, тамьянг.
Чисельність
ред.2010 року чисельність гайо на території провінції Ачех становила 322 996 осіб[1] (7,22 % її населення).
Мова
ред.Мова гайо схожа на батацькі й належить до північносуматранської групи малайсько-полінезійських мов австронезійської сім'ї. Поширені також індонезійська та ачеська мови.
Релігія
ред.Релігія — іслам сунітського напрямку із сильними пережитками домусульманських вірувань, віра в існування духів, переселення душ, гадання.
Історія
ред.Гайо належать до корінного населення Суматри. Починаючи з XVI—XVII ст. перебували під владою султанату Ачех. Зазнали сильного культурного впливу з боку ачинців, прийняли від них іслам. До початку ХХ ст. гайо не контактували з європейцями, їхній край лишався білою плямою на мапі. Але після кількох кривавих експедицій голландські колонізатори до 1914 р. підкорили їх.
Основні заняття
ред.
Основне заняття — землеробство. У річкових долинах поширене рисівництво на заливних полях, для оранки використовують буйволів. На гірських схилах вирощують суходольний рис, кукурудзу, бульби, коренеплоди, тютюн, застосовуються ручні методи землеробства. Розвинені також скотарство (буйволи, велика і дрібна рогата худоба) і ремесла (ткацтво, ковальство, зброярство, ювелірне), лісові промисли.
Суспільство
ред.У гайо зберігаються пережитки патріархальних відносин. Люди поділяються на патрилінійні роди, що звуться блах, очолювані старійшинами (роджо). Зберігається розширена сім'я, яка може налічувати до 60 душ. Ліси, пасовища, цілина є спільною власністю сільської громади, а сільськогосподарські ділянки належать розширеним сім'ям.
Побут
ред.Традиційна хата гайо велика, має каркасну конструкцію, ставиться на палях. Вона розрахована на велику сім'ю і поділена на багато приміщень для окремих сімейних пар. Уздовж хати йдуть «чоловіча» й «жіноча» відкриті галереї.
Основу харчування становить варений рис з овочевими приправами, м'ясо їдять лише на свята. Поширений звичай жувати бетель.
Примітки
ред.- ↑ а б Aris Ananta, Evi Nurvidya Arifin, M. Sairi Hasbullah, Nur Budi Handayani, Agus Pramono. Demography of Indonesia's Ethnicity. Institute of Southeast Asian Studies, 2015. ISBN 978-981-4519-87-8 (англ.)
Джерела
ред.- М. А. Членов. Гайо. Народы и религии мира: Энциклопедия [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.]. Гл. ред. В. А. Тишков — М: Большая Российская энциклопедия, 2000, с. 130. ISBN 5-85270-155-6 (рос.)
- Narody_mira._Etnograficheskie_ocherki/Narody_Yugo-Vostochnoy_Azii.(1966).%5Bdjv-fax%5D.zip Народы Юго-Восточной Азии [Архівовано 29 червня 2019 у Wayback Machine.]. Под редакцией А. А. Губера, Ю. В. Марбтина, Д. Л. Тумаркина, Н. Н. Чебоксарова. Серия «Народы мира: Этнографические очерки». Москва: Издательство «Наука», 1966, с. 527-528: Гайо и аласы (рос.)
Посилання
ред.- Про гайо на сайті «Всі слова» [Архівовано 12 вересня 2014 у Wayback Machine.] (укр.)