Сер Ґавейн Оркнейський (англ. Gawain, фр. Gauvain) — лицар Круглого столу, один з центральних персонажів Артурівського циклу, вважався першим або другим по доблесті витязем, рівним Ланселоту. Син короля Лота Оркнейського і Морґаузи, племінник короля Артура і потенційний його спадкоємець. Старший з чотирьох Оркнейських братів: Ґахеріса (який був зброєносцем Ґавейна), Ґарета Білоручки і Аґравейна.

Ґавейн
Діяльність лицар
Членство Лицарі Круглого столу
Батько King Lotd
Мати Морґауза
Брати, сестри Agravaind, Gaherisd і Ґарет Білоручка
Діти Wigaloisd[1]
Сер Ґавейн (худ. Говард Пайл, 1903)

Ґавейн (Ґовен) у французькій літературі

ред.

У Кретьєна де Труа Ґовен — авантюрист, улюбленець долі та жінок. Ґовен став протагоністом незліченної низки авантюрних романів у віршах, таких як «Лицар зі шпагою», «Мул без вуздечки», «Згубний цвинтар» і багато інших. Цей лицар якнайкраще підходив для пригодницького роману посткретьенівського періоду, коли центр ваги творів переміщався з моральних проблем на опис пригод як таких, щедро оснащених усіляким чаклунством і чортівнею. Ґовен не був «молодим» героєм, якими були, наприклад, Ерек, Кліжес або Парцифаль. Він був лицарем зі сформованим характером, зразковим, але не ідеальним. Він був сміливий і шляхетний, але в почуттях своїх — поверховий і непостійний. Він часто закохувався, але рідко по-справжньому кохав. Ґовен кидався стрімголов у пригоди не заради кохання, не в ім'я вдосконалення своїх якостей лицаря, а лише через нездоланну спрагу ще і ще раз зіткнутися з небезпекою.

У романах XIII століття саме Ґовен став чистим варіантом мандрівного лицаря, викликавши потім нескінченні наслідування.

У англійській літературній традиції образ Ґовена отримав дещо інше трактування; приклад тому — роман «Сер Гавейн і Зелений Лицар».

Ґавейн і Зелений Лицар

ред.
 
 
Сер Ґавейн і Зелений Лицар

Одна з найвідоміших пригод сера Ґавейна, описана в поемі невідомого автора і перекладена на сучасну англійську Джоном Рональдом Руелом Толкіном.

На Різдво всі лицарі та їх леді зібралися за круглим столом у Камелоті. Як завжди, вони не починали трапезу, поки не почують про нову гідну пригоду. Раптово в зал на коні в'їхав лицар величезного зросту, зелений з голови до ніг, на зеленому коні. Велетень побажав переконатися в доблесті хвалених лицарів Камелота і запропонував обмінятися з будь-яким із них ударами. Викликався Ґавейн і відрубав нахабі голову, але той, наче й не було нічого, підняв її, сів на коня і велів Ґавейну знайти його через рік в Уельсі у Зеленій Каплиці для удару у відповідь.

Коли настав призначений термін, Ґавейн вирушив у мандрівку на пошуки Зеленого Лицаря. Він зупинився на нічліг у замку в лісах Вірралі, хазяями якого були славний лицар Берілак і його прекрасна дружина. Чекаючи призначеного Зеленим Лицарем дня, Ґавейн гостював у замку. Господар удень відлучався на полювання, а в цей час леді всіляко намагалася спокусити героя. Але дотепний і цнотливий лицар спритно уникав її домагання, оскільки був вірний лицарській честі та християнським чеснотам. Єдине, чого домоглася дама, — згоди Ґавейна пов'язати символічну зелену стрічку на її честь[2].

У день Нового року Ґавейн досяг Зеленої Каплиці, і там Зелений Лицар піддав його відвагу випробуванню. Він завдав у відповідь удар, але лише подряпав оркнейця. Потім диво-богатир оголосив, що він і є хазяїн замку сер Берілак, а господиня — його дружина. Справжнім випробуванням для юного лицаря було не витримати удар, а дотримати чистоту, і він витримав його з честю. Усю цю пригоду організувала чарівниця леді Німуе, яка побажала перевірити відвагу і честь лицарів Круглого столу (за іншою версією, це була фея Морґана, чорна чарівниця і старша сестра Артура).

Ґавейн і леді Раґнелл

ред.

Одного разу на полюванні король Артур зустрів жахливого велетня. Той пригрозив йому смертю. Артур став благати про милість, і велетень сказав, що помилує його, якщо він відповість на таке запитання: «Чого найбільше хоче жінка?» Відповідь королю підказала потворна стара з умовою, що він віддасть її в дружини серу Ґавейну. Той погодився, зіграли весілля. Потім стара змусила Ґавейна поцілувати її і після цього перетворилася на прекрасну дівчину. Через сім років вона пішла в ліси і народила від Ґавейна сина.

Загибель Ґавейна

ред.

Під час громадянської війни Артура і Ланселота Ґарет та його брат Ґахеріс займали бік короля, проте відмовилися брати участь у кровопролитті. Брати намагалися утихомирити Ланселота і з'явилися до нього беззбройними, але богатир у гніві вбив обох, про що потім жалкував. Ґавейн, старший з братів, присягнувся мстити за їх вбивство, викликав Ланселота на поєдинок і був смертельно поранений. Незадовго до своєї смерті Ґавейн пробачив Ланселота.

Сімейне дерево (за Мелорі)

ред.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
г. Ґорлуа
 
 
 
 
 
 
Іґрейна
 
 
 
 
 
к. Утер Пендраґон
 
к. Лодеґранс
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
к. Уріенс
 
Фея Морґана
 
к. Нантрес
 
Елейна
 
к. Лот Оркнейський
 
Морґауза
 
Король Артур
 
 
 
Ґвіневра
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Івейна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
г. Санам
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ґавейн
 
Ґахеріс
 
Аґравейн
 
Ґарет Білоручка
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ліонора
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Мордред
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Борс
 
 
 
 
  • г. - герцог
  • к. - король

Цікаві факти

ред.

У 1982 році Міжнародний Астрономічний Союз присвоїв кратеру на супутнику Сатурна Мімасі найменування Ґавейн.

На честь персонажу також названо один з астероїдів Головного поясу[3].

Примітки

ред.
  1. The Oxford Companion to German Literature / за ред. H. B. Garland, M. Garland — 2005. — ISBN 978-0-19-172741-2doi:10.1093/ACREF/9780198158967.001.0001
  2. Гавейн — лицар короля Артура, МІФИ КЕЛЬТІВ. web.archive.org. 17 вересня 2017. Архів оригіналу за 17 вересня 2017. Процитовано 6 березня 2021.
  3. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.