Відкрити головне меню

Вічнозелена партія

партія гри у шахи між Адольфом Андерсеном та Жаном Дюфренем, що була зіграна у Берліні у 1852
Анімація перебігу вічнозеленої партії

Вічнозеле́на па́ртія (англ. Evergreen Game, нім. Immergrüne Partie) — партія гри у шахи між Адольфом Андерсеном та його давнім суперником Жаном Дюфренем. Цю партію була зіграно у Берліні у 1852 році. Вона вирізнялась блискучим комбінаційним стилем та безліч разів публікувалась та аналізувалась у пресі та посібниках гри у шахи.

У дебюті (гамбіт Еванса) А. Андерсен білими фігурами добився позиційної переваги, після чого пожертвував двох коней, якість та ферзя й оголосив мат на 24-му ході.

Вільгельм Стейніц назвав цю партію «вічнозеленою у лавровому вінку великих німецьких майстрів».

Зміст

Перебіг гри та аналіз ключових моментівРедагувати

Андерсен — Дюфрен

Берлін, 1852

Гамбіт Еванса

1.e2-e4 e7-e5 2.Кg1-f3 Кb8-c6 3.Сf1-c4 Сf8-c5 4.b2-b4 Сc5:b4

Гамбіт Еванса, популярний на той час дебют, у якому білі жертвують пішака за можливість атаки.

5.c2-c3 Сb4-a5 6.d2-d4 e5:d4 7.0-0 d4-d3
abcdefgh
88
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Позиція після 18-го ходу чорних

Чорні не беруть пішака c3, щоб не сприяти розвитку білого коня на це поле й забирають свого пішака з поля d4, щоб запобігти формуванню сильного центру білих у випадку c3:d4.

8.Фd1-b3 Фd8-f6 9.e4-e5 Фf6-g6 10.Тf1-e1 Кg8-e7 11.Сc1-a3 b7-b5

Чорні у свою чергу жертвують пішака, щоб форсувати розвиток свого ферзевого флангу.

12.Фb3:b5 Тa8-b8 13.Фb5-a4 Сa5-b6 14.Кb1-d2 Сc8-b7 15.Кd2-e4 Фg6-f5 16.Сc4:d3 Фf5-h5

Наступним ходом білі жертвують фігуру. Сильним ходом був би і 17. Кe4-g3. Але своїм наступним ходом Андерсен розпочинає задуману комбінацію.

17.Кe4-f6+ g7:f6 18.e5:f6 Тh8-g8

Наступний хід Андерсена схожий на грубу помилку, так як ходом Ф: f3, через зв'язку по лінії g, чорні забирають коня й загрожують матом в один хід на g2.

19.Тa1-d1 Фh5:f3
abcdefgh
88
77
66
55
44
33
22
11
abcdefgh
Фінальна позиція

Останній хід чорних довго вважався помилковим після того, як нібито правильний хід у 1898 році запропонував німецький шаховий майстер Пауль Ліпке 19. …Тg8-g4. Ліпке детально розглянув чотири продовження 20. Се4, 20. Те4 20. Сс4 та 20. с4 та прийшов до висновку, що у найкращому випадку Андерсен міг добитись лише нічиєї[1].

Через чверть століття Емануїл Ласкер схвалив у своєму «Підручнику шахової гри» запропоновану Ліпке рятівну відповідь чорних й розкритикував дев'ятнадцятий хід білих. На його думку, переможним був хід 19. Се4. Е. Ласкер запропонував три переможних варіанти: 19…d5 20. С: d5 Ф: d5 21. Таd1; 19…Тg4 20. Фс2; 19…Фh3 20. g3 Т: g3 21. hg Ф: g3+ 22. Крh1 C: f2 23. Те2[2].

Але згодом аналіз Ліпке було спростовано О. Гоппе та Г. Гекнером у 1930 році. У двох з його варіантів білі вигравали. Помилковим виявився й аналіз Е. Ласкера. Після «переможних» ходів 19. Се4 Фh3 20. g3 Т: g3 21. hg Ф: g3+ 22. Крh1 C: f2 23. Те2 чорні зовсім не програвали, а контрударом 23…Кd4! самі добивались перемоги[3].

Отже хід А. Адерсена 19. Тad1 виявився найкращим продовженням атаки.

20.Тe1:e7+ Кc6:e7

Чорні потрапляють під матову атаку. У цій ситуації найкращий хід чорних 20. …Крe8-d8, хоча й допомагає їм врятуватись від негайного мату, але не від поразки, що довів Ріхард Реті[4].

21.Фa4:d7+ Крe8:d7 22.Сd3-f5++ Крd7-e8 23.Сf5-d7+ Крe8-f8 24.Сa3:e7х

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Нейштадт Я. И. Некоронованные чемпионы. — М : Физкультура и спорт, 1975. — 302 с.
  • Туров Б. И. Жемчужины шахматного творчества. — М : Физкультура и спорт, 1978. — 208 с.

ПосиланняРедагувати