Безсмертна партія
Безсме́ртна па́ртія — назва «легкої» (тренувальної) шахової партії, яку зіграли між собою Адольф Андерсен і Ліонель Кізерицький 21 червня 1851 року в Лондоні, під час проведення там I міжнародного шахового турніру. У серпні 1855 року австрійський шаховий композитор і теоретик Конрад Баєр проаналізував гру на сторінках газети «Вінер Шахцайтунґ» під заголовком «Безсмертна партія» (нім. Eine unsterbliche Partie), після чого ця назва закріпилася за партією.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/c/cc/Immortal_game_animation.gif)
Існували також версії, що назву «безсмертна» запропонував уперше австрієць Ернст Фалькбеєр або німець Філіпп Гіршфельд.
Королівський гамбіт
1. е4 е5 2. f4 ef 3. Сc4 Фh4+ 4. Крf1 b5? 5. С:b5 Кf6 6. Кf3 Фh6 7. d3 Кh5 8. Кh4 Фg5? 9. Кf5 c6 10. g4 Кf6 11.Тg1! cb 12. h4 Фg6 13. h5 Фg5 14. Фf3 Кg8 15. С:f4 Фf6 16. Кc3 Сc5 17. Кd5 Ф:b2 18. Сd6 С:g1 19. e5!! Ф:а1+ 20. Крe2 Кa6 21. К:g7+ Крd8 22. Фf6+!! К:f6 23. Сe7x
Ця шахова партія відбулася 21 червня 1851 року в Лондоні під час проведення там I міжнародного шахового турніру. Білими грав німець Адольф Андерсен, чорними — француз Ліонель Кізерицький. Білі, пожертвувавши під час комбінації дві тури, слона та ферзя, оголошують чорним чистий, економічний і дзеркальний мат. Партія викликала велике захоплення сучасників і стала яскравим прикладом романтизму, що панував у шахах середини XIX сторіччя.
За аналогією до цієї всесвітньовідомої партії назву «безсмертна» згодом отримав ряд партій: безсмертна російська партія (Олексій Шишкін — Григорій Гельбак, Петербург, 1889); безсмертна польська партія (Ґлюксберґ — Мєчислав Найдорф, Варшава, 1930); безсмертна українська партія (Юхим Корчмар — Овсій (Євсей) Поляк, Київ, 1937); безсмертна нічия (таку назву носять щонайменше 2 гри: Карл Гамппе — Філіпп Майтнер, Відень, 1870 чи 1872 і Александр Алехін — Ріхард Реті, Відень, 1922) та інші.
Див. також
ред.Джерела
ред.- W. Litmanowicz, J. Giżycki, Szachy od A do Z, Warszawa, Sport i Turystyka, s. 773 (tom 2), 1986
- Шахматы. Энциклопедический словарь. — Москва: Советская энциклопедия, 1990. — С. 36