Вітів Петро Іванович
Петро Іванович Вітів (нар. 15 липня 1956, с. Росохач, нині Україна) — український учасник національно-визвольних змагань, політв'язень, правозахисник. Орден «За мужність» I ступеня (2006)[1]. Батько українського військовослужбовця Володимира Вітіва[2].
| Петро Вітів | |
|---|---|
| Петро Іванович Вітів | |
| Народився |
15 липня 1956 (67 років) Росохач, Чортківський район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство |
 УРСР →  Україна |
| Національність | українець |
| Нагороди |
 |
Життєпис ред.
Закінчив 8 класів Росохацької школи.
Член підпільної патріотичної Росохацької групи,
Петро брав безпосередню участь у підготовці та здійсненні головної акції організації — встановленню в Чорткові чотирьох українських національних прапорів та вивішування 19 листівок 21 січня 1973 року напередодні 55-ї річниці проголошення Української Народної Республіки Четвертим Універсалом Центральної Ради (22 січня 1918) і 54-ї річниці «Акта злуки ЗУНР з УНР» (22 січня 1919)[3]. Акція була також приурочена до річниці початку арештів української інтеліґенції. Листівки закінчувалися гаслами: «Свободу українським патріотам!», «Ганьба політиці русифікації!», «Хай живе зростаючий український патріотизм!»[4]. Заарештований 11 квітня 1973 року ОГ УКДБ в Тернопільської области. Звільнений з-під варти під підписку про невиїзд через тиждень після арешту[5]. Проти неповнолітнього Вітіва кримінальну справу не порушували[5].
Проживає в рідному селі. Реабілітований.
У кінці 80-х — на початку 90-х рр. Петро брав активну участь у русі за незалежність. Був членом-засновником Чортківського «Меморіалу», членом Української Гельсінкської Спілки, Української Республіканської, відтак Республіканської Християнської партії.
Разом з побратимами веде активну просвітницьку роботу[6][7][8][9][10].
Нагороди та відзнаки ред.
- Орден «За мужність» I ступеня (18 серпня 2006) — за громадянську мужність, виявлену при піднятті національного прапору України у місті Києві у 1966 році та місті Чорткові Тернопільської області у 1973 році, активну участь у національно-визвольному русі[11];
Про членів Росохацької підпільної організації Харківською правозахисною групою видана книжка «Юнаки з огненної печі»[12], відзнято документальні фільми «Прапори» (2018)[13] та «Росохацька група»(2023)[14].
26 січня 2012 року відкрито меморіальну таблицю на фасаді Чортківського гуманітарно-педагогічного коледжу з написом: «На цьому будинку Чортківського педагогічного училища в ніч з 21 на 22 січня 1973 року члени Росохацької патріотичної організації (Вітів П.І., Винничук П.М., Кравець А.М., Лисий М.С., Мармус М.В., Сапеляк С.Є., Слободян М.В.) під керівництвом Володимира Мармуса встановили національний прапор України і політичні прокламації до 55-х роковин проголошення незалежності УНР та в протест проти репресій комуністичної диктатури. Слава Україні! Героям Слава!»[15].
3 вересня 2023 року на фасаді Росохацької гімназії, де навчалися члени патріотичної організації відкрили меморіальну дошку членам Росохацької групи. Відкрили пам’ятну дошку три учасники Росохацької групи — Володимир і Микола Мармуси та Петро Вітів[16].
Примітки ред.
- ↑ Указ Президента України від 18 серпня 2006 року № 693/2006 «Про нагородження орденом «За мужність»»
- ↑ Рагуцька, Лілія (12 травня 2023). Змалку знав, що таке Україна: на фронті загинув син учасника національно-визвольних змагань 70-х років Володимир Вітів. Фото. OBOZREVATEL (укр.). Процитовано 4 жовтня 2023.
- ↑ Мармус Микола Васильович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 19 лютого 2023.
- ↑ Нагороджені 9 українців, які підняли прапор в 1973. Права людини в Україні. Процитовано 26 березня 2024.
- ↑ а б Овсієнко, В.В (10 липня 2005). ВІТІВ ПЕТРО ІВАНОВИЧ. Дисидентський рух в Україні (укр.). Процитовано 26 березня 2024.
- ↑ Зустріч «Росохацька група Спогади» (uk-UA) , процитовано 28 січня 2023
- ↑ 49 річниця Росохацького чину (uk-UA) , процитовано 28 січня 2023
- ↑ «Гартовані» ч.111 День Прапора з Росохацькою групою (uk-UA) , процитовано 28 січня 2023
- ↑ У Білобожниці показали фільм про легендарну «Росохацьку групу». Погляд (укр.). 12 лютого 2024. Процитовано 12 лютого 2024.
- ↑ Білоруська опозиція захоплюється Росохацькою групою. Погляд (укр.). 25 березня 2024. Процитовано 25 березня 2024.
- ↑ Указ Президента України від 18 серпня 2006 року № 693/2006 «Про нагородження орденом «За мужність»»
- ↑ Юнаки з огненної печі, 2003.
- ↑ Тизер документального фільму 'Прапори' (uk-UA) , процитовано 22 січня 2023
- ↑ Документальний фільм до 50-річчя Росохацької групи (uk-UA) , процитовано 23 січня 2023
- ↑ ovsienko (29 січня 2012). Правда стає історією. сайт Майдан (укр.). Процитовано 29 березня 2024.
- ↑ Савицька, Дана (3 вересня 2023). Меморіальну дошку з іменами членів Росохацької групи відкрили на Тернопільщині. Суспільне Новини.
Джерела ред.
- Вітів Петро Іванович // Реабілітовані історією. Тернопільська область : у 5 кн. / О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). — Тернопіль : Терно-граф, 2018. — Кн. 5. — С. 444. — ISBN 978-966-457-338-9.
- Горяча, Н. Чортків у постатях. Петро Вітів // У круговерті часу (Сторінками історії Чорткова (1918—1991 рр.). Книга третя / П. С. Федоришин. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2022. — С. 87. — ISBN 978-966-07-4050-1.
- Вітів Петро Іванович [Архівовано 30 липня 2021 у Wayback Machine.] // Дисидентський рух в Україні.
- Вітів Петро Іванович 2 [Архівовано 30 липня 2021 у Wayback Machine.] // Дисидентський рух в Україні.
Посилання ред.
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
Документальний фільм до 50-річчя Росохацької групи на YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2023. — 23 січня. |
|
|
В ГУЛАГ за українські прапори. «Росохацька група» на YouTube // Обличчя Незалежності. — 2021. |
|
|
У Чорткові попрощалися з Василем Мармусом — сином дисидента, учасника «Росохацької групи» на YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2022. — 16 вересня. |