Відкрити головне меню

Віома́р Ґене́зій (оригінальне прізвище — Комар, порт. Genésio Viomar, нар. 7 травня 1957, Ріо Прето, біля м. Прудентополіс, штат Парана, Бразилія) ― священик Української греко-католицької церкви, василіянин, довголітній співпрацівник української секції «Радіо Ватикан» і ректор Української Папської Колегії Святого Йосафата (1994—2009), протоархимандрит Василіянського Чину святого Йосафата (від 10 липня 2012 р.).

о. Ґенезій Віомар, ЧСВВ
Patriarx Sviatoslav i o. Genesio.JPG
Собор Святого Петра, Ватикан, 25 листопада 2013 р. Блаженнійший Святослав Шевчук і о. Ґенезій Віомар, ЧСВВ
Народився 7 травня 1957(1957-05-07) (62 роки)
Ріо Прето, Бразилія
Місце проживання Монастир Христа Царя (Рим)
Діяльність священик-василіянин, ректор Української Папської Колегії Святого Йосафата
Alma mater Папський східний інститут
Титул Протоархимандрит Василіянського Чину
Посада Протоархимандрит Василіянського Чину
Термін з 10 липня 2012 р.
Попередник о. Василь Ковбич
Конфесія греко-католик
Родичі Батьки: Володимир і Стефанія

ЖиттєписРедагувати

Народився як первісток з 12-ти дітей у сім'ї Володимира і Стефанії з роду Пєлак у бразилійському селі Ріо Прето, поблизу міста Прудентополіс (штат Парана), яке сьогодні здебільшого заселене українцями. Його першою мовою була українська.

Спершу навчався у початковій школі у рідному селі, потім у державній школі під проводом сестер Служебниць в селі Маркондес. З 1969 р. до 1973 р. вчився у василіянській малій семінарії Святого Йосифа в Прудентополісі. 16 січня 1974 р. розпочав новіціят у Чині отців Василіян у містечку Іваї, де впродовж двох років відбував вступне чернече випробування під проводом отця-магістра Тарсикія Залуцького.

22 січня 1976 р. склав тимчасову монашу професію і продовжив гуманістичні і філософські студії в монастирі Святого Василія Великого (Куритиба). Після філософії (1979—1981 рр.) настоятелі вислали його на богословські студії до Папського університету Святого Ансельма в Римі. Проживаючи в монастирі Головної управи Василіянського чину, брат Ґенезій 11 липня 1982 р. склав торжественну професію вічних обітів. Його богословські студії тісно перепліталися з працею в українській секції «Радіо Ватикан», бо на той час майже не було можливості запросити редактора чи фахівця з української мови з України чи, навіть, з діаспори. Таким чином він співпрацював з українською радіоредакцією впродовж тринадцяти років і ця праця дала йому нагоду ще більше пізнати Україну й Українську греко-католицьку церкву. 29 квітня 1984 р. брат Ґенезій отримав дияконські свячення з рук архієпископа Мирослава Марусина і по завершенні богословських студій, повернувся до Бразилії, щоб прийняти священиче рукоположення. Висвятив його єпископ Куритибський УГКЦ Єфрем Кривий, ЧСВВ 15 липня 1984 р. у м. Прудентополіс. По свяченнях о. Ґенезій повернувся до Риму, де продовжував працювати в українській секції «Радіо Ватикан», виконував обов'язки віце-ректора та економа Української Папської Колегії Святого Йосафата (1986—1991, 1993—1994), студіював східні церковні науки та історію Церкви в Папському Східному Інституті (1990—1991), був ректором Української Папської Колегії Святого Йосафата (1994—2009). Крім того, отець Ґенезій також виконував відповідальні уряди у Василіянському чині: вісім років був Генеральним Вікарієм Чину (2000—2008), а з 8 лютого 2012 р. ― Протоігуменом Провінції Святого Йосифа в Бразилії[1].

Головний настоятель Василіянського Чину святого ЙосафатаРедагувати

На XII Генеральній Капітулі Чину, що тривала з 2 до 20 липня 2012 р. в Римі, 10 липня отця Ґенезія обрано Протоархимандритом Чину на наступне восьмиріччя[2].

Протоархимандрит є Ієрархом у Василіянському Чині. Він представляє Чин перед Вселенською Церквою і суспільством, є законним представником Чину і має владу управління як у внутрішній, так і у зовнішній сферах, щодо всіх ченців і всього того, що стосується духовного та організаційного управління всіх Провінцій і чернечих Осідків Чину, згідно з нормами загального права і Статуту Василіянського Чину. Головний Настоятель Чину має обов'язок впродовж каденції двічі провести генеральну візитацію всіх провінцій і чернечих осідків (монастирів, резиденцій і парафіяльних домів) і, по можливості, особисто переговорити з усіма ченцями[3].

Так, впродовж 2013—2015 рр. Протоархимандрит о. Ґенезій Віомар провів перше повне коло візитацій усіх провінцій в Європі, Північній та Південній Америці:

  1. Провінція Святого Стефана в Угорщині ― 17-24 березня 2013 р.
  2. Провінція Святих Кирила і Методія в Словаччині ― 29 листопада — 4 грудня 2013 р.
  3. Провінція Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в Аргентині ― 19-27 лютого 2014 р.
  4. Провінція Святого Йосифа в Бразилії ― 20 січня — 11 квітня 2014 р.
  5. Провінція Найсвятішого Спасителя в Україні ― 7 серпня — 7 жовтня 2014 р.
  6. Провінція Святого Миколая в Україні ― 15-20 грудня 2014 р.[4]
  7. Провінція Покрови Пресвятої Богородиці в Польщі ― 16-24 квітня 2015 р.
  8. Провінція Святих Апостолів Петра і Павла в Румунії ― 30 квітня — 5 травня 2015 р.[5]
  9. Провінція Пресвятого Серця Ісусового в Канаді ― 15 травня — 4 червня 2015 р.
  10. Провінція Успіння Пресвятої Богородиці в Сполучених Штатах Америки ― 8 червня — 6 липня 2015 р.[6]

Наближення Ювілею 400-ліття заснування Василіянського ЧинуРедагувати

На протоархимандричу каденцію о. Ґенезія Віомара припадає визначний Ювілей 400-річчя від першої василіянської капітули (1617—2017), що відбулася в Новгородовичах (Білорусь) з 19 по 26 липня 1617 р. під проводом митрополита Йосифа Велямина Рутського (1574—1637) і на якій п'ять реформованих монастирів об'єдналися в один Руський Чин Святого Василія Великого Конґреґації Пресвятої Трійці. З нагоди наближення Ювілею цієї події, 19 квітня 2013 р. Протоархимандрит написав послання, адресоване всі ченцям Чину:

« Ювілей 400-ліття заснування Василіянського Чину Святого Йосафата, який будемо святкувати в 2017 р., – дійсно величний час радості як для нас, ченців, так і для Церкви та Божого люду. Це чудова нагода, щоб з усього серця та усім миром з Ієрархією, духовенством, монашеством і вірними прославляти Бога і складати Йому нашу щиру подяку за Його Провидіння й отримані дари. Адже не завжди Чинові, через переслідування й різні обмеження, траплялися нагоди урочистих святкувань. Цей Ювілей стає можливістю глибше застановитись над нашою власною посвятою і вірністю Богові через реалізацію свого покликання, отриманого з дару Отця для слідування за Христом Господом у Святому Дусі; споглянути на нашу вдячність Богові за Його щедрість; побачити якої любові плоди ми приносимо Богові своїм життям у світлі навчань і прикладу Святого Отця нашого Василія Великого і свщмч. Йосафата. За нами дійсно велика історія – життя Чину і Церкви – змагання багатьох наших попередників, які у своєму часі жили і діяли на славу Божу та спасіння душ. Цю історію годі охопити не те, що окремою книгою, а, мабуть, і тисячами книг, бо це історія осіб та інституцій: особисті історії тисяч монахів; історії монастирів, парафій, шкіл, друкарень, товариств тощо; діяння духовно-пасторальне, організаційне, просвітницьке й матеріальне...[7]. »
« Усвідомлення великих завдань і отриманих дарів Божої опіки завжди підтримувало запал ревності у настоятелів і підлеглих. Тому-то у цих Ювілейних святкуваннях нашу головну увагу треба звернути не так на зовнішність торжества, як радше на його молитовну і спільнотову сторону, щоб скласти достойну нашу подяку Богові за отримані ласки для Чину протягом століть, за отриману релігійну свободу, адже Він керує ходом історії. Наші святкування не мають бути тільки одноразовим актом вдячності, але природнім станом нашої пам’яті про Бога – «Бачити перед собою Господа в усьому»[8]. »

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Статут Василіянського Чину Святого Йосафата. Історія — Правила — Статут — Додатки. ― Жовква: Місіонер, 2010. ― 368 С. ― ISBN 978-966-658-184-9
  • Послання Протоархимандрита з нагоди підготовки до святкування 400-ліття заснування Чину. ― Жовква: Місіонер, 2013. ― 32 С. ― ISBN 978-966-658-294-5

ПосиланняРедагувати