Вілагоська капітуляція
Вілагоська капітуляція (угор. Világosi fegyverletétel) — капітуляція угорської революційної армії на чолі з Артуром Гергеї поблизу села Вілагош у Трансильванії (нині Ширія, Румунія) перед російською армією, підписана 13 серпня 1849 року[1]. Ознаменувала завершення Угорської революції 1848—1849 років.
Російська військова інтервенція ред.
Під впливом «весни народів» у Європі в березні 1848 року в Угорщині почалася революція, яка згодом переросла у війну за незалежність проти Австрії. Угорці проголосили незалежність 14 квітня 1849 року. У зв'язку з цими подіями імператор Франц Йосиф I звернувся до російського імператора Миколи I з проханням про допомогу. У червні 1849 року Росія ввела свої війська в Угорщину. Відтоді питання капітуляції угорців залишалося питанням часу, оскільки австро-російські сили були набагато сильніші за угорську революційну армію[2].
Вирішальною була битва під Темешваром, що закінчилася рішучою австрійською перемогою, після якої угорці вирішили здатися[3]. 21 липня капітан кавалерії Катларов і граф Федір Рідигер передали угорському міністру війни Гергеї пропозицію здатися з обіцянкою про те, що угорці, які брали участь у війні, будуть вільні. Гергеї через своїх офіцерів, зокрема Ласло Баттяні, передав відповідь, що вимагає, щоб усі угорці були вільні, а також що був би радий, якби хтось із російських царевичів одягнув Корону святого Стефана[4][5].
Напередодні остаточної поразки угорський лідер Лайош Кошут зрікся своєї посади диктатора на користь Гергеї[4].
Капітуляція ред.
Угорська армія капітулювала перед генералом Федором Рідигером 13 серпня 1849 року. Документ про капітуляцію було підписано поблизу села Вілагош у Трансильванії. Гергеї намагався показати умовами капітуляції, що Угорщина капітулювала перед Росією, але не перед Австрією. Проте такі намагання були марними, оскільки росіяни передали переможених угорців австрійській владі[3].
Наслідки ред.
Після капітуляції, попри прохання російського імператора про помилування переможених, австрійці вдалися до жорстоких репресій проти угорців. Вони засудили сотні солдатів та мирних мешканців до смерті і ще більше ув'язнили. Полонених призвали до австрійської армії.
6 жовтня 1849 року в місті Арад (нині Румунія) австрійці стратили 12 угорських генералів та одного полковника, відомих як тринадцять арадських мучеників. Того ж дня вони розстріляли Лайоша Баттяні — першого угорського прем'єр-міністра[6].
Примітки ред.
- ↑ Hermann, Róbert, ed. (1996). 1848-1849. A szabadságharc és forradalom története [History of the Hungarian Revolution 1848—1849] (in Hungarian). Budapest: Videopont.
- ↑ TheHistoryNet | Military History | Hungary's War of Independence. web.archive.org. 1 квітня 2008. Архів оригіналу за 1 квітня 2008. Процитовано 8 червня 2023.
- ↑ а б Hermann, Róbert (2004). Az 1848–1849-es szabadságharc nagy csatái («Great battles of the Hungarian Revolution of 1848—1849») (in Hungarian). Budapest: Zrínyi. p. 408. ISBN 963-327-367-6.
- ↑ а б Görgey Artúr: Életem és működésem Magyarországon 1848-ban és 1849-ben. mek.oszk.hu. Процитовано 8 червня 2023.
- ↑ Rosonczy Ildikó. „Újdonságok” az 1849-es orosz beavatkozásról. web.archive.org. Архів оригіналу за 16 грудня 2004. Процитовано 8 червня 2023.
- ↑ A magyar Napóleon vagy a „nemzet Júdása”? | ujszo.com. web.archive.org. 9 серпня 2017. Архів оригіналу за 9 серпня 2017. Процитовано 8 червня 2023.