Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Нова історична наука

«НОВА ІСТОРИЧНА НАУКА» — аналітично орієнтований напрям розвитку сучасної істор. науки, скерований на розробку наук. принципів і критеріїв аналізу, на використання в істор. дослідженні аналітичних методів, моделей і понять соціогуманітарних наук.

Як напрям розвитку історичної науки «Н.і.н.» постала в результаті подолання кризових явищ в європ. і північноамер. історіографії післявоєн. часу, що характеризувалися превалюванням у методології істор. пізнання ідеографічних підходів (сприйняття історії як науки про поодинокі та унікальні явища). У такому контексті «Н.і.н.» відіграла роль способу протистояння неокантіанським поглядам на історію як на дисципліну винятково суб’єктивну, що сприяло посиленню релятивістських акцентів та поширенню сумнівів у пізнавальних можливостях істор. науки загалом.

Переосмислення завдань і методів вивчення історії на шляху її сцієнтизації втілилося в оформлення «Н.і.н.» (або «нової історії» чи «нової наукової історії»), для представників якої засвоєння міждисциплінарних підходів, прийомів і методів соціальних, а частково природничих наук проголошувалося магістральним напрямом оновлення істор. науки. У пошуках нової методології істор. пізнання противники неокантіанства використали методи структуралізму, розроблені франц. ученими в лінгвістиці, а згодом поширені й на ін. гуманітарні дисципліни. З метою максимального видалення суб’єктивізму з процесу істор. пізнання категоріями вивчення обиралися вільні від суб’єктивних моментів т. зв. безсвідомі структури — екон. відносини, системи звичаїв і традицій, вірування тощо. У процесі пізнання соціального життя пріоритетним визнавалися побудови і вивчення типологічних моделей (К.Леві-Стросс).

Гол. об’єктом дослідження «Н.і.н.» обиралися сусп. структури, а предметом вивчення — соціально-екон. проблеми й масові явища соціального життя. Однією з пріоритетних тем аналізу була реконструкція внутр. стану сусп-ва і окремих його груп, виявлення співвідношення в них факторів екон., соціальної і політ. стабільності та факторів, що породжують соціальну дисгармонію. Історики праволіберальної течії гол. увагу зосереджували на вивченні стійких сусп. структур і інститутів, дослідники з радикально-демократ. табору віддавали перевагу розробці проблем масової свідомості та масової поведінки.

Характерною особливістю «Н.і.н.» стало активне використання кількісного (квантитативного) методу, а також міждисциплінарного підходу з опорою на досягнення соціології, психології, етнопсихології, антропології тощо. «Аналіз змісту» (контент-аналіз), що включає застосування філол. і психологічних методів вивчення лексики, дає можливість поглиблено вивчати одні джерела та встановлювати авторство інших.

Упродовж 1960—80-х рр., хоч позиції традиційної (насамперед ідеографічної) історіографії залишалися доволі сильними, «Н.і.н.» стала надзвичайно впливовим і в наук. плані достатньо перспективним напрямом розвитку істор. науки. Рух за впровадження її методів і прийомів набув міжнар. звучання, й обмін ідеями між франц. Анналів школою, брит. «народною історією» та дослідниками робітн. історії, спеціалістами по кількісній історії в США, італ. істориками, які займалися мікроісторією, тощо сприяв динамічному розвиткові цього напряму. В його межах розвивалися як традиційні напрями — екон., соціальна та політ. і конституційна історії, історія права, історія мист-ва й історія к-ри, так і істор. демографія, істор. антропологія, історична географія, істор. екологія, етноісторія, істор. психологія, історична соціологія тощо. У кожному з них виділились окремі дослідницькі поля та сформувалися свої внутр. підрозділи.

Незважаючи на щільність комунікації, у кожній з нац. історіографій «Н.і.н.» мала свою специфіку, що зумовлювалася як певними традиціями розвитку істор. науки, так і своєрідністю суспільно-політ. клімату й характером соціального замовлення. Так, «Н.і.н.» у Франції була генетично пов’язана зі школою «Анналів» і в ній домінуючим напрямом стала антропологія історична, заавансована вивченням історії колективних уявлень і колективної пам’яті (історії ментальностей), побутової к-ри і повсякденного життя людей, історії сім’ї, сексуальних відносин, хвороб тощо. У США в становленні «Н.і.н.» значну роль відіграв розвиток прикладної і теор. соціології та розроблена Т.Парсонсом «теорія соціального конфлікту». Встановлення логічного зв’язку «соціальна структура — соціальний конфлікт — соціальні зміни» дало можливість динамізувати вивчення багатьох важливих проблем і тематичних блоків, передовсім у галузі соціальної історії: расових й етнічних груп, демографічних спільнот (жінок, молоді, дітей) і соціальних організмів (сім’я, родичі), соціально-територіальних спільнот (міст, поселень), соціокульт. явищ (науки, мист-ва, релігії). Важливе місце в процесі досліджень посідали квантитативні методи. Натомість у Великій Британії розвиток «Н.і.н.» супроводжувався запозиченням методів соціології, демографії і, особливо, соціальної антропології, що забезпечило пріоритетність у брит. історіографії позицій «нової соціальної історії». Ще однією характерною особливістю брит. моделі розвитку «Н.і.н.» стало адаптування до нових умов положень неортодоксального марксизму й органічного його поєднання з антропологічними, психологічними та демографічними підходами (праці Е.Хобсбоума, Е.Томпсона, Дж. Рюде). Утвердження «Н.і.н.» в Зх. Німеччині відбувалося дещо сповільнено, що пояснювалося надзвичайно сильними позиціями ідеографічної історіографії. Лише в 1960-х рр. слідом за нім. «економічним дивом» у сусп-ві істотно посилилися позиції неолібералів, котрим були чужі настрої нім. ідеалістичного історизму. Помітний вплив на розвиток «Н.і.н.» в Німеччині справила франц. школа «Анналів», ідеї якої, щоправда, були дещо видозмінені під впливом рудиментів нім. ідеалістичного історизму з його акцентованою увагою до політ. процесів. Під впливом франко-брит. історіографії швидкими темпами розвивається напрям історії повсякдення, представники якої своє гол. завдання вбачають у реанімації наративного викладу історії та поверненні історії її гол. дійової особи — «маленької людини» з її переживаннями, прагненнями, звичками та світосприйняттям.

Загалом «Н.і.н.» значною мірою зуміла подолати крайні прояви суб’єктивізму та ірраціональності, характерні для ідеографічної школи кінця 1940-х — поч. 1950-х рр. Базуючись на кількісних методах досліджень, змогла проаналізувати масові джерела, що було непосильно для описової історіографії. Антропологія повернула в поле зору дослідників людину історичну як цілісний суб’єкт істор. дійства. Разом з тим «Н.і.н.» так і не розв’язала проблему створення заг. теорії історичного процесу. Застосування міждисциплінарного підходу спричинило включення в процес пізнання історичного великої кількості методик гуманітарно-соціальних наук, не запропонувавши при цьому способу синтезу їх результатів, що посилило фрагментацію історії, зумовило появу низки нових істор. дисциплін, які мало або зовсім між собою не пов’язані.

Література

Вжозек В. Историография как игра метафор: Судьбы «новой исторической науки». В кн.: Одиссей: Человек в истории. Культурно-антропологическая история сегодня: Сборник статей. М., 1991;
Репина Л.П. «Новая историческая наука» и социальная история. М., 1998; Историческая наука в ХХ веке: Историография истории нового и новейшего времени стран Европы и Америки. М., 2002.

Джерела

Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7.

Автор: В.М. Горобець.; url: http://history.org.ua/?termin=Nova_istorychna; том: 7