Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЗЕМЕЛЬНІ ТА ЗЕМЕЛЬНО–ЛІКВІДАЦІЙНІ КОМІСІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ 1918
ЗЕМЕЛЬНІ ТА ЗЕМЕЛЬНО-ЛІКВІДАЦІЙНІ КОМІСІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ 1918 — держ. органи, які займалися питаннями: землеволодіння і землекористування, купівлі та продажу землі, тимчасового управління сільс. маєтками, розвитку с. госп-ва. Створені для реалізації земельних реформ П.Скоропадського на базі земельних комітетів часів Української Центральної Ради.
Питаннями реформи відало мін-во земельних справ. На місцях цими питаннями займалися: регіональні управління хліборобства та держ. маєтностей; особливі комісії (вирішували питання про право на врожай 1918 із земель колиш. землевласників відповідно до спец. закону, ухваленого 27 трав. 1918); губернські та повітові земельні й земельно-ліквідаційні комісії.
Голів губернських земельних комісій призначав міністр земельних справ. До їх складу входили начальник місц. управління хліборобства та держ. маєтностей, інспектор с. госп-ва, керуючий землемірно-тех. відділом земельної комісії, представник Держ. земельного банку, голова або чл. губернської земської управи, двоє представників від великих землевласників, які володіли ділянками понад 5 десятин, двоє представників від середніх і дрібних землевласників (менше 5 десятин), представник губернської адміністрації, двоє представників місц. окружного суду, губернський земський агроном і двоє постійних чл. від мін-ва земельних справ. Усіх членів комісії призначали або обирали зі свого складу відповідні держ. інституції чи громад. орг-ції.
Губ. земельні комісії мали надзвичайні права. Вони могли в примусовому порядку вилучати с.-г. інвентар, який, на їх думку, використовувався неналежним чином, і передавати його для проведення робіт в ін. г-вах та для здійснення перевезень держ. значення. За рішенням цих комісій місц. нас. могло в примусовому та позасуд. порядку залучатися на термінові с.-г. роботи. Приблизно на таких самих засадах створювалися повітові земельні комісії. Міністр земельних справ призначав голову комісії. До складу комісії входили: голова або член повітової земської управи, землемір, представник Держ. земельного банку, двоє представників від великих землевласників, двоє представників від середніх і дрібних землевласників, представник повітової адміністрації, представник з’їзду мирових суддів, від двох до чотирьох постійних чл. від мін-ва земельних справ і земський агроном. Обов’язки поземельного впорядкування, які за часів Російської імперії виконувалися земськими дільничними начальниками та мировими посередниками, покладалися на постійних чл. комісії від мін-ва земельних справ. Повітові комісії приймали у своє тимчасове управління земельні маєтності на прохання власників і з дозволу губернських комісій на строк не більше одного року. Маєтки осіб, відсутніх на даний час у даній місцевості, приймалися повітовою комісією до управління за розпорядженням губернської комісії без заяви власника або його повіреного. Саме управління здійснювалося через передачу маєтків в оренду або через пряме господарювання за допомогою призначених фахівців. Видатки на цю справу забезпечувалися зі спец. кредитів мін-ва й поверталися з одержаних прибутків. Чистий прибуток передавався власникові, який міг у будь-який час вимагати повернення маєтку.
Поряд із земельними комісіями Рада міністрів Української Держави створила тимчасові повітові та губернські земельно-ліквідаційні комісії, в компетенцію яких входив розгляд справ: про поновлення порушеного володіння й користування землею; про повернення відібраних після Лютневої революції 1917 підпр-в, рибних ловів, знарядь та рухомого майна; про відшкодування збитків і винагороду за користування майном та маєтностями; про розрахунки за посіви на чужих землях без дозволу власників, володільців чи орендарів. До цих комісій були передані всі справи, майно, кошти колиш. земельних к-тів, земельних відділів рад робітн., сел. і солдатських депутатів та ін. орг-цій, що виникли після Лютневої революції 1917 й видавали розпорядження про землю. При виявленні зловживань з боку працівників інституцій і орг-цій, які діяли в берез. 1917 — квіт. 1918 на тер. України, винні могли притягатися до карної і цивільної відповідальності. Заяви про відновлення порушених прав землеволодіння чи землекористування до повітової комісії можна було подавати протягом 6 місяців з дня оголошення про початок її роботи. Заява про повернення втрачених маєтностей та майна подавалася до тієї комісії, на тер. діяльності якої знаходився маєток. Постанови та рішення повітової земельно-ліквідаційної комісії могли бути оскаржені в губернській земельно-ліквідаційній комісії. Рішення останньої вважалось остаточним й оскарженню не підлягало. Стягування збитків скривдженого з відповідача відбувалось або на добровільній основі, або через Державну варту Української Держави, або ж через губернські скарбниці.
Після приходу до влади Директорії УНР всі земельні та земельно-ліквідаційні комісії було скасовано, а натомість створено земельні управи.
Джерела
ред.- Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.
Автор: О.М. Мироненко.; url: http://history.org.ua/?termin=Zemelni_ta_zemelno_likvid_komisii_v_ukr_derzh_1918; том: 3