Вікіпедія

Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЕТИКЕТОЗНАВСТВО

< Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України

ЕТИКЕТОЗНАВСТВО (від франц. — étiquette — ярлик, правило поведінки, церемонія) — спеціальна історична дисципліна, яка вивчає етикети — усталені норми поведінки в різних колах, прошарках сусп-в, що існували та існують у межах різних цивілізаційних і етнічних спільнот. Дослідження правил етикету різних епох дає змогу визначити специфічні особливості відповідних періодів, сприяє відтворенню реальної картини подій минулого. Розрізняють, зокрема, такі види етикету: дипломатичний (протокол) — регулює спілкування працівників дипломатичного корпусу на офіц. прийомах, зустрічах, переговорах, раутах тощо відповідно до міжнар. правил; військ. — регламентує спілкування (відносини) офіцерського корпусу і солдатів на службі та в громад. місцях відповідно до вимог статуту; службовий — визначає певні аспекти поведінки кер. і підлеглого, колег по роботі; сімейний — регулює стосунки між дружиною і чоловіком, старшими і молодшими членами родини, дітьми та батьками; мовний — визначає стиль мовного спілкування.

В Україні здавна існував неписаний звід родинного етикету (див. «Повчання» Володимира Мономаха). Автор «Слова про Закон і Благодать» Іларіон теж приділяв значну увагу особливостям нац. етикету. Стефан Зизаній у «Казании святого Кирилла», Ф.Прокопович у Духовному регламенті 1721 наголошували на необхідності знати осн. правила спілкування між людьми. Філософ і мислитель Г.Сковорода у своїх пра-цях та курсах лекцій «Християнське благонравіє» сформулював осн. принципи етикету, який можна охарактеризувати як «християнський етикет».

1717 за указом рос. царя Петра I видано книгу «Юности честное зерцало» (витримала три видання), що містила збірку порад молодим дворянам (див. Дворянство) з приводу того, як поводитися у світському товаристві. В Табелі про ранги 1722 встановлювалася сувора ієрархія всіх видів служби та чинів, відповідно визначався і службовий етикет.

У 18—19 ст. дворянство Російської імперії перейняло франц. етикет. Законодавцем моди став імператорський двір, де регламентувалося все — від норм звертання до носіння одягу. 1842 вийшов указ імп. Миколи I про дозвіл на використання при пошитті одягу шовку, мережива, парчі виключно для осіб, віднесених до перших 5-ти класів Табеля про ранги.

У груд. 1917 декретом РНК Рад. Росії скасовано вживання приватних титулів зі звертанням «господин», скасовано військ. чини. Набув поширення «етикетний нігілізм».

Здобуття Україною держ. незалежності відкрило перед укр. фахівцями з Е. можливість звернутися до вивчення історії укр. нац. етикету та узагальнити досвід минулого в контексті правил етикету, прийнятих у сучасному цивілізованому світі.

Література

ред.

Юности честное зерцало. СПб., 1717; М., 1990;

  • Гексли Т. Эволюция и этика. В кн.: Русская мысль. М., 1893;
  • Шопенгауэр А. Свобода воли и основы морали: Две основные проблемы этики. СПб., 1896;
  • Аристотель. Этика. СПб., 1908;
  • Корейс М.,
  • Фолл Д. Школа вежливости. Прага, 1963;
  • Шварцман К.А. Этика поведения. М., 1963;
  • Бардин С.М. Этика взаимных отношений. М., 1972;
  • Сухомлинский В.А. Как воспитать нравственного человека (советы воспитателя). К., 1975;
  • Жуков Ю.М. Эффективность делового общения. М., 1988;
  • Смолка К. Правила хорошего тона. М., 1989;
  • Топорков А.Л. У истоков этикета. Л., 1990;
  • Медведев В.,
  • Попов А. В мире вежливости. М., 1991;
  • Коваль А.П. Ділове спілкування. К., 1992;
  • Новохацкая Л.П. Краткий справочник по этикету. К., 1992; Культура і побут населення України. К., 1993; Мы живем среди людей: Кодекс поведения. М., 1993; Правила хорошего тона: 240 кратких рекомендаций. К., 1993;
  • Холопова Т.И.,
  • Лебедева М.М. Протокол и этикет для деловых людей. М., 1995.

Джерела

ред.

Автор: М.Ф. Дмитрієнко.; url: http://history.org.ua/?termin=Etyketoznavstvo; том: 3

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія_історії_України/Статті/ЕТИКЕТОЗНАВСТВО&oldid=36328152