Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Археологія

АРХЕОЛОГІЯ

та дослідження давньої історії України. А. (від грец.— давній і слово, наука) — галузь істор. науки, що вивчає речові пам’ятки від палеоліту до пізнього середньовіччя включно і реконструює за ними давню історію сусп-ва. Речові джерела — рештки поселень, могильники, знаряддя праці, посуд, зброя, твори мист-ва — вивчаються спеціалістами-археологами шляхом розкопок, а також лабораторного їх дослідження. На завершальному етапі роботи археолог виступає як історик, котрий використовує для своїх висновків і речові, і писемні джерела.

А. значно розширила просторові й часові горизонти історії. У 1-й пол. 19 ст. завдяки виявленню й розшифруванню єгипетських ієрогліфів і вавилонського клинопису писемна історія стала нараховувати 5000 років. Все, що ми знаємо про дописемну історію людства (а воно, згідно з останніми знахідками, існує бл. 2 млн років), завдячуємо винятково А.

Перші розкопки в Україні проведено в 30-ті рр. 17 ст. за ініціативи митрополита Київ. і Галицького. Могили на місці ДЕСЯТИННА ЦЕРКВА. Систематичні й цілеспрямовані археол. дослідження розпочалися наприкінці 18 — поч. 19 ст., коли на пд. України розгорнулись розкопки скіф. царських курганів, антич. міст Пн. Причорномор’я (див. Давньогрецькі міста Північного Причорномор'я). Виявлені археол. знахідки стали основою для створення музеїв у Миколаєві (1806), Феодосії (1811), Одесі (1825), Керчі (1826). Впродовж 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст. розкопки в Україні провадились на палеолітичних та слов’яно-рус. пам’ятках. Крім того, виявлено не знані раніше старожитності трипільської культури (5—3 тис. до н. е.), полів поховань (2 ст. до н. е. — 5 ст. н. е.). Значний внесок у розвиток А. в Україні цього часу зробили І.Забєлін, Д.Самоквасов, Б.Фармаковський, В.Хвойка, М.Біляшівський, О.Спіцін та ін.

Від 1919 археол. дослідження перестали бути справою вузького кола любителів старовини й дістали держ. підтримку. В системі УАН створюється Комісія з укладання археол. карти України (див. Інститут археології НАН України), котрій доручили не лише досліджувати пам’ятки старовини, а й охороняти їх. За час, що минув від 1919, А. України збагатилася новими відкриттями і знахідками. Здійснено масштабні розвідки пам’яток, їх картографування, а також реєстрацію, найвизначніші з них зараховано до числа об’єктів, що охороняються державою. На багатьох з них проведено стаціонарні розкопки.

Помітних успіхів досягнуто у дослідженні кам’яної доби в Україні. Розкопки палеолітичних стоянок Межиріч на Черкащині, Добраничівка на Київщині, Королеве на Закарпатті, крим. місцеперебувань первісних людей дали змогу з’ясувати час появи на нашій тер. перших людей (бл. 1 млн років тому), відтворити найдавніші житла з кісток мамонта, простежити еволюцію первісних знарядь праці, зробити відкриття у сфері ідеологічних уявлень найдавніших людей ( С.Бібіков, І.Шовкопляс, О.Черниш, В.Гладилін, Ю.Колосов).

Серед пам’яток нео-енеолітичної епохи центр. місце належить давньоземлеробській трипільській к-рі. Відкриті й досліджені останнім часом поселення-гіганти пл. 250—400 га дають якісно нові дані для вивчення історії нас., що їх залишило, а також змогу висловити припущення про протоміський характер його розвитку (С.Бібіков, Т.Мовша, О.Цвек, М.Шмаглій, В.Круц).

Значна увага приділяється вивченню пам’яток бронзової доби лісостепової і степової зони України (2-ге тис. до н. е.). Археол. знахідки засвідчують не лише госп.-культ. особливості регіонів, а й вносять багато нових даних у вирішення проблеми етногенезу праслов’ян (С.Березанська, І.Артеменко, О.Шапошніков, В.Отрощенко).

Дослідження пам’яток доби ранньої залізної доби (1-ше тис. до н. е.) позначене відкриттям багатих скіф. курганів (МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ КУРГАН, Бердянський, Огуз, Товста Могила, Гайманова Могила, Братолюбівський), розкопками городищ скіф. часу (див. Скіфи), у т. ч. найбільшого в Україні БІЛЬСЬКЕ ГОРОДИЩЕ площею понад 2 тис. га ( О.Тереножкін, В.Іллінська, М.Чередниченко, Ю.Болтрик, 0І0І0І0І0ЛІНКНЕПРАЦЮЄ0І0І0І0І0Б.Мозолевський, В.Бідзіля, А.Кубишев, В.Мурзін).

Традиційно результативними є розкопки антич. пам’яток Пн. Причорномор’я, що датуються 6 ст. до н. е. — 4 ст. н. е. Це Ольвія та її округа, Тірас, Херсонес Таврійський, Пантікапей, залишки ін. грец. і рим. поселень. Матеріали їхніх розкопок дали змогу висвітлити чимало важливих проблем, зокрема особливості грец. колонізації, характер взаємодії місц. і прийшлого нас., історію містобудування та ін. ( Л.<Славін, Е.Соломоник, С.Крижицький, В.Лапін, В.Кадеєв, А.Русяєва, В.Зубар).

Великі дослідження здійснено на слов’ян. пам’ятках (кін. 1 тис. до н. е. — 3-тя чв. 1 тис. н. е.). Одним із важливих їхніх досягнень стало відкриття слов’ян. старожитностей 5—7 ст., які заповнили широку хронологічну лакуну в системі к-р 1 тис. н. е. Сх. Європи (В.Баран, 0І0І0І0І0ЛІНКНЕПРАЦЮЄ0І0І0І0І0М.Смішко, В.Петров, Д.Березовець, М.Брайчевський, Д.Козак, О.Приходнюк).

Об’єктами постійної уваги є пам’ятки часів Київської Русі. Поряд з розкопками великих міськ. осередків, таких, як Київ, Чернігів, Переяслав, Галич (давній) , вивчаються менші міста (Новгород-Сіверський, Білгород, Василів, ЗВЕНИГОРОДКА), міста-фортеці, сільс. поселення, некрополі. Здобуті матеріали значно доповнили писемні джерела, допомогли повніше висвітлити проблеми походження й становлення Давньорус. д-ви, виникнення й розвитку міст, формування рус. етнокульт. спільності тощо (В.Довженок, В.Гончаров, М.Кучера, АУЛІХ Вітольд Вітольдович, П.Толочко, В.Коваленко, О.Сухобоков, О.Моця). Важливі здобутки отримано багаторічними систематичними розкопками Києва (П.Толочко, Г.Івакін, М.Сагайдак, В.Харламов, І.Мовчан). Останнім часом археол. дослідження дедалі більше охоплюють пам’ятки укр. середньовіччя (Г.Івакін).

Систематичні розкопки дали сотні тисяч артефактів, котрі заповнили фонди Ін-ту археології, склали зібрання багатьох музеїв України. В їх вивченні застосовуються не лише традиційні археол. методи — типологічний, порівняльно-істор., стратиграфічний та ін., а й нові, зокрема методи точних і природничих наук — мат. статистики, структурного аналізу чорних і кольорових металів, палеоботанічний, палеозоологічний, палеоантропологічний, археомагнітний, радіокарбонний та ін.

Найважливіші досягнення археол. науки в Україні підсумовані у фундаментальній тритомній праці «АРХЕОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РСР» (т. 1, 2 — 1971, т. 3 — 1975), доповнене вид. якої вийшло у світ рос. мовою 1985—86. Велика робота з узагальнення деяких розділів А. України виконана в монографіях С.Бібікова, І.Шовкопляса, Д.Телегіна, В.Даниленка, С.Березанської, О.Тереножкіна, С.Крижицького, В.Барана, В.Довженка, М.Брайчевського, С.Висоцького, П.Толочка та ін.

Багаторічні розкопки засвідчують, що в Україні винятково багато археол. пам’яток усіх істор. епох. Її давня історія знала періоди незвичайного піднесення, коли досягнення пращурів набували високого світ. рівня. Так було у 4—3 тис. до н. е., які позначені розвитком блискучої трипільської к-ри, ств. першими хліборобами України. Так було у 6— 3 ст. до н. е. у скіф. часи, коли худож. к-ра місц. нас. опліднювалася високим мист-вом греків. В Україні (Крим і Пн. Причорномор’я) збереглися залишки міст і поселень антич. цивілізації, яка лишила тут помітні сліди. Прилученням до високих надбань Риму характеризується черняхівська культура, співтворцями якої були слов’ян. племена 2—5 ст. н. е. Європ. рівнем розвитку відзначалася Київ. Русь.

Метою А. є не лише всебічне вивчення археол. пам’яток, а й відтворення давньої історії України, зокрема висвітлення проблем первісного залюднення тер. України, виникнення та розвитку відтворюючих форм господарювання, історії та к-ри скіфів і сарматів, антич. д-в Пн. Причорномор’я, етногенезу та ранньої історії сх. слов’ян, історії та к-ри Київ. Русі. Істор. інтерпретація археол. джерел подана у тритомній фундаментальній праці «Давня історія України» (т. 1 — 1997, т. 2 — 1998, т. 3 — 2000). Публікація археол. матеріалів та істор. узагальнень здійснюється також в єдиному в Україні спеціалізованому ж. «Археологія».

А. в Україні розвивається в тісній співпраці вітчизн. науковців з археологами провідних археол. центрів світу: Москви, Санкт-Петербурга, Мінська, ВАРШАВА, Кракова, Софії, Бухареста, Будапешта, Братислави, Парижа, Бордо, Гамбурга, Шлезвіга та ін. Вищим виявом цієї співпраці є проведення спільних археол. експедицій, а також виконання видавничих проєктів.

Література

Археологія Української РСР, т. 1—3. К., 1971—75; Давня історія України, т. 1—3. К., 1997—2000.

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: П.П. Толочко; url: http://history.org.ua/?termin=Arkheolohiia; том: 1