Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Античні держави Північного Причорномор"я

АНТИЧНІ ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я

Перше давньогрец. поселення у Пн. Причорномор’ї — Борисфеніда — виникає на о-ві (тоді п-ові) Березань у 2-й пол. 7 ст. до н. е. В 6 ст. засновуються майже всі найбільш значні пн.-причорномор. міста: біля гирла р. Тірас (нині Дністер) — Тірас, Ніконій; у пониззі Гіпаніса (нині Пд. Буг) — Ольвія; у Зх. Криму — Херсонес Таврійський, КЕРКІНІТИДА, Калос-Лімен; у Сх. Криму — Феодосія, Кіммерік (бл. 50 км на пд. зх. від Пантікапею), КІТЕЙ (бл. 38 км на пд. зх. від Пантікапею), Німфей, Тірітака, Пантікапей, МІРМЕКІЙ, 0І0І0І0І0ЛІНКНЕПРАЦЮЄ0І0І0І0І0Порфмій (біля найбільш вузької ч. Керченської протоки). На Сх. узбережжі Боспору Кіммерійського (нині Керченська протока) — Фанагорія, ГЕРМОНАССА, ГОРГІППІЯ, КЕПИ, Тирамба та ін. Практично навколо всіх міст виявлено залишки численних тогочасних сільс. поселень і садиб.

Крім міст, греки засновують кілька святилищ, що мали міжполісне значення: Афродіти Апатури — поблизу Фанагорії; святилище із статуєю Партенос — на мисі Партеній; кабірів, Афродіти, Деметри — у Німфеї; Деметри — на Гиполаєвому мисі (на місці злиття Дніпра та Пд. Бугу); гай Гекати — на Кінбурнському п-ові; Ахіллів дром — на Тендрівській косі. Особливе значення мало засноване ольвіополітами святилище обожнюваного героя Троянської війни Ахілла на о-ві Левка.

Антич. міста-поліси були самостійними д-вами, за держ. устроєм — аристократичними або демократ. республіками. Винятком було Боспорське царство, до якого увійшли, крім грец. міст, тер., заселені варварськими племенами синдів, меотів та ін.

У тисячолітній історії причорноморс. д-в виділяють три періоди.

Перший період — еллінський (2-га пол. 7 ст. до н. е. — серед. 1 ст. до н. е.) — це період поширення у Пн. Причорномор’ї грец. к-ри. Для цього періоду характерні тісні культ. та екон. взаємини з грец. світом — містами Середземномор’я та Причорномор’я, а також з навколишніми племенами. Основою матеріальної та духовної к-ри нас., політ. й адм. організації д-в і сусп-ва, норм життя, відправлення культів були еллінські традиції (див. Еллінізм). Серед нас. пн.-причорномор. міст процент вихідців з тамтешніх племен був невеликим.

Другий період — римський (2-га пол. 1 ст. до н. е. — 70-ті рр. 2 ст. н. е.). У цей час рим. вплив охопив усе Пн. Причорномор’я, а кілька міст, зокрема Тіра, Ольвія, Херсонес, були приєднані до рим. пров. Нижня Мезія.

Третій період — пізньоантичний — для Боспора та Херсонеса датується 3-ю чв. 3 ст. н. е. — серед. 4 ст.; для Ольвії — 3-ю чв. 3 ст.—70-ми рр. 4 ст. Для Ольвії та Тіри це час поступового занепаду.

У першому періоді виділяють кілька етапів. На першому (за грец. періодизацією — архаїчному; 6 ст. — поч. 4 ст. до н. е.) завершується становлення антич. центрів. Відносини із місц. племенами спокійні — перші грец. поселення навіть не мали оборонних споруд. Існують тісні культ. та екон. зв’язки з містами Іонії, о-вами Егейського м. — Хіос, Самос, Лесбос, Родос, з містами Афіни, Корінф та ін. Наприкінці архаїчного часу міста, житлова забудова яких спочатку складалася із землянок та напівземлянок, набувають звичайного для Стародавньої Греції вигляду.

На другому етапі (класичному; 5—30-ті рр. 4 ст. до н. е.) відбувається первинне піднесення економіки. Активно розвиваються с. госп-во, ремесла, внутр. та зовн. торгівля, зростає значення цих центрів у грец. світі. Пн.- причорномор. міста-д-ви, особливо Боспорське царство, були важливими постачальниками с.-г. продукції, зокрема зерна, до Аттики (обл. Стародавньої Греції). За повідомленням Демосфена, Боспор щороку вивозив до Афін 400 тис. медимнів (16 700 т) зерна. Постачали у міста до Греції й рабів. У 30-ті рр. 5 ст. до н. е. у Понті Евксінському побувала афінська ескадра на чолі з Періклом, внаслідок чого ч. антич. міст на деякий час увійшла до складу Афінського мор. союзу. Посилилася взаємодія з місц. племенами.

Третій етап (елліністичний; остання третина 4 ст. — серед. 1 ст. до н. е.) став часом найвищого екон. піднесення антич. д-в. В останній третині 4 ст. — 1-й пол. 3 ст. до н. е. розбудовують- ся міста, посилюється їхня екон. база, значно зростає торгівля з містами Пд. Понту — Синопою та Гераклеєю, центрами островів Егейського м., Малою Азією. Приблизно із серед. 3 ст. до н. е. починається активне переміщення кочових племен, зокрема сарматів. Це підривало основу добробуту антич. д-в — с. госп-во, перешкоджало обмінним стосункам. Ця криза виразно відображена у декреті на честь ольвійського багатія Протогена, в якому йдеться про численні дари варварським правителям, зокрема цареві Сайтафарну, про готування навали галатами та скірами, про посухи та неврожаї. Кризові явища переживали й інші поліси Пн. Причорномор’я.

Екон. криза, супроводжувана сплеском сусп. та етнічних суперечностей, особливо загострилася у серед. 2 ст. до н. е. Наприкінці 2 ст. до н. е. понтійський цар Мітрідат VI Євпатор об’єднує під своєю владою Тіру, Ольвію, Херсонес, Боспор. Антич. д-ви Пн. Причорномор’я опинилися у зоні зіткнення інтересів Понтійське царство та Риму (див. Рим стародівній).

63 до н. е. антич. міста повстали проти Мітрідата VI. Першою піднялася Фанагорія, до неї приєдналися Німфей, Феодосія, Херсонес, Пантікапей. У вирі повстання Мітрідат VI загинув, а пн.-понтійські міста звільнилися з-під його влади.

Боротьба Понтійського царства з Римом закінчилася перемогою останнього та поширенням його впливу на антич. д-ви Пн. Причорномор’я.

На початковому етапі 2-го періоду (серед. 1 ст. до н. е. — серед. 2 ст. н. е.) римляни поступово закріплюються у Пн. Причорномор’ї. У 60-ті рр. 1 ст. н. е. Римові, хоча й номінально, вдалося підпорядкувати Боспор. Не раз Рим виступав на захист Херсонеса як від зазіхань Боспора, так і від навал варварів — пізніх Скіфи. Особливо значна акція була здійснена у 63 н. е., коли скіфів розгромив сильний військ. загін, що прибув до Херсонеса морем, під кер-вом правителя рим. провінції Нижня Мезія Плавтія Сільвана.

Неспокійним було життя і в Ольвії — у 2-й пол. 1 ст. н. е. вона, можливо, потрапила у залежність від сарматських царів (про це свідчить карбування в Ольвії монет скіф. царів Фарзоя та Інісмея). Лише за імп. Траяна (98—117) Рим почасти захищав Ольвію від варварів — сюди прибув загін рим. піхоти, а за імп. Антоніна Пія (138—161) було послане військо для боротьби з навалою таврів і скіфів (див. також Тавроскіфи).

Другий етап рим. часу (серед. 2 ст. — 3-тя чв. 3 ст. н. е.) виявився найбільш стабільним для антич. д-в. Постійна присутність рим. військ сприяла цьому. У ці часи Тіра, Ольвія та Херсонес входять до складу пров. Нижня Мезія.

В цілому Ольвія у другому періоді втрачає значення одного з найбільших центрів. Тер. її скорочується майже втричі. Однак, незважаючи на присутність у місті рим. військ, Ольвія залишається д-вою із самоврядуванням, з великою сільс. округою, із самостійною економікою, досить широкими торг. зв’язками. У більш сприятливому становищі опинився Херсонес — він був осн. опорним пунктом рим. військ у Криму. Тер. міста навіть трохи зростає, але сільс. округа скорочується. Безсумнівною є важливість Херсонеса в системі захисту рим. рубежів. Найбільш сприятлива ситуація, особливо в екон. відношенні, складається на Боспорі, який практично не залежав від Риму. Тер. його столиці Пантікапею у перші століття н. е. збільшується майже вдвічі і сягає 100 га. З’являються нові поселення та городища, напр., ІЛУРАТ.

Завершальний етап існування антич. д-в Пн. Причорномор’я був трагічним для багатьох з них. Ольвія, як і Тіра, не пережила гунської (див. Гуни) навали, але, на відміну від Ольвії, на залишках Тіри згодом з’являється золотоординське місто, потім турец. фортеця і, нарешті, сучасне м. Білгород-Дністровський. Херсонес та Пантікапей при візант. імп. Юстініані I були включені до Візант. імперії (див. Візантія). У цих містах продовжується життя і в часи раннього та пізнього середньовіччя. Загалом впродовж другого і третього періодів майже в усіх антич. центрах регіону продовжував переважати еллінський спосіб життя. Найбільше грец. традиції збереглися в Ольвії, де навіть у 1 ст. н. е., за свідченням ритора із пров. Віфінія ДІОН ХРИСОСТОМ (40—115), усі ольвіополіти шанували ГОМЕР, знали 0І0І0І0І0ЛІНКНЕПРАЦЮЄ0І0І0І0І0Платона. Більший вплив Риму був у Херсонесі та Тірі. Рим. традиції, зокрема у містобудівництві, проявилися, гол. чин., у зведенні в таких містах, як Ольвія, Тіра, Херсонес, рим. цитаделей, у появі терм тощо. У побуті рим. впливи проявилися переважно в житті заможних громадян — у декорі будинків, у використанні рим. імен, латини, парадного червонолакового та скляного посуду тощо.

Середній культ. рівень нас. пн.-причорномор. міст мало поступався рівню греків Середземномор’я. Вільне нас. мало таку ж освіту, як і мешканці Греції. З написів відомо, що в Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї, Фанагорії, Горгіппії, Танаїсі існували гімнасії, де займалися не тільки фізичним вихованням, а й освітою молоді. Про значне поширення письменності свідчать численні графіті на посуді — присвяти, побажання, шкільні вправи, а також знахідки стилів. Відомі й приватні листи, вирізьблені на свинцевих пластинах. У фізичному вихованні значна увага приділялася п’ятиборству, кулачному бою, верховій їзді, стрільбі з лука та ін. У спортивних змаганнях брали участь і державні діячі — АРХОНТИ, стратеги, агораноми. В одному з ольвійських декретів, зокрема, зазначається, що Анаксагор, син Демагора, пустив стрілу на 282 оргії (521,7 м). Мешканці Пн. Причорномор’я оволоділи лічбою, користувалися поширеними у Греції мірами довжини, площини, об’ємів (рідин, сипучих тіл), ваги й рахунку грошей. Їхній календар, у якому було 12 місяців по 30 і 29 днів, що в певні роки потребувало введення додаткових місяців та днів, відповідав грец., хоча назви місяців у різних полісах могли відрізнятися. Початок нового року припадав приблизно на серед. лип.

Відомі досить визначні пн.- причорномор. діячі: херсонеський історик Сіріск (3 ст. до н. е.), географ Діонісій Ольвіанський (1 ст. до н. е.), боспорські філософи Смікр та Діфіл (остання третина 4 ст. до н. е.), а також Стратонік (кінець 1 ст. — 1-ша пол. 2 ст. н. е.), вчені — вихідці з Пн. Причорномор’я, які мешкали у Греції, — філософи Біон Борисфеніт (3 ст. до н. е.), Сфер Боспорський (3 ст. до н. е.), історик Посидоній Ольвіополіт (3 ст. — 1-ша пол. 2 ст. до н. е.). Серед учасників музичних змагань у Дельфах (давньогрец. місто біля підніжжя г. Парнас, Греція) згадується як учитель музики боспорянин Ісіл. Судячи з наявності у Пн. Причорномор’ї театрів, храмів, скульптурних зображень та ін. місц. витворів мист-ва, у т. ч. прикладного,

місц. поети, архітектори, музики, письменники, пензлярі були добре знайомі з надбанням сучасної їм грец. к-ри. Про це свідчать також знахідки теракотових театральних масок місц. вир-ва (трагічних і комічних); зображення на

стелах і в розписах склепів музик та їхніх інструментів (кіфар, флейт, лір, труб); нарешті, високохудожні монументальні розписи боспорських склепів; численні знахідки скульптури місц. вир-ва, архіт. деталі тощо. Збереглися й літ. пам’ятки — епітафії та графіті, які свідчать про знайомство пн.-причорномор. греків з основами віршування. Особливо цікаві з них знайдені в Херсонесі та на Боспорі.

Отже, в Пн. Причорномор’ї були добре обізнані з передовою на той час грец. к-рою.

Водночас і Пн. Причорномор’я було досить відоме у Греції. Згадки про нього з’являються уже в 1-й пол. 6 ст. до н. е., коли філософ Анаксімандр Мілетський склав карту світу, а ГЕКАТЕЙ МІЛЕТСЬКИЙ її доповнив та уточнив. Згадки про Пн. Причорномор’я є у творах грец. драматургів — Есхіла, Софокла і особливо Евріпіда — автора «Іфігенії в Тавриді», а також у промовах афінських ораторів: Лісія, ІСОКРАТ Демосфена, Есхіла. Відомості про Пн. Причорномор’я містяться і в ін. авторів, причому не тільки у географів, зокрема у Страбон чи Птолемей а й у Полібія, ДІОДОР СИЦИЛІЙСЬКИЙ, Пліній Старший, АППІАН, Мели Помпонія та ін.

Особливе значення для вивчення ранньої історії Пн. Причорномор’я, зокрема Скіфії, має «Історія» Геродота, який, імовірно, бл. серед. 5 ст. до н. е. відвідав Ольвію. Четверта книга цієї праці присвячена історії скіф. племен, зокрема походові перського царя Дарія на скіфів, легенді про скіф. царя Скіла, який мав у Ольвії палац, описові природи та звичаїв нас. Пн. Причорномор’я. Цікаві відомості подають і більш пізні автори, зокрема, Пліній Старший у «Природничій історії» дає геогр. та етногр. зведення про Скіфію та грец. колонії.

В антич. містах Пн. Причорномор’я розкопані численні залишки храмів, вівтарів, фортечних, поховальних споруд, житлових будинків тощо, а пам’ятки матеріальної і духовної к-ри цих міст прикрашають вітрини багатьох, у т. ч. закордонних, музеїв.

Прогресивна роль А.д.П.П. проявилася насамперед у прискоренні соціально-екон. і політ. розвитку навколишніх племен. Середньовічні міста Криму стали прямими спадкоємцями надбань антич. сусп-ва.

К-ра нас. А.д.П.П. вплинула на життя скіфів, лісостепових племен, фракійців (див. Фракія), синдів, меотів, сарматів, носіїв черняхівської культури. Грец. амфори, столовий і парадний посуд, прикраси увійшли у побут цих племен. Були запозичені у припонтійських еллінів і певні прийоми арх-ри та буд-ва, ремесел, окремі елементи духовної к-ри, зокрема культи Діоніса і Геракла.

Водночас А.д.П.П. були повноцінною складовою антич. сусп-ва взагалі. В Елладі були відомі діячі к-ри та вчені з цих д-в, а саме Пн. Причорномор’я стало місцем подій багатьох давньогрец. міфів та театральних вистав. Завдяки грекам Пн. Причорномор’я в скарбницю загальноеллінської к-ри увійшли відомості про варварський світ Пд.-Сх. Європи.

Нарешті, саме з Пн. Причорномор’я, зокрема з Пантікапея та Херсонеса, почалося проникнення на терени майбутньої України нової релігії — християнства.

Література

ред.

Доватур А.И. и др. Народы нашей страны в «Истории» Геродота. Тексты, перевод, комментарий. М., 1982;

  • Археология Украинской ССР, т. 2, ч. 2. К., 1986;
  • Скржинская М.В. Древнегреческий фольклор и литература о Северном Причерноморье. К., 1991; Давня історія України, т. 2, ч. 2. К., 1998; Ольвия. Античное государство в Северном Причерноморье. К., 1999.

Джерела

ред.

Автор: С.Д. Кржицький; url: http://history.org.ua/?termin=Antychni_derzhavy; том: 1