Війна в Інгушетії
43°12′ пн. ш. 45°00′ сх. д. / 43.2° пн. ш. 45° сх. д.
| Війна в Інгушетії | |
 | |
| Країна |
 Росія |
|---|---|
| Місце розташування | Інгушетія |
| Момент часу | 21 липня 2007 |
| Час/дата початку | 21 липня 2007 |
| Час/дата закінчення | 19 травня 2015 |
 | |
Повстання в Інгушетії почалася в 2007 році як ескалація повстання в Інгушетії, пов'язаного з російською окупацією Чеченської Республіки Ічкерії. Місцеві правозахисники та опозиційні політики охарактеризували конфлікт як громадянську війну; інші назвали це повстанням.[1] До середини 2009 року Інгушетія обігнала Чечню як найжорстокіша з республік Північного Кавказу. Однак до 2015 року повстання в Республіці значно ослабло, а кількість жертв суттєво знизилася за наступні роки.[2][3]
Історія
ред.26 липня 2007 року в Інгушетії була розпочата масштабна операція з безпеки, включаючи замах на президента Мурата Зязікова п’ятьма днями раніше.[4] Москва направила додатково 2500 військовослужбовців МВС, що майже втричі збільшило кількість спецназу в Інгушетії.[5] Протягом наступних кількох днів сотні чоловіків були схоплені під час зачисток, а кілька офіцерів безпеки були вбиті та поранені в результаті триваючих нападів.[6] До жовтня 2007 року міліції та силовикам Інгушетії було видано наказ припинити інформування ЗМІ про будь-які «інциденти терористичного характеру».
У 2008 році під час утримання під вартою був убитий Магомед Євлоєв, власник критичного опозиційного сайту Ingushetia.ru.
Президента російської окупаційноЇ влади Мурат Зязіков, колишного генерала КДБ попросили піти у відставку. 30 жовтня 2008 року президент Росії Дмитро Медведєв підписав указ про звільнення Зязікова з посади і заміну його підполковником Юнус-беком Євкуровим.[7]
За даними окупаційних російських поліцейських джерел, майже 50 осіб (у тому числі 27 повстанців, 18 поліцейських і двоє цивільних) загинули в майже щоденних сутичках за перші три місяці 2009 року. 10 червня 2009 року заступницю голови Верховного суду Інгушетії Азу Газгірєєву застрелили[8], а 13 червня біля свого будинку застрелили колишнього віце-прем'єр-міністра Башира Аушева . [9] У жовтні 2010 року інгушське відділення ісламістського угруповання «Емірат Кавказ» оголосило мораторій на вбивство поліцейських; за словами президента Євкурова, за п’ять років до 2 жовтня 2010 року в Інгушетії було вбито 400 поліцейських.
Після 2010 року рівень насильства в Інгушетії почав знижуватися,[10] ця тенденція продовжувалася, при цьому загальна кількість жертв в республіці знизилася більш ніж на 60 відсотків з 2013 по 2014 рік.[3] У 2014 році ватажок повстанців Артур Гетагажев був убитий силовиками. У середині 2015 року Євкуров заявив, що повстання проти окупації в республіці було «розгромлено». Він сказав, що 80 бійців з угруповання здали себе та були амністовані, а кількість активних повстанців, що залишилися, значно скоротилася.[2]
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Blomfield, Adrian (1 вересня 2008). Russia faces new Caucasus uprising in Ingushetia. The Daily Telegraph. London. Архів оригіналу за 27 February 2009. Процитовано 30 квітня 2010.
- ↑ а б Yevkurov Says Insurgency 'Defeated' In Ingushetia. RadioFreeEurope/RadioLiberty. 19 травня 2015. Архів оригіналу за 22 May 2015. Процитовано 22 травня 2015.
- ↑ а б Why Is The Death Toll Tumbling In The North Caucasus?. RadioFreeEurope/RadioLiberty. 10 лютого 2015. Архів оригіналу за 23 April 2015. Процитовано 22 травня 2015.
- ↑ Suspects Detained In Ingushetia After Attack On FSB. Архів оригіналу за 24 квітня 2016. Процитовано 3 квітня 2016.
- ↑ Violence escalates in turbulent Russian region. Архів оригіналу за 14 квітня 2016. Процитовано 3 липня 2017.
- ↑ Russia: Security Sweep Fails To Stem Violence In Ingushetia. Архів оригіналу за 24 квітня 2016. Процитовано 3 квітня 2016.
- ↑ Zyazikov Steps Down. North Caucasus Analysis. The Jamestown Foundation. 31 жовтня 2008. Архів оригіналу за 26 December 2010. Процитовано 8 травня 2011.
- ↑ Attack on Russian regional leader. BBC News. 22 червня 2009. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 2 січня 2010.
- ↑ Another Killing in Region Bordering Chechnya. New York Times. Associated Press. 10 червня 2009. Архів оригіналу за 21 May 2013. Процитовано 22 червня 2009.
- ↑ Russian Economist Denounces Yevkurov's Record in Ingushetia. Jamestown Foundation. 4 серпня 2014. Архів оригіналу за 22 May 2015. Процитовано 22 травня 2015.
Посилання
ред.- Локшина, Таня. Як Чечня потрапила до Інгушетії [Архівовано 30 жовтня 2021 у Wayback Machine.], The Guardian, 8 липня 2008 р.
- Ліхі, Кевін Деніел. Повстання в Інгушетії посилює нестабільність Росії на Північному Кавказі [Архівовано 28 жовтня 2021 у Wayback Machine.], World Politics Review, 18 листопада 2008 р.
- Локшина, Таня. Інгушетія в облозі [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.], Хьюман Райтс Вотч, 1 липня 2009 р
- Пахоменко, Варвара. Покинута Інгушетія [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.], OpenDemocracy, 16 серпня 2009 р.
- Посилання в Інгушетії [Архівовано 28 жовтня 2021 у Wayback Machine.], BBC News, 12 листопада 2009 р. (відео)