Воєводін Петро Іванович
Воєводін Петро Іванович (рос. Воеводин, Пётр Иванович; 30 червня (12 липня) 1884, Суми — 25 листопада 1964, Москва) — російський революціонер, комуністичний і державний діяч, радянський організатор кіновиробництва в СРСР, редактор. Герой Соціалістичної Праці (1964).
| Воєводін Петро Іванович | |
|---|---|
| рос. Воеводин, Пётр Иванович | |
 | |
| Народився |
30 червня (12 липня) 1884 Суми, Харківська губернія, Російська імперія[1] |
| Помер |
25 листопада 1964 (80 років) Москва, СРСР[1] |
| Поховання | Новодівичий цвинтар і Новодівичий цвинтар |
| Країна |
 СРСР Російська імперія |
| Національність | українець |
| Діяльність | політик, державний діяч, революціонер |
| Членство | Всесоюзне товариство старих більшовиків |
| Партія | РСДРП, КПРС |
| Нагороди |
  |
Біографія ред.
Воєводін Петро Іванович народився 12 липня 1884 року в Сумах. Закінчив два класи земської школи, після чого працював спочатку за наймом, потім на заводі. У 1899 році вступив в РСДРП. Активно займався революційною діяльністю в багатьох містах, неодноразово затримувався поліцією. Учасник Першої російської революції. У 1912-1913 роках перебував в еміграції в США. У 1913 році нелегально повернувся до Росії, працював у Баку, був заарештований і засланий до Наримського краю.[2]
У 1917 році Західно-Сибірським з'їздом рад був обраний головою крайового продовольчо-економічної ради Західного Сибіру і Уралу. У 1918 році — голова Західно-Сибірського раднаргоспу. У 1919 — 1920 роках-на військово-політичній роботі. У 1919 році — уповноважений ЦК РКП(б) і політичний комісар агітпоїзда «Жовтнева Революція» на Західному і Південному фронтах. У 1920 році — головний комісар Московсько-Віндаво-Рибінської залізниці.[2]
У 1921 — 1922 роках-завідувач Всеросійським фотокінематографічним відділом Наркомосу РРФСР.[3][4][5]
У 1922 — 1939 роках на літературно-видавничій та бібліотечній роботі, відповідальний редактор науково-популярного журналу «Електрифікація» та наукового журналу «Електрика». У 1931 році завідувач видавництвом «Амторга», редактор журналу «Американська техніка і промисловість» (Нью-Йорк, США).[2][6]
Обирався членом ВЦВК РРФСР 5 - го і 6-го скликань. У 1940 році вийшов на пенсію.[2]
Делегат XXII з'їзду КПРС (1961). Член Всесоюзного товариства старих більшовиків ВКП (б).[7]
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 січня 1964 року Петру Івановичу Воєводіну було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці] з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».[2]
Помер 25 листопада 1964 року. Похований на Новодівичому кладовищі Москви.[2][8]
Ім'ям Петра Воєводіна названа вулиця в Кіровському районі Самари.[9]
Примітки ред.
- ↑ а б Воеводин Пётр Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б в г д е Воєводін Петро Іванович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
- ↑ Рябчикова М. С. «Пролеткіно»: від «Держкіно» до «Совкіно» [Архівовано 31 грудня 2019 у Wayback Machine.] // «(Киноведческие записки)». — 2010. — № 94. — С. 90—108.
- ↑ Кіно: організація управління і влада. 1917 — 1938 рр. Документи [Архівовано 5 листопада 2020 у Wayback Machine.]. — М.: РОССПЕН : РГАЛІ, 2016. — С. 7. — 605 с. — ISBN 978-5-8243-2024-4.
- ↑ Володимир Ленін в кабінеті приймає гостей [Архівовано 25 лютого 2021 у Wayback Machine.]. Історія Росії в фотографіях.
- ↑ Калініна О. М. Воєводін Петро Іванович [Архівовано 24 лютого 2020 у Wayback Machine.]. Бібліотека Сибірського краєзнавства.
- ↑ Шрамко Сергій. Склад Всесоюзного товариства старих більшовиків (за даними на 1 січня 1933 р.) [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.]. nkvd.tomsk.ru.
- ↑ Новодівиче кладовище. Воєводін Петро Іванович (1884 — 1964) [Архівовано 17 травня 2021 у Wayback Machine.]. Могили знаменитостей (17 березня 2013).
- ↑ Історія та пам'ятки вулиці Воєводина [Архівовано 12 квітня 2018 у Wayback Machine.].
Бібліографія ред.
- Волховстрой [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Мистецтво і промисловість: журнал. — 1924. — Січень (№ 1). — С. 85—91.
- Супутник електрифікатора. Довідкова книжка для організаторів-електрифікаторів, електромонтерів, електрокооператорів та культпросвітних працівників [Архівовано 17 квітня 2021 у Wayback Machine.]. — М.: Державне технічне видавництво, 1926. — 219 с.
- П'ять років нашої електрифікації та індустріалізація сільського господарства.— М.: ЦУП і Головелектро ВЗНГ, 1926. — 68 с.
Посилання ред.
- Воєводін Петро Іванович — Історична енциклопедія Сибіру [Архівовано 20 квітня 2021 у Wayback Machine.]