Вояча
Вояча Котроманович (босн. Vojača Kotromanić, серб. Војача Котроманић) — королева Боснії в 1443—1445 роках, дружина короля Стефана Томаша.
| Вояча | |
|---|---|
| Народилася |
1417 Боснія і Герцеговина |
| Померла | 15 століття |
| Титул | королева-консорт |
| У шлюбі з | Стефан Томаш |
| Діти | Стефан Томашевич |
 | |
Біографія ред.
Вояча була родом з берегів річки Рама[1], але не належала до жодного знатного роду. За віросповіданням була парафіянкою Боснійської церкви.
У шлюб зі Стефаном Томашем вступила до його сходження на престол, весілля пройшло за обрядом Боснійської церкви (домовинського звичаю) — подружжя пообіцяло бути «добрим і вірним» одне одному[2][3][4]. У шлюбі народила майбутнього боснійського короля Стефана Томашевича та ще чотирьох дітей: двох синів (один помер у 1462 році на острові Млет, про другого нічого невідомо) та двох дочок (Стефанія Котроманич, котра у 1451 році вступила в шлюб з угорським воєводою Іштваном, і інша дочка, теж вступила в шлюб в 1451)[5].
Коли Стефан Томаш був коронований як король Боснії, Вояча стала королевою. Однак могутня боснійська знать не визнавала її своєю королевою через незнатне походження, внаслідок чого чоловік зажадав анулювання шлюбу і звернувся до папи римського Євгена IV. Папа дав добро 29 травня 1445 року, і Стефан Томаш розлучився, одружившись з Катариною Косачою, дочкою боснійського воєводи Степана Вукчича Косачі. Вважається, що після розірвання шлюбу Вояча пішла до монастиря і прийняла постриг[6]. Остання згадка Воячі в літописах походить від осені 1446 року і згадується серед тих, хто проживав біля Попова-Поля.
Син Воячі, Стефан Томашевич, став королем Боснії в 1461 році після смерті батька, однак, за істориком Домініку Мандичу[7], Вояча не дожила до цього моменту[8]. Згадуваний у літописах інший син помер у віці 14 років під час подорожі до острова Млет з матір'ю, згідно з Мавро Орбіні[9].
Посилання ред.
- ↑ Franjevačka teologija, Crkva bosanska u XV. stoljeću, Franjevačka teologija Sarajevo, 2003.
- ↑ Pejo Ćošković, Časopis Franjevačke teologije Sarajevo, Institut za istoriju, 2005.
- ↑ Salih Jalimam, Studija o bosanskim bogomilima, s.n., 1996.
- ↑ Leon Petrović, Kršćani bosanske crkve, Svjetlo riječi, 1999.
- ↑ Marko Šunjić (1989), Trogirski izvještaji o turskom osvojenju Bosne (1463) (Serbo-Croatian) , Glasnik arhiva i Društva arhivskih radnika Bosne i Hercegovine
- ↑ Franjevačka teologija, Rad Jugoslavenske akademije znanosti i umjetnosti, Jugoslavenska akademija znanosti i umjetnosti, 1899.
- ↑ Dominik Mandić, Sabrana djela Dr. O. Dominika Mandića: Bosna i Hercegovina: Sv. 1. Državna i vjerska pripadnost sredovječne Bosne i Hercegovine, Ziral, 1978.
- ↑ Krunoslav Draganović (1942), Povijest hrvatskih zemalja Bosne i Hercegovine od najstarijih vremena do godine 1463 (Serbo-Croatian) , HKD Napredak
- ↑ Bruno Ljubez (2009), Jajce Grad: prilog povijesti posljednje bosanske prijestolnice, HKD Napredak, с. 149