Воронцов Олександр Романович

	Олександр Воронцов
	Канцлер Російської імперії
	Канцлер Російської імперії
1802 — 1805
Попередник:	Олександр Безбородько
Наступник:	Микола Румянцев
	Міністр закордонних справ
	Міністр закордонних справ
8 вересня 1802 — 16 січня 1804
	Президент Комерц-колегії
	Президент Комерц-колегії
1773 — 1794
Народження:	4 (15) вересня 1741; Санкт-Петербург, Росія
Смерть:	3 (15) грудня 1805; Андріївське, Росія
Національність:	москвин
Підданство:	Росія
Релігія:	православний
Рід:	Воронцови
Батько:	Роман Ілларіонович Воронцов
Мати:	Марфа Іванівнf Сурміна
Автограф:
Нагороди:	Ордени Олександра Невського, Володимира, Андрія Первозванного
	Медіафайли у Вікісховищі

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Воронцов.

Олекса́ндр Рома́нович Воронцо́в (рос. Алекса́ндр Рома́нович Воронцо́в; 4 (15) вересня 1741(17410915) — 3 (15) грудня 1805) — російський державний діяч, дипломат. Канцлер Російської імперії (1802—1805), міністр закордонних справ (1802—1804). Представник москвинського роду Воронцових. Народився у Санкт-Петербурзі, Росія. Син Романа Воронцова і Марфи Сурміної. Граф (з 1760). Російський посол у Священній Римській імперії (1761) і Великій Британії (1762—1764). Президент Комерц-колегії (1773—1794), сенатор (1779). Був противником абсолютизму, виступав за колегіальне управління країною. Наприкінці правління Катерини ІІ покинув службу (1794), зайнявся вивченням російської історії, зібрав велику колекцію рукописів і стародруків у своєму Андріївському маєтку. З інтронізацією Олександра І повернувся у політику. Входив до числа членів Неодмінної ради царя (1801—1805). Проводив політику на зближення Росії з Британією і Австрією, сприяв розриву із наполеонівською Францією. Кавалер орденів Олександра Невського (1781), Володимира (1782), Андрія Первозванного (1801). Помер у Андріївському, Росія.

Біографія

Молоді роки

Олександр Воронцов народився 4 (15) вересня 1741 року в Санкт-Петербурзі, в родині Романа Воронцова і Марфи Сурміної. Хлопця виховували у будинку дядька Михайла Воронцова^[1].

У віці 15 років Воронцов почав службу в лейб-гвардії Ізмайловському полку. У 17 років він виїхав на навчання до Парижа, до Версальської рейтарської школи. Там Ворноцов отримав різносторонню освіту і познайомився з багатьма діячами Франції. Він зустрічався і листувався з Вольтером, був автором перших друкованих видань його філософських повістей російською мовою^[1].

Побувавши в Мадриді, Воронцов склав для свого дядька опис іспанського управління. 1760 року він отримав спадковий титул графа^[1].

1761 року Воронцов поступив на дипломатичну службу, ставши повіреним у справах Росії в Відні. У грудні ж року імператор Петро III надав йому чин дійсного камергера^[1]. У 1762—1764 роках Воронцов був повноважним міністром в Англії, а потім в Голландії.

Голова Комерц-колегії

Після повернення до Росії в 1773 році його призначили президентом Комерц-колегії. Він очолював це відомство протягом 20 років, заслуживши репутацією досвідченого державного діяча^[1].

До думки Воронцова прислухалася сама імператриця Катерина ІІ. 1779 року вона призначила графа сенатором, а 1787 року постановила членом своє Ради^[1].

Воронцов брав участь в укладанні договорів про торгівлю з Курляндією (1783), Францією (1786), Неаполітанським королівством (1787) і Португалією (1787)^[1].

1790 року він підписував Верельський мирний договір зі Швецією, а 1792 року — Ясський мирний договір із Османською імперією^[1].

Подібно до більшості тогочасних російських дворян Воронцов був прихильником колегіального управління країною, перебував у опозиції до абсолютизму. Це викликало невдоволення частини придворних і Катерини ІІ. Воронцов засуджував розкіш двору і домагався скорочення ввезення в країну дорогих тканин і вин^[1].

Близькі стосунки по службі і поглядах пов'язували Воронцова з Германом Далем і Олександром Радищевим. Після арешту і висилки останнього граф підтримував з ним контакти і допомагав його сім'ї^[1].

1794 року, наприкінці правління Катерини ІІ, Воронцов подав у відставку й оселився у своєму маєтку Андріївське у Володимирській губернії. Відійшовши від політики, граф зайнявся вивченням історії. Він зібрав велику бібліотеку російських і іноземних книг, документів, рукописів. Паралельно Воронцов підтримував особисте і службове листування щодо питань політики, економіки та культури^[1].

Міністр і канцлер

Портрет Воронцова (1784, Й. Шмідт)

Після вбивства царя Павла І й інтронізації його сина Олександра І серед російського дворянства з'явилися надії на перетворення Росії на конституційну монархію. У зв'язку з цим, в березні 1801 року, Воронцов повернувся на державну службу^[1].

У своїй доповідній записці імператору «Примітки на деякі статті, що стосуються до Росії» граф критикував царювання Катерини ІІ і її сина Павла I^[1].

Воронцов став членом Неодмінного ради, брав участь в реформуванні Сенату, створення міністерств, а у вересні 1802 року був призначений на посаду державного канцлера^[1].

На посту канцлера і міністра закордонних справ Воронцов керував усією дипломатією Російської імперії. Він проводив політику на зближення Росії з Британією і Австрією, відповідав за розрив відносин з наполеонівською Францією^[1].

У лютому 1804 р внаслідок хвороби Воронцов вийшов у відставку й повернувся до Андріївського маєтку. Формально він зберіг за собою управління дипломатичним відомством^[1].

Влітку 1805 року канцлер приступив до написання мемуарів, але смерть перервала роботу над ними. Воронцов помер у своєму садибному будинку в Андріївському 3 (15) грудня 1805 року. Його поховали у місцевій церкві святого Андрія Первозванного^[1].

Нагороди

Орден святого Олександра Невського (1781)^[1]
Орден святого Володимира (1782 — І ступінь)^[1]
Орден святого Андрія Первозванного (1801)^[1]

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р ^с ^т ^у ^ф ^х ^ц Воронцов Александр Романович [Архівовано 6 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Президентская библиотека.

Бібліографія

Воронцов, А. Р. // Очерки истории Министерства иностранных дел России. 1802-2002. Т. 3. М., 2002. С. 6-27.
Григораш, И. В. О дате кончины государственного канцлера А. Р. Воронцова [Архівовано 5 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Исторический факультет Московского Государственного Университета. 1997-2019.
Долгова, С. Р. Неизвестный очерк о графе Александре Романовиче Воронцове // Воронцовы — два века в истории России. Труды Воронцовского общества. Вып. 9. Петушки. 2004. С. 18—32.
Заозерский, А. И. Александр Романович Воронцов. К истории быта и нравов XVIII в. // Исторические записки. Т. 23. М., 1947. С. 105—136.
Записки графа Александра Романовича Воронцова // Русский архив. 1883. Кн. 1. Вып. 2. С. 222—290.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Воронцов Олександр Романович

Воронцов Александр Романович [Архівовано 9 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Міністерство закордонних справ Росії.
Воронцов Александр Романович [Архівовано 6 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Президентская библиотека.

[ПР-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л ^м ^н ^п ^р ^с ^т ^у ^ф ^х ^ц Воронцов Александр Романович [Архівовано 6 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Президентская библиотека.

[1]