Відкрити головне меню

Волинські німці (нім. Wolhyniendeutsche, Wolyniendeutsche) — одна з етнічних меншин, що проживала на Волині до Другої світової війни.

Волинські німці
Представники німецької громади Житомира ~1913.jpg
Представники німецької громади Житомира, 1913 р.
Раса європеоїди
Походження колоністи із Німеччини
Мова німецька
Релігія Лютеранство

ІсторіяРедагувати

Початок колонізаціїРедагувати

 
Частка німецькомовного населення у повітах Волинської губернії за даними перепису 1897 р.

Першою німецькою колонією на Волині вважається поселення Голендрах у Володимир-Волинському повіті, засноване у 1797 р. У 1804 німці поселелися у Антонівці коло містечка Кунів, у 1817 р. з'явилася колонія Вальдгойм. У Рівненському повіті першою німецькою колонією стала Софіївка, це сталося у 1811 р. До 1840 р. виникло бл. 11 колоній, у наступні 20 років — ще 21 колонія. Найшвидший німецьких колоній розпочався у 1861 р. Протягом 1861—1871 рр. на Волині оселилося бл. 5500 німецький сімей. Якщо у 1862 р. у Волинській губернії проживало 4247 німців, то у 1864 р. — 6343, у 1866 р.- 11542, 1868 р. — 20505. Більшість колоністів були вихідцями з Пруссії та Австрії. Були серед них і німці, переселенці з Привіслянського краю.[1]

Німці у другій половині ХІХ ст.Редагувати

Станом на 1871 р. німці проживали у 56 поселеннях Луцького повіту, 31 — Рівненського повіту, 28 — Житомирського, 22 — Новоград-Волинського, 9 — Володимир-Волинського, 8 — Дубенського (вихідці з Пруссії — меноніти). Незначне німецьке населення проживало у Заславському повіті (3 поселення). У Острозькому повіті до 1866 р. існувало дві колонії Ядвінік та Карлсвальд з протестантським населенням голландського походження. У Овруцькому повіті німці проживали у колонії Горщик.[1]

Німецькі колоністи жило замкнено, майже не контактуючи з місцевим українським населенням. Вони утворили своєрідну «державу в державі» з власним самоуправлінням, школами, храмами. Для вирішенням спірних питань з місцевим населенням залучалися дипломатичні агентства своїх країн походження (Пруссії та дрібних німецьких держав). З понад 20 тис. німців 3/4 не побажали отримувати російське підданство та продовжували проживали як іноземці. Тільки починаючи з 1870-х, після припинення заохочення німецької міграції та згортання пільг для колоністів, вони стали отримувати російське підданство, яке у 1897 р. вже мали абсолютна більшість німців Волині.[1]

За переписом 1897 р. у губернії було зафіксовано 171 331 осіб з рідною мовою німецькою. Найвища питома вага німецькомовних була характерна для повітів Луцького (30 255 осіб, 12,0 % населення), Новоград-Волинського (38 201 осіб, 10,9 %) та Житомирського (46 922 осіб, 10,8 %). Проживали вони також у повітах Рівненському (24 407 осіб, 8,9 %), Володимир-Волинському (15 739 осіб, 5,7 %) та Дубенському (6 942 осіб, 3,6 %). У Овруцькому та Острозькому повітах німці становило 1,2-1,5 % населення, у інших повітах їх було менше 1 %, найменше (0,1 %) у Старокостянтинівському та Кременецькому повітах. До 1911 р. кількість німців збільшилася до 200 938 осіб, проте їх частка зменшилася до 5,35 %.[2]

У релігійному складі серед німців абсолютно переважав протестантизм — за переписом 1897 р. протестантами (переважно лютеранами та менонітами) були 98,7 % німецькомовного населення. Римокатоликів серед німців Волині налічувалося 1,5 тис. (0,89 %), православних 0,5 тис. (0,33 %). Більшість німців займалися хліборобством, тваринництвом. До сфер зайнятості Волинської губернії з найвищою питомою вагою німців у 1897 р. відносилися тваринництво та лісництво (14-16 % зайнятого населення губернії), обробка поживних продуктів тваринного та рослинного походження (10,4 %), обробка волокнистих речовин (9,3 %).[2]


У 1861 р. у володінні німецьких колоністів знаходилося всього 0,1 тис. десятин землі у в 1868 р. — 20 тис. десятин землі, у 1871 — бл. 45 тис., у 1884 р. — 94 тис. і ще 17 тис. у орендному володінні. Станом на середину 1880-х німцям належало бл. 5 % сільськогосподарських земель губернії (полякам 69 %, українцям та росіянам 24 %)[2][3]

Перша світова війнаРедагувати

До Першої світової війни на Волині проживало близько 200 000 німців.

У роки Першої світової війни частина волинських німців була перенесена до Німеччини, інша зазнала великих втрат людських життів, депортацію на околиці царської імперії.

У 1915—1916 роках їх було депортовано до Сибіру і Середньої Азії. Щоб уникнути заслання до Сибіру, ​​багато шлюбів укладалося з українцями.

Десятки тисяч людей померли від холоду, голоду та епідемій. Після революції на Волинь повернулася лише половина виселених.

Міжвоєнний періодРедагувати

Після Першої світової війни відбулася польсько-радянська війна, а територія поселення волинських німців була поділена між Польщею та Радянською Росією в 1921 році . До 1924 року чисельність волинських німців налічувала близько 120 000 людей.

За Всесоюзним переписом населення 1926 року німці становили 7,3 % населення Житомирської округи та 5,0 % Коростенської округи.

Розселення німців у районах Волинської (Житомирської) округи за даними перепису 1926 року:

місто/район населення німців частка
Пулинський район 59 533 15 906 26,7 %
Володарський район 48 607 8 386 17,3 %
Новоград-Волинський район 63 084 8 129 12,9 %
Мархлевський район 40 904 3 575 8,7 %
Романівський район 43 330 3 177 7,3 %
Черняхівський район 51 243 3 167 6,2 %
Ярунський район 36 076 1 887 5,2 %
Троянівський район 38 665 1 338 3,5 %
Потіївський район 41 898 1 263 3,0 %
Баранівський район 44 341 1 017 2,3 %
Радомишльський район 59 424 1 272 2,1 %
Житомир 76 597 713 0,9 %
Коростишівський район 41 486 355 0,9 %
Іванківський район 45 268 109 0,2 %

Розселення німців у районах Коростенської округи за даними перепису 1926 року:

місто/район населення німців частка
Барашівський район 36 160 6 540 18,1 %
Городницький район 41 135 6 724 16,3 %
Ємільчинський район 43 609 5 854 13,4 %
Ушомирський район 59 411 2 978 5,0 %
Олевський район 47 704 1 465 3,1 %
Лугинський район 36 377 845 2,3 %
Коростень 12 012 159 1,3 %
Малинський район 64 219 748 1,2 %
Базарський район 38 038 328 0,9 %
Словечанський район 32 064 111 0,3 %
Народицький район 46 639 65 0,1 %

В радянський період, у 1930 році, в рамках політики коренізації був створений Пул́инський нім́ецький рай́он (нім. Deutscher Kreis Pulin; рос. Пулинский немецкий район)  — адміністративно-територіальна одиниця, німецький національний район Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), з центром у селищі міського типу Пулини, нині — місто Пулини у Пулинському районі Житомирської області УСРР.

Район існував у 19301935 роках у складі Волинської округи, згодом — пряме підпорядкування УСРР, пізніше — у складі Київської області, а потім — у складі Новоград-Волинської округи Житомирської області УСРР.

У 1935 р. Пулинський район був ліквідований «в зв'язку з економічною слабкістю», «незручністю обслуговування МТС колгоспів, а також адміністративною черезполосицею» за постановою Політбюро КП(б)У «Про Мархлевський і Пулинський райони» від 17 вересня 1935 року і за постановою ВУЦВК під аналогічною назвою від 3 жовтня 1935 р.[4]

Насправді Мархлевський польский та Пулинський німецький райони були ліквідовані за очевидними політичними мотивами.

Друга Світова війнаРедагувати

Після початку Другої Світової війни у 1939 році з польської території волинських німців разом із галицькими німцями (загалом близько 45000) було переселено до Вартегау.

Із угод про відселення, що з 1939 по 1941 рік були узгоджені між Радянським Союзом і Німецьким рейхом, етнічні німці (близько 44600), які проживали в 1939 до радянської частини Волині, були виключені.

З жовтня 1943 р. по травень 1944 р. їх переселили служби СС як адміністративних переселенців спочатку до Білостока, а потім до Вартегау.

Після 1945 рокуРедагувати

Частина волинських німців, переселених у 1943—1944 роках в Німеччину, після поразки Німеччини повернулася назад до Радянського Союзу. Частина за допомогою західних союзників (англійців і американців), як переміщені особи, були передані радянські військовій владі. Якщо вони відповідали якомусь з п'яти критеріїв Ялтинської Конференції, вони були примусово репатрійовані незалежно від їхніх особистих побажань. В очах Сталіна, всі радянські громадяни, які з будь-якої причини тимчасово опинилися під час Другої світової війни за межами СРСР, вважалися «зрадниками» і «пособниками нацистського режиму» і повинні були покарані відповідним чином.

Інші могли залишатися на постійній основі у Німеччині. У Лінстові була велика концентрація волинських німців. Вони зберігають свою історію і там з 1992 року працює Музей та унікальний Культурний і громадський центр волинян-переселенців. З великою хвилею еміграції, починаючи з кінця 1980-х років, багато хто з волинських німців прибув в якості емігрантів в ФРН. У Мекленбурзі нащадки волинських німців живуть в Лінстоу, Ней Шлоені і Даргуні.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ собранныя д.чл. П. П. Чубинскимъ — С.-Петербургъ, 1872
  2. а б в г Первая всеобщая перепись населенія Россійской Имперіи 1897 г., VIII. Волынская губернія, подъ редакціею Н. А. Тройницкаго. — Центральный Статистическій Комитетъ МВД, 1904.
  3. А.Братчиковъ. Матеріалы для изслѣдованія Волынской губерніи въ статистическомъ, этнографическомъ сельско-хозяйственномъ и другихъ отношеніяхъ. — Типографія губернскаго управленія, Житомиръ, 1868—1869
  4. Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України). — Ф. 1.– Оп. 1. — Спр. 489.

ДжерелаРедагувати

  • Всесоюзная перепись населения 1926 года. М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928—29

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати