Відкрити головне меню

Владислав І Доброзичливий (*Vladislav I бл. 1070  —12 квітня 1125) — князь Богемії у 1109-1117 та 1120-1125 роках. Правнук Великого князя Київського Святого Володимира.

Владислав І
чеськ. Vladislav I.
Vladislav medailon.jpg
Народився бл. 1070
Помер 12 квітня 1125
Прага, Чеське князівство
Поховання Kladruby Monastery[d]
Національність чех
Титул князь
Термін 1109—1117 та 1120—1125 роки
Конфесія католицтво
Рід Пржемисловичі
Батько Вратіслав ІІ
Мати Святослава Сватава
Брати, сестри
У шлюбі з Рихеза фон Берг
Діти 3 сина та 1 донька

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Походив з династі Пржемисловичів. Син князя Богемії Вратислава II та його дружини Святослави, що походила з роду Святославовичів й була донькою Добронеги Володимирівни та онукою Київського князя Володимира Великого.

Про молоді роки Владислава замало відомостей. У міжусобній боротьбі в 1105 році рідного брата Боривоєм II і Святополком I, князя Оломоуца, Владислав спочатку не пітримав Святополка. У 1107 році він підняв повстання проти Боривоя і допоміг Святополку захопити трон.

Після загибелі богемського князя Святоплука I 1109 року перед магнатами і шляхтами постало питання вибору князя. Частина знаті підтримала Оту Чорного (Оттона II Оломоуцького), брата князя Святоплука. Втім пражани на чолі з єпископом Германом підтримали Владислава. Імператор Генріх V затвердив їх вибір за 500 фунтів срібла, а Ота не став сперечатися з цим.

В цей час Боривой, який жив у вигнанні в Польщі, заручився підтримкою родича Віпрехта Гройцького (чоловіка сестри Владислава I) зайняв Прагу. Місто і його околиці були піддані пограбуваню. Єпископ Герман було поміщено під варту. Владислав I виступив проти міжусобиць, а тому звернувся за допомогою до імператора. Той спрямував війська до Чехії, які полонили Боривоя і Віпрехта.

У 1110 році вони почалася чвара з Отою Чорним. Владислав I запросив двоюрідного брата у гості, де підступно схопив й запроторив до в'язниці. Водночас сформувалася опозиція зі шляхти, які підтримувала брата — Собіслава.

У 1110—1111 роках брав участь в італійському поході імператора Генріха V. Водночас сприяв заснуваню німецьких поселень у прикордонних місцях Богемії. Під тиском матері у 1111 році Владислав I пробачив брата, дозволив йому повернутися на батьківщину і дав на спадок Жатецьку волость. У 1113 році підбурювачі повідомили Собіслава, що Владислав планує проти нього змову, і Собіслав знову втік до Польщі.

Разом з тим Владислав I замирився з Отой Чорним, випустив його з в'язниці і дав частину Моравії. Двоюрідні брати ще сильніше поріднилися після того як Ота одружився з сестрою дружини Владислава I. З цього часу Ота залишався вірним союзником богемського князя. У 1112 та 1115 роках сприяв заснуваню цистерціанських монастирів в Пласі та Кладрубах.

У 1114 році Владислав I був прийнятий при дворі імператора, де отримав звання імператорського чашника. також був присутній під час весілля Генріха V з Матільдою Англійською в Майнці. 1115 року Владислав I і Ота Чорний за посередництва польського князя Болеслава III Кривоустого зустрілися на річці Нісі з Собіславом де уклали мир. Останній отримав від Владислава I Брненське і Зноємське князівства.

Влітку 1116 року на прикордонній річці Ольшаве повинна була відбутися зустріч Владислава I з юним угорським королем Іштваном II для підтвердження мирної угоди. Оскільки магнати двох країн не довіряли один одному, виникло обопільне нерозуміння, внаслідок якого почалася кровопролитна битва, яку виграли угорці. Втім, поки вони святкували перемогу, на допомогу Владиславу I підійшли війська князів Оти і Собіслав, які завдали поразки уорським загонам.

У 1117 році Владислав I був змушений передати чеський престол своєму братові Боривою II, якого підтримував австрійський маркграф Леопольд III Бабенберг. Під управлінням Владислава I залишилися землі на протилежному березі Лаби. Втім він не склав зброї і через 1120 року повернув собі трон, вигнавши Боривоя II з Чехії. У 1123 році Владислав з невідомої причини знову посварився з Собіславом, позбавивши його всіх володінь.

1124 року Владислав I тяжко захворів. Відчуваючи близьку смерть, призначив спадкоємцем свого вірного союзника Оту Чорного спадкоємцем трону. Дізнавшись про це, Собіслав з невеликим загоном повернувся до Богемії. Послухавши благань матері, Владислав I примирився з братом і призначив його своїм спадкоємцем замість Оти. 12 квітня 1125 року богемський князь помер. Його було поховано у збудованій ним самим церкви святої діви Марії.

РодинаРедагувати

Дружина — Рихеза (д/н-1125), донька Генріха фон Берг

Діти:

  • Владислав (бл. 1110—1174), король Богемії у 1158—1172 роках
  • Депольт (1120/1125-1167), князь Ямніца
  • Індржих (д/н-після 1169), член ордена Святого Іоанна
  • Сватава (д/н-після 1146), дружина графа Фрідриха III фон Діссена.

РодовідРедагувати

Владислав І веде свій родовід, в тому числі, й від Великих князів Київських Володимира Великого та Святослава Хороброго.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Болеслав II,
князь Богемії
 
 
 
 
 
 
 
Олдржих,
князь Богемії
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Емма Мельник
 
 
 
 
 
 
 
Бржетіслав I,
князь Богемії
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Křesina
 
 
 
 
 
 
 
Божена
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Невідома
 
 
 
 
 
 
 
Вратислав ІІ ,
король Богемії
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Бертольд фон Швайнфурт
 
 
 
 
 
 
 
Генрих фон Швайнфурт
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Еліка фон Вальбе
 
 
 
 
 
 
 
Юдит фон Швейнфурт
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Otto II of Henneberg
 
 
 
 
 
 
 
Гербера фон Хенненберг
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Невідома
 
 
 
 
 
 
 
Владислав І,
князь Богемії
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Болеслав I ,
князь Польщі
 
 
 
 
 
 
 
Мешко II,
князь Польщі
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Емільда Лужицька
 
 
 
 
 
 
 
Казимир I,
князь Польщі
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Еццо
Пфальцграф Лотарингії
 
 
 
 
 
 
 
Річеза Лотаринзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Матильда Лотаринзька
 
 
 
 
 
 
 
Святослава Сватава,
українська княжна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Святослав Хоробрий,
Великий князь Київський
 
 
 
 
 
 
 
Володимир Великий,
Великий князь Київський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Малуша
 
 
 
 
 
 
 
Добронега Володимирівна,
українська княжна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анна Порфірогенета
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


ДжерелаРедагувати

  • A. Thiele, Erzählende genealogische Stammtafeln zur europäischen Geschichte, Band I:1, Fischer, 1991.
  • ŽEMLIČKA, Josef. Čechy v době knížecí 1034—1198. Praha: Nakladatelství Lidové noviny, 2007. 712 s. ISBN 978-80-7106-905-8.