Відкрити головне меню

Видул воєвода (справжнє ім'я болг. Видул Кунчов Видулов; близько 1777 року — 1833 рік) — знаний болгарський революціонер, гайдук, воєвода, рідний дядько національного героя Болгарії Васила Левски.

Видул воєвода
Видул Кунчов Видулов
Народився близько 1777 року
Кочмаларе (нині Отец Паїсиєво), Османська Імперія (нині Болгарія)
Помер 1833(1833)
точно невідомо, десь у Троянських Балканах
·загиблий у бою
Поховання десь у Троянських Балканах
Діяльність революціонер, гайдук, воєвода

ЖиттєписРедагувати

Був первістком у сімі'ї Кунчо й Виші Видулових, народився близько 1777 року у селі Кочмаларє. Крім нього в сім'ї було ще 6 дітей, одни з яких Іван став в подальшому батьком Васила Левського. Видул був потомком славетного роду борців проти османів, який налічував щонайменше 2 століття. Представники цього роду Благой, Видул-старший, Кристил були відомі у тодішній Болгарії як вправні гайдуки.

У 1793 році Видул втік з рідного села до Войнягово, де невдовзі зібрав дружину і помстився османським бандитам за напад на болгар у цьому селі. З цього часу його стали дуже поважати у гайдуцьких колах. Після нетривалого перебування у Войнягово Видул зібрав досить велику чету і почав повноцінні славетні бойові дії проти османів на теренах своєї країни. Його славили за велику хоробрість і виняткову військову кмітливість. Біля села Арапово, маючи лише 30 четників, Видул воєвода напав на значні сили османів і не тільки їх розбив, а ще й тривалий час переслідував до повного винищення. Біля свого рідного села Кочмаларє він з 150 четниками спочатку з тила раптово напав на великий османський загін, завдавши йому значних втрат. Не давши перепочинку османам, вночі він вдерся на територію укріпленого лагеря ворогів і остаточно розбив їх. Вважають, що у четі Видула Войводи виросли як майбутні воєводи гайдуків багато відомих революціонерів, зокрема Вилко Войвода, Генчо Войвода тощо.

В 1833 році у Троянських Балканах у одній битві з османськими військами, які тривалий час переслідували його чету, Видул воєвода був тяжко поранений і надалі помер від ран. Місце його поховання четники залишили в таємниці.

ДжерелаРедагувати

  • Димитър Зафиров. История на българите том V (Военна история). TRUD Publishers, 2007. — 738 с.
  • Майката на Левски се самоубива през 1878 г., в рода му — много жертви на турците [1]