Вибухова машинка

Вибухо́ва маши́нка, підривна машинка (рос. взрывная (подрывная) машинка, англ. blasting machine, нім. Zündmaschine) — переносний пристрій для електричного підривання зарядів ВР. Розрізнюють динамоелектричні та конденсаторні вибухові машинки. Вітчизняні типи вибухових машинок: батарейні конденсаторні прилади КВП-1/100 м, ПИВ-100 м; іскробезпечний високочастотний вибуховий прилад ІВП-1/12; граничні вибухові прилади КВП 200 і КВП 750. Призначені для висадження від електричних мереж в шахтах безпечних по вибухах газу і пилу.

Використання терміна «машина» походить від ранніх конструкцій, в яких використовувався електричний генератор, що керується шляхом намотування поворотної ручки або натискання вниз Т-подібної ручки. Сучасні вибухові машини живляться від батарейок і керуються за допомогою перемикачів і кнопок і не нагадують старі конструкції.

В інженерних військах

На озброєнні інженерних військ ЗСУ є підривні машинки КПМ-3, КПМ-1А, ПМ-4, «Вихор», «Вихор-міні», а також підривні машинки іноземного виробництва (Guerilla тощо).

Тактико-технічні характеристики підривних машинок
Характеристики	КПМ-3	КПМ-1А	ПМ-4
Тип	конденсаторна		імпульсна
Послідовне з'єднання ЕДП	200 шт R=600 Ом	100 шт R=350 Ом	5 шт R=20 Ом
Паралельне з'єднання ЕДП	5 шт R=30 Ом	5 шт R=15 Ом	2 шт R=6 Ом
Довжина провідної лінії, м	-	-	50
Опір провідної лінії, Ом	-	-	8
Вага, кг	2,3	2,1	0,41

Для підривання електродетонаторів у кількості, що перевищує ТТХ однієї машинки, можна застосовувати дві паралельно з'єднані машинки КПМ-1А. Тоді накопичувальні конденсатори обох заряджаються шляхом обертання привідної ручки будь-якої з машинок. У цьому випадку максимальна кількість ЕД, що підриваються:

при послідовному з'єднанні 200 шт., R=700 Ом;
при паралельному з'єднанні 5 шт., R=30 Ом.

Історія

Першу задовільну магнітно-індукційну вибухову машину сконструював у 1878 році Генрі Джуліус Сміт з Маунтін-В'ю, Нью-Джерсі.^[1] Його механізм складався зі стиснутого вниз Т-подібного руків'я. Нижній кінець руків'я був рейкою, яка приводила в рух шестерню, що, у свою чергу, приводила в рух високовольтне магнето, яке створювало високу напругу, необхідну для підриву вибухової речовини.

Література

Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
Інженерна підготовка: навчальний посібник. — Львів : Національна академія сухопутних військ, 2016. — С. 398—403. — 552 с.

Примітки

↑
See:
- Smith, H. Julius, «Improvement in magneto-electric machines» [Архівовано 5 травня 2022 у Wayback Machine.], U.S. Patent no. 201,296 (January 17, 1878).
- Smith, H. Julius, «Dynamo-electric igniting machine» [Архівовано 5 травня 2022 у Wayback Machine.], U.S. Patent no. 353,827 (December 7, 1886).
- Smith, Henry Julius, «Art of blasting» [Архівовано 5 травня 2022 у Wayback Machine.], U.S. Patent no. 534,289 (February 19, 1895).
- Krehl, Peter O. K., History of Shock Waves, Explosions and Impact: A Chronological and Biographical Reference (Berlin, Germany: Springer, 2009), p. 365.

[1] See:
Smith, H. Julius, «Improvement in magneto-electric machines» [Архівовано 5 травня 2022 у Wayback Machine.], U.S. Patent no. 201,296 (January 17, 1878).

Smith, H. Julius, «Dynamo-electric igniting machine» [Архівовано 5 травня 2022 у Wayback Machine.], U.S. Patent no. 353,827 (December 7, 1886).

Smith, Henry Julius, «Art of blasting» [Архівовано 5 травня 2022 у Wayback Machine.], U.S. Patent no. 534,289 (February 19, 1895).

Krehl, Peter O. K., History of Shock Waves, Explosions and Impact: A Chronological and Biographical Reference (Berlin, Germany: Springer, 2009), p. 365.

[2] Smith, H. Julius, «Improvement in magneto-electric machines» [Архівовано 5 травня 2022 у Wayback Machine.], U.S. Patent no. 201,296 (January 17, 1878).

[3] Smith, H. Julius, «Dynamo-electric igniting machine» [Архівовано 5 травня 2022 у Wayback Machine.], U.S. Patent no. 353,827 (December 7, 1886).

[4] Smith, Henry Julius, «Art of blasting» [Архівовано 5 травня 2022 у Wayback Machine.], U.S. Patent no. 534,289 (February 19, 1895).

[5] Krehl, Peter O. K., History of Shock Waves, Explosions and Impact: A Chronological and Biographical Reference (Berlin, Germany: Springer, 2009), p. 365.

[1]