Західна схизма
Західна схизма або Папська схизма (також відома як Велика схизма західного християнства[1]) — розкол у римо-католицькій церкві (1378–1417). На час її закінчення три особи одночасно вважали себе справжнім папою Римським. Розкол, причиною якого були радше політичні, а не теологічні суперечки, закінчився на Констанцькому соборі (1414—1418).
Причини розколу
ред.Розкол Західної церкви був результатом повернення папи Римського Григорія XI у 1378 році до Риму, що знаменувало закінчення Авіньйонського полону, який характеризувався високим рівнем корупції у церковному житті через домінування Франції під час прийняття важливих рішень.
Після смерті Григорія XI римляни збунтувались, бажаючи забезпечити обрання новим папою саме римлянина. Кардинали, побоюючись можливих утисків з боку небажаного для них папи, в 1378 році обрали архієпископа Барі, Бартоломео Пріньяні, який прийняв ім'я Урбан VI. Новий папа був хорошим адміністратором папської канцелярії в Авіньйоні, проте виявився підозріливим, владолюбним і схильним до насильства понтифіком. Тому кардинали скасували своє рішення, більшість з них переїхали до Ананьї, де 20 вересня того ж року обрали папою єпископа Женеви Роберта, який прийняв ім'я Климента VII і відновив папський двір в Авіньйоні.
Цей конфлікт швидко переріс з церковної суперечки в дипломатичну кризу, яка поділила Європу. Світські монархи вибрали собі зручнішого папу:
| Авіньйон | Рим |
|---|---|
| Французьке королівство, Арагонське королівство, Королівство Кастилії і Леону, Кіпрське королівство, Бургундське герцогство, Савойське графство, Неаполітанське королівство і Шотландське королівство визнавали представника Авіньйону; | Данське королівство, Англійське королівство, Фландрське графство, Священна Римська імперія, Угорське королівство, Північна Італія, Манор Ірландія, Норвезьке королівство, Польське королівство і Шведське королівство визнавали представника Риму. |
На Іберійському півострові у той час тривали династичні війни, а тому опоненти визнавали різних пап Римських.
- 1382 року за умовами Елваського договору авіньйонських пап визнала Португалія.
Поява третього папи
ред.Католики покладали надію на вихід із ситуації на собор у італійському місті Піза (1409), в якому погодилися взяти участь обидві сторони, але жоден із пап — ані Григорій ХІІ («римська» лінія), ані Бенедикт XIII («авіньйонська» лінія) — на собор не прибули. Собор заочно змістив з престолу обох понтифіків та 26 червня 1409 обрав нового — Олександра V. Це збільшило кількість пап до трьох і додало «пізанську» лінію папства.[1]
Подолання схизми
ред.11 листопада 1417 року в Констанці завершився початий ще 1414 року собор, який поклав край «Великий схизмі». Один з пап — Григорій XII — задовольнився кардинальським титулом; другий — Іоанн XXIII — утік з собору, був арештований і позбавлений влади; а третього — Бенедикта XIII — довелося позбавити влади заочно, оскільки дістатися до нього в Авіньйоні було неможливо. Новим папою був обраний представник римської знаті Оддо Колона, який узяв собі ім'я Мартин V. На початку собору він був звичайним мирянином і пройшов всі церковні ієрархічні ступені за час проведення собору.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б Велика західна схизма 1378–1417. Велика українська енциклопедія (укр.). Процитовано 20 вересня 2023.
Джерела
ред.- The Three Popes: An Account of the Great Schism, by Marzieh Gail.
- The Great Schism: 1378, by John Holland Smith (New York 1970).
- The awesome people of the Great Schism: A study in fourteenth century ecclesiastical history, by Walter Ullmann.
Посилання
ред.- Велика західна схизма 1378—1417 [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
- Catholic Encyclopedia article [Архівовано 13 грудня 2017 у Wayback Machine.]
- Двоє Пап у Ватикані [Архівовано 16 квітня 2015 у Wayback Machine.]